Лє Монд, 24.09.02

Европа напередодні необхідних та складних реформ

Автор: Арно Лепармент’є, Брюссель
Переклад: Марія Прунак

Перед Европою відкритий шлях до розвитку. Окрім референдуму в Ірландії щодо договору в Ніцці, який відбудеться 19 жовтня, вибори в Німеччині були останнім серйозним виборчим випробуванням в ЕС аж до 2004 року, коли право виголосити свою волю отримають австрійці, фіни та бельгійці. Протягом наступних двох років у політичній царині домінуватиме европейська тематика: розширення ЕС, інституційні реформи, запровадження евро у Великій Британії, та реформи, викликані застосуванням пакту стабільності, перегляд інституційної та сільськогосподарської політики.

Европейські лідери, яким не вдалося уникнути труднощів, викликаних виборами, мусять впоратися ще з одним “домашнім завданням”. І це, очевидно, буде непросто, бо на зміну “рожевій Европі” 1997 року, в якій керували переважно ліві уряди, прийшли панове Берлусконі, Азнар, Блер та Шірак, які не квапляться продовжувати поглиблену інтеграційну політику, яка б відповідала викликам процесам розширення.

Відповідальність за успіх цієї справи лягає на плечі урядів. Наприкінці жовтня П’ятнадцятка повинна дійти згоди стосовно фінансової сторони пропозиції країнам кандидаткам. На даний момент такої погодженості немає, бо чотири країни – Велика Британія, Нідерланди, Швеція та Німеччина – перед тим, як запровадити сільськогосподарську політику ЕС в країнах кандидатках та надати їхнім фермерам прав, рівним фермерам 15-тки, хочуть бути впевненими в тому, що вона не приведе до надмірних затрат.

В Брюсселі вважають, що дії Німеччини будуть швидкими та адекватними у розв’язанні цього питання. Саміт у Копенгагені у грудні цього року змушує поспішати із погодженням на вступ в ЕС десяти країн на початку 2004 року.

Тим часом все більшої уваги потребують зовнішні питання. На заваді ратифікації договору в Ніцці стоїть голос Ірландії. На думку одного із послів: “Якщо ірландці скажуть “ні” вдруге, ми не зможемо завершити переговори щодо членства під час саміту в Копенгагені”.

Наближаються вибори в Туреччині (3-ого листопада). Якщо вони стануть підтвердженням демократичних змін за минулий рік, то европейці змушені будуть дати відповідь, ствердну або негативну, Туреччинi щодо членства в ЕС. В разі відмови, Анкара може вдатися до дій, які неодмінно зашкодять ЕС: заручитися підтримкою американців, заблокувати використання ресурсів НАТО Европейським Союзом чи, найгірше, суттєво утруднити вступ Кіпру в ЕС.

Шахматні ходи

Як це парадоксально не звучить, Анкара полегшує це завдання для ЕС кожен раз, коли їй бракує доказів демократичних реформ. До того ж европейським лідерам зручніше притримуватися невизначеної позиції щодо Туреччини та не вступати в суперечку із загальною громадською думкою, яка не вітає можливий вступ Туреччини в ЕС.

За умови, що переговори завершаться очікуваними результатами, подальше розширення ЕС буде ратифіковано країнами-кандидатками та членами ЕС. Процес не позбавлений ризику, бо громадськість погано інформована щодо самого розширення та стурбована його наслідками. Це призводить до неадекватних дій, як от заклик до проведення референдуму, виголошений 20 вересня депутатами-соціалістами парламенту Франції Арно Монтебургом та Крістіаном Полем.

Очевидним є той факт, що визначення суті розширення потребує нагального перегляду. Конвенція, яку очолює Валера Жіскар д’Естен, працює над винесенням певних пропозицій на початку літа 2003, тим часом президент Ради Італії, Сільвіо Берлусконі, має намір підписати новий Римський договір наприкінці 2003 року. Логіка европейських шахматних ходів суперечлива. Автори конвенції не мають чіткого бачення єдиної Европи, з 25-ма реальними членами. А недавно вони проголосили напрямок на розвиток спільної европейської закордонної та оборонної політики. З недавніх подій зрозуміло, що уряди країн ЕС до цього не готові: немає спільної европейської політики щодо Іраку чи згоди щодо зменшення бюджетних витрат на оборонну політику. Зміцнення позицій “зелених” у Німеччині серйозно непокоїть їхніх суперників. Властиво, дебати тривають між прихильниками Конвенції, які виступають за Европу у вигляді федерації, та прихильниками міжурядової европейської політики, які виступають за домінуючу роль урядів у европейській політиці.

Економічні рифи

Бажанням пана Жіскар д’Естена є не стояти на заваді Тоні Блеру, який ймовірно скличе референдум з приводу введення евро навесні наступного року. Це неодмінно збурить дебати щодо европейської монетарної політики та введення евро, єдиного успішного проекту в Европейського Союзу за останні десятиліття, який, проте, стоїть на порозі першої серйозної кризи.

Факти підтверджують відсутність ознак економічного розвитку, потужні країни переживають значні труднощі у дотриманні умов пакту стабільності, а стосунки між урядами далеко не гармонійні. Серйозним випробуванням будуть всіма очікувані переговори між міністром фінансів Франції Франсісом Мером та його колегою з Німеччини Гансом Айхелем, що відбудуться на початку 2003.

Насамкінець, залишаються невизначеними фінансування Союзу та майбутнє сільськогосподарської та інституційної політики. Питанням дня є чи стане Европа, в світлі прийдешнього розширення, зоною вільної торгівлі, яка надаватиме допомогу своїх бідним родичам зі Сходу, чи інтеграційна політика враховуватиме інтереси усіх европейських країн.