«Стара», «нова» та «інша» Європа
Як уникнути нових «завіс»?

№27 13.02.2003 «День»

Марчин СВЕНЧИЦЬКИЙ

Тема «старої» та «нової» Європи широко обговорюється останнім часом у засобах масової інформації. Розширення Європейського Союзу та вступ до його складу більшості колишніх країн-сателітів Радянського Союзу може призвести до появи ще однієї Європи — Європи «обділених» держав. Назвемо її «іншою» Європою. Щоб запобігти новому поділу Європи на країни облагодіяні та країни обділені, Євросоюз повинен подивитися на схід — на своїх нових сусідів (Україну, Молдову та Білорусь), а також інші країни колишнього Радянського Союзу.

З 1999 по 2002 роки Європейський Союз виділив дев’ять мільярдів євро на підготовку країн-кандидатів на вступ до ЄС з Прибалтики та Центральної Європи, що наприклад, вдесятеро перевищує суму, виділену ним як допомога країнам Середньої Азії. Інтеграція нових членів до ЄС коштуватиме Євросоюзу більше 30 мільярдів євро. Однак виходячи з своїх економічних інтересів, а також з метою забезпечення своєї власної безпеки, ЄС повинен виявити щедрість і відносно країн, розташованих східніше його нових кордонів, сприяючи розвитку стабільної ринкової економіки в державах Середньої Азії, на Кавказі та в інших країнах СНД.

Відомо, що бідність і низький рівень економічного розвитку підривають безпеку і демократію. Це, у свою чергу, спричиняє зростання організованої злочинності (у тому числі, міжнародної), сприяє поширенню торгівлі наркотиками і людьми, незаконнiй міграції, релігійному екстремізму та тероризму. Афганістан є яскравим прикладом того, що відбувається, коли свiт повертається спиною до бідної країни, розташованої в нестабільному регіоні. Поширення єдиного економічного простору Європи на всю територію колишнього радянського блоку відіграє позитивну роль у забезпеченні безпеки та економічного процвітання в усьому регіоні.

Колишні радянські республіки знаходяться у менш сприятливому становищi щодо Заходу, ніж їхні сусіди — колишні комуністичні країни Європи, що залишає їм менше шансів на швидкий і благополучний перехід до ринкової економіки. Для деяких країн перешкоди здаються практично нездоланними.

Наприклад, у Грузії, Молдові, Таджикистані та в Україні показник ВВП на душу населення сьогодні вдвічі нижчий найнижчого показника комуністичних часів. І різниця в економічному розвитку між колишніми державами радянського блоку продовжує збільшуватися. У восьми колишніх комуністичних країнах Європи — нинішніх кандидатах на вступ до ЄС — середній показник прямих іноземних інвестицій на душу населення з 1991 по 2001 роки становив $1400, тоді як у країнах СНД лише $198.

Нещодавні дослідження, проведені Європейським Банком Реконструкції та Розвитку, Світовим Банком і Фондом CASE (Центр соціально-економічних досліджень), засвідчили, що географічна віддаленість від центрів розвитку, відсутність «ринкової пам’яті», тобто невеликий досвід підприємницької діяльності у країні, а також невдачі у проведенні економічної політики є головними причинами повільного відновлення країн після краху радянської економіки.

Дозвольте підкреслити ще одну деталь: допомога з боку Заходу країнам, що не є кандидатами на вступ до ЄС, не носить ані комплексного, ані систематичного характеру. Ця допомога розосереджена, нерегулярна, неузгоджена і торкається лише небагатьох із необхідних галузей. Більше того, вона дуже скромна.

Усе це різко контрастує з політикою, що проводиться відносно країн-кандидатів, в яких працювали і продовжують працювати тисячі експертів, допомагаючи їм прийняти легендарне 80000-сторінкове зведення законів ЄС «acquis communautaire». Уперше в історії Європейського Союзу ці країни отримали попереднє фінансування для виконання дорогих умов вступу до ЄС.

Якщо така значна допомога виявилася необхідною для відновлення ринкової економіки в державах, які є найближчими сусідами Західної Європи і перебували під гнітом комуністичного режиму «лише» 45 років, наскільки ж складнішим має бути завдання будівництва сучасних демократичних держав з ринковою економікою у колишніх радянських республіках?

У цих країнах ніколи не існувало сучасних ринкових відносин. Протягом 70 років їх зв’язки із Заходом придушувала радянська система. Тому як би вони не старалися, вони приречені на провал без скоординованої, добре продуманої допомоги, адекватної потребам конкретної держави.

І дещо в цьому напрямі вже робиться. Європейський Союз вдвічі збільшує програму TACIS у Середній Азії. Президент Буш вимагає у Конгресу виділити протягом трьох років п’ять мільярдів доларів як допомогу найбіднішим країнам світу. Міністри закордонних справ 55 країн- членів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) минулого місяця в Порто прийняли рішення розробити нову стратегію співробітництва в галузі економіки та охорони навколишнього середовища в Євро-Атлантиці з метою усунення загроз безпеці, що виникають у зв’язку із зростаючою нерівністю між країнами цього регіону.

Але цього недостатньо. З мого місця в ОБСЄ яскраво видно, що слід зробити ще дуже багато:

— технічні ресурси ЄС, повністю задіяні у процесі підготовки до розширення Союзу, можна було б перерозподілити та направити на допомогу державам Європи і Азії, які не належать до числа країн- кандидатів. Основним завданням Євросоюзу має стати створення ринкових інститутів у цих країнах, а не їхня відповідність важкодосяжним стандартам ЄС, скажімо, в галузі виробництва продуктів харчування або охорони навколишнього середовища;

— європейський Союз повинен поступово відійти від Загальної Сільськогосподарської Політики, від якої виграють, головним чином, власники великих ферм, і розробити замість неї механізми фінансової допомоги своїм власним бідним регіонам, а також своїм новим сусідам;

— нинішні члени ЄС та країни-кандидати могли б провести широкомасштабні навчальні програми для молодого покоління у країнах СНД у дисциплінах, знання яких необхідне для формування та розвитку ринкової економіки;

— узявши за зразок Пакт Стабільності на Балканах, Європейський Союз міг би запропонувати конкретні стимули, як, наприклад, економічну допомогу та перспективи подальшої інтеграції для урегулювання регіональних конфліктів на Кавказі, у Придністров’ї та в Середній Азії.

Найбільші організації, такі як Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, сам Євросоюз, а також Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй, котрі займаються наданням міжнародної допомоги, повинні забезпечити хоча б мінімальний рівень координації з метою уникнення дублювання дій одне одного та пов’язаних з цим зайвих витрат. Організація з безпеки та співробітництва в Європі, що має представництва у всіх вищезазначених країнах, могла б значно посприяти в цьому питанні.

Запобігання новому поділу Євроазіатського регіону на держави, що досягли успіху, та держави-невдахи стане довгостроковою інвестицією з боку ЄС на забезпечення безпеки регіону.

Проект Синдикат для «Дня»

Марчин СВЕНЧИЦЬКИЙ — колишній член уряду Польщі та мер Варшави, нині є координатором діяльності ОБСЄ у сфері економіки та навколишнього середовища.