Розподіл влади всередині ЄС. Яким він буде в Конституції Європи?

Львівська газета, 4.12.2003 (№ 306) http://www.gazeta.lviv.ua 

НАПРИКІНЦІ минулого тижня в Неаполі зібралися на так званий “конклав” міністри закордонних справ країн-членів Європейського Союзу та країн-кандидатів. Зустріч у Неаполі слід вважати одним з етапів багатостороннього переговорного процесу в рамках міжурядової конференції, яка має на меті прийняти проект Конституції Європи, нового установчого договору ЄС.

Останнім часом тема переговорів щодо проекту Конституції Європи домінує у європейській пресі, адже невдовзі, 12-13 грудня, на саміті у Брюсселі повинні остаточно затвердити її проект, який потім передадуть для ратифікації парламентам нинішніх і майбутніх країн-членів ЄС. Дату проведення фінального саміту визначила Італія, що нині головує в ЄС і несе відповідальність за проведення міжурядової конференції. Викликає значні побоювання той факт, що до зустрічі у Брюсселі залишається трохи більше тижня, а суперечки між певними країнами досі не розв’язано. Італія заявляє про своє рішучість форсувати переговори, а сама не висуває конкретних пропозицій вирішення тих питань, щодо яких деякі країни відкрито демонструють своє небажання йти на поступки. Серед них – кількість членів Європейської Комісії з правом голосу, принципи голосування та прийняття рішень у Раді ЄС. По суті, головним і досі не вирішеним питанням у проекті Конституції Європи є розподіл влади у Європейському Союзі та можливості впливу на прийняття рішень. Деякі європейські дипломати не відкидають імовірності минулорічного сценарію, коли в Копенгагені на переговорах щодо вступу нових членів усі складні питання вирішили впродовж останньої ночі.

Європейська Комісія: “одна країна – один комісар – один голос”?

У проекті Конституції, над яким працював Європейський Конвент, про що вже повідомляла “Газета” в жовтні, запропоновано реформу Європейської Комісії, органу виконавчої влади на рівні ЄС, згідно із якою кількість членів із правом голосу обмежать до 15 осіб (тепер їх є 20), причому до її складу входитимуть теж 10 комісарів без права голосу. Беручи до уваги те, що після розширення в Євросоюзі буде 25 країн-членів, деякі країни, згідно з цим проектом, були б тимчасово обділеними правом мати свого комісара з правом голосу, а сам порядок представництва набув би характеру ротації. Цією пропозицією Конвенту були явно не вдоволені малі та середні країни, що традиційно через “свого” комісара мають змогу брати участь у формуванні та реалізації європейської політики.

На зустрічі в Неаполі минулого тижня після важких дебатів виявилося, що це питання вже не є принциповим для Німеччини та Франції, хоча вони раніше демонстративно наполягали на тому, що в Конституції Європи слід належним чином відобразити пропозиції Конвенту, в тому числі й ті, які стосуються складу та формування Комісії. Як заявив на прес-конференції після “конклаву” головуючий на ньому міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні, цілком імовірним є те, що у Конституції Європі буде закріплено принцип “одна держава – один комісар – один голос”. Однак почути від інших дипломатів, що саме вирішили з цього питання в Неаполі, не вдалося жодному журналістові. Варто зазначити, що деякі експерти не виключають бажання Франції та Німеччини зайвий раз поторгуватися на майбутньому саміті у Брюсселі. В обмін на поступки з деяких питань вони можуть спробувати додатково вимагати для себе не одного комісара, а двох, аргументуючи це своїми першими місцями у Європі за чисельністю населення.

Протистояння триває: Німеччина з Францією проти Польщі з Іспанією

Безпосередню участь у прийнятті рішень у ЄС країни-члени беруть на засіданнях Ради ЄС, до якої входять галузеві міністри від кожної країни, залежно від того, які питання вирішують. У Раді ЄС більшість рішень приймає кваліфікована більшість голосів. Це означає, що кожна країна під час голосування має певну, чітко визначену в договорі ЄС кількість голосів, яку вона може подати “за” чи “проти” певного питання. Згідно з нині чинним Ніццьким договором, Польща матиме після вступу 27 голосів у Раді ЄС, стільки ж, скільки й Іспанія. Загальновизнаним є той факт, що розподіл голосів, затверджений у Ніццькому договорі, урівнює в правах великі та середні країни (якщо говорити про кількість населення), наприклад такі, як Німеччина та Польща. Варто зазначити, що Німеччина, маючи понад 80 млн. населення, володіє в Раді ЄС лише 29 голосами, тоді як Польща з її 38 мільйонами матиме з дня вступу 27 голосів, усього на 2 менше, ніж Німеччина. Не дивно, що німецькі політики підтримують систему “подвійної” кваліфікованої більшості, запропонованої Європейським Конвентом, згідно з якою рішення в Раді ЄС вважатимуть прийнятим, якщо за нього проголосує половина країн-членів, що представляють 60% населення Євросоюзу.

Коли ще проект Конституції Європи перебував на стадії підготовки у Європейському Конвенті, в Польщі завдяки поінформованості медіа спалахнув скандал у зв’язку з можливою зміною такого вигідного для Польщі розкладу сил при голосуванні в Раді ЄС. Скандалом скористалася навіть опозиція, щоб звинуватити непопулярний уряд Лешека Міллера в дипломатичному провалі. Поки уряд Міллера розбирався, як це могло статися і як протистояти пропозиціям Конвенту, до якого, до речі, входили і представники Польщі, проект Конституції винесли на розгляд Європейської Ради (саміту глав держав і урядів країн-членів ЄС). Лешек Міллер декілька разів демонстративно заявив у червні цього року, що “не розуміє” того, яким чином буде змінено умови, на яких Польща вела переговори та які закладено в тексті договору про вступ.

Обурилася не тільки Польща. Як виявилося, поляки отримали собі союзника у справі боротьби за голоси в Раді ЄС на півдні Європи. Іспанія, маючи, за Ніццьким договором, таку ж кількість голосів, як і Польща, теж була у значному виграші від нині чинної системи, зі своїм населення у 40 млн. осіб. Зі самого початку міжурядової конференції в жовтні цього року міністри закордонних справ Польщі Влодзімеж Цімошевіч та Іспанії Ана де Паласіо публічно заявляють про неприпустимість запровадження нової системи голосування в Раді ЄС, вигадуючи все нові аргументи на користь збереження принципів голосування, затверджених у Ніцці у 2000 р.

Два тижні тому, на своє щастя, Польща здобула собі союзника в особі Великобританії. Проте, якщо Польща з Іспанією переслідують одну спільну мету, то Лондон хоче отримати підтримку двох останніх для забезпечення своїх цілей, якими є збереження національного права вето у прийнятті рішень щодо зовнішньої й оборонної політики ЄС, оподаткування та соціальної політики. Міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро на зустрічі в Неаполі голосно підтримав позиції Іспанії та Польщі, заявивши, що він не бачить сенсу змінювати тепер систему голосування в Раді ЄС. На його думку, варто було б спочатку подивитися, “чи працюватиме нині чинна система голосування після розширення”, а далі вже, приблизно у 2009 р., знову зібратися та вирішити, чи вносити до неї радикальні зміни.

Отже, консенсусу щодо найважливішого питання європейської політики – розподілу голосів у Раді ЄС і принципів прийняття рішень – досі не досягнуто. Німеччина та Франція виступають категорично проти збереження чинної системи, Іспанія та Польща так само категорично висловлюються за неї. Схильності до компромісу не помітно в жодної зі сторін, проте в кожному разі все це тільки на руку й іспанському прем’єру Азнару, і польському Міллеру, оскільки в разі відсутності консенсусу з цього питання на фінальному саміті у Брюсселі 12-13 грудня буде збережено принципи голосування, передбачені Ніццьким договором. За прогнозами аналітиків, перемога Іспанії та Польщі є цілком реальною, проте їх виграш тут може й обернутися поразкою в іншій сфері, наприклад у внесенні посилання на спільну християнську спадщину Європи до тексту Конституції. Зрештою, загальним правилом європейської політики є саме те, що коли країни в обороні своїх інтересів з одного питання використовують право вето, то вони виграють тільки в тому питанні. В інших випадках, коли їм потрібні голоси їх опонентів, як правило, програють, наштовхуючись на зустрічне вето.

Дмитро Борисов