Конституція уповільненої дії

Чи буде ратифіковано основний закон Євросоюзу?

Віра КОВТИХА, «День»
№137, 5 серпня 2004

Широкомасштабне розширення Європейського Союзу та приєднання до нього десяти нових членів 1 травня цього року стало значним, але не єдиним здобутком європейського політикуму. Не таким афішованим, однак не менш важливим став факт узгодження на червневому саміті ЄС у Брюсселі тексту єдиної Європейської конституції — документа, що надає Європейському Союзу статусу офіційного самостійного гравця на міжнародній арені. Питання узгодження конституційного проекту саме в червні було принциповим — про такий намір свідчило рішення березневого саміту ЄС. Тому текст узгодили шляхом «важко досягнутого компромісу» та, випивши шампанського, створили ілюзію всезагального задоволення. Для України iснування Європейської конституції важливе тим, що вона в першій же статті іще раз затверджує право будь-якої європейської країни стати повноправним членом ЄС у разі, якщо ця держава розділяє європейські демократичні цінності.

НЕ ЗІЙШЛИСЯ ХАРАКТЕРАМИ

Узгоджений проект конституцiї буде підписано керівниками країн-членів ЄС 29 жовтня у Римі — з цим проблем не виникне. Залишиться, здавалося б, дрібниця. Для того, аби Конституція набула чинності, узгоджений та підписаний текст має бути ратифікований упродовж двох років усіма країнами-членами згідно з їхнім національним законодавством шляхом національних референдумів або парламентом. Саме тут і криється найбільша небезпека. Справа в тому, що якщо бодай одна з країн-членів не ратифікує пропонованого проекту, то за встановленим порядком його відправлять на допрацювання і Європейський Союз, схоже, не матиме конституції іще кілька років. На хвилі оптимістичного піднесення керівники європейських держав одразу після червневого саміту ЄС розпочали своєрідні «перегони» — хто перший ратифікує проект конституції. Однак понад половина країн «європейської сім’ї» не розділяють такого оптимізму.

Дебати довкола Європейської конституції були доволі запеклими. Основна особливість узгоджуваного документа — в тому, що він узаконює інституційні трансформації, необхідні для ефективного функціонування Європейського Союзу після розширення. Найбільшого успіху в дебатах досягли Мальта й Люксембург. Їм вдалося захистити інтереси малих країн щодо представництва в Європейській Комісії за принципом «одна країна — один комісар».

Найбільшої поразки в конституційній боротьбі зазнала Польща. Довгий час вона в коаліції з Іспанією обстоювала два принципові моменти. По-перше, вони були проти прийняття спільних рішень у ЄС за принципом «подвійної більшості», коли за кожне рішення Єврокомісії повинні проголосувати не менше 55% країн-членів ЄС, в яких проживає не менше 65% всього населення. Така процедура голосування є демократичнішою за обумовлену в Договорі Ніцци 2001 року систему, що надавала країнам кількість голосів згідно з розміром та кількістю населення у країні. Саме таку систему обстоювали Польща та Іспанія, оскільки отримували по 27 голосів із загальних 321, що надавало їм майже однакової ваги з Німеччиною, Францією, Великою Британією та Італією (по 29 голосів). Другим суперечливим моментом стало питання включення до преамбули Конституції твердження про християнське коріння європейських цінностей, покладених в основу створення ЄС. Прибiчників цієї ідеї було чимало — крім Іспанії та Польщі її підтримували Ірландія, Італія, Словаччина, Мальта, прихильно ставилися Австрія та Португалія. Однак після березневих терактів у Мадриді та приходу до влади в Іспанії соціалістів коаліція Варшава-Мадрид розпалася. Прем’єр Іспанії Хосе Луїс Родрігес Сапатеро відмовився від протистояння та прийняв позицію цілковитого погодження. У результаті Польща залишилася в своїй безнадійній боротьбі сама, оскільки навіть прихильники доволі абсурдного твердження про «християнську традицію» раптово кудись зникли.

Щоправда, Варшава й не намагалася залучити до двоосібної коаліції нових спільників. А їх могло б бути чимало. Скажімо, Ірландія та Велика Британія активно виступали проти ідеї спільної податкової політики ЄС, внесеної в текст Конституції. Данія та Швеція побоюються поглиблення інтеграції внаслідок необумовленого в проекті незалежного статусу національних центральних банків як членів Європейської системи центральних банків.

Однак позиція Європейського Конвенту така, що текст, хоч який би він був неприйнятний, більше редагуватися не буде, оскільки головне питання — функціонування владних інституцій — вирішено. Цієї ж думки дотримується ряд європейських урядів, насамперед німецький. Фактично, на ратифікацію виноситься «погоджений» неузгоджений текст.

«ЗА» ЧИ «ПРОТИ»

Говорити сьогодні про якісь конкретні результати референдумів не доводиться. Найбільше проект Конституції влаштовує Німеччину, найменше — Польщу, яка має гарні шанси його провалити. З одного боку, Варшава значною мірою зобов’язана Берліну своїм вступом до європейської спільноти. З iншого — національні інтереси дорожчі. За останніми соціологічними опитуваннями 56% поляків проголосували б за прийняття Конституції. Чи насправді Польща скаже «так» проекту, що не врахував жодних її пропозицій? Як зазначив «Дню» редактор відділу міжнародної політики журналу «Wprost» Єжи Марек Новаковський , швидше за все, ні. «Поки що справді близько половини поляків підтримують конституційний проект. Але досі не проводилося ніякої агітаційної кампанії. До референдуму під впливом «євроскептиків» та «євросимпатиків», котрі підтримують ЄС, але не підтримують Конституції, думка громадськості значно зміниться в бік негативу. Думаю, що Польща проголосує проти. Швидше за все, референдум буде об’єднано з президентськими виборами для більшої явки виборців, і вибір буде не стільки між представниками партій, скільки між позицією «за» чи «проти» Конституції».

Але не тільки Польща може стати «каменем спотикання» для конституційного проекту. Свого часу через референдум Данією було заблоковано Маастрихтський договір, а Ірландією — Договір Ніцци, котрий мав би дозволити розширення ЄС 2004 року. Щоправда, якщо Маастрихтський договір таки допрацьовували, то Ірландію просто змусили провести референдум повторно — і це спрацювало. Чи не буде так і з конституційним референдумом?