Неповна інтеграція

ЄС перетворився на союз країн, але не громадян

Ян Петер БАЛКЕНЕНДЕ. Проект Синдикат для «Дня»
День, №161, 10 вересня 2004

Дебати стосовно європейської конституції супроводжуються обговоренням загальноєвропейських цінностей. Останнє важливе не лише для надання конституції реального значення, але і для визначення життєздатності й енергійності самого ЄС. Будучи продуктом кількох великих релігійних і філософських традицій, ЄС є спільністю цінностей. Ідеї греків і римлян, християнства, іудаїзму, гуманізму й епохи Просвітництва зробили нас тими, ким ми є сьогодні. Діалог з ісламською й арабською культурою також допоміг сформувати наші характерні особливості. Система наших цінностей складалася протягом багатьох сотень років.

Європа є континентом не лише Мікеланджело і Монтеск’є, а й континентом гільйотини та газової камери. Справді, гіркий досвід Другої світової війни навчив європейців тому, наскільки важливі загальні цінності. У зруйнованій і спустошеній війною Європі люди мріяли про мир, свободу, стабільність і можливість нового процвітання. Архітектори європейської інтеграції — Монне, Шуман, Аденауер, де Гаспері й інші — розуміли, що ці ідеали можуть бути досягнуті лише шляхом об’єднання та переплетення практичних інтересів країн Європи. Вони побудували свій крихкий будинок миру на підмурку з вугілля та сталі.

Фундатори передали факел поколінню Жака Делора, Гельмута Коля, Франсуа Міттерана, Вацлава Гавела, Валері Жискар д’Естена, які розширили та поглибили взаємодію й співпрацю в Європі. Під їхнім керівництвом Європа зробила великі кроки назустріч своїм післявоєнним ідеалам миру, стабільності та процвітання.

Сьогодні ми стоїмо на порозі нового етапу взаємодії та співпраці в Європі. Наприкінці жовтня підпишуть конституційний договір ЄС. Нове покоління політиків готове понести факел далі. Але чи так яскраво, як і раніше, горить цей факел? На початку 1950-х років Жан Монне писав: «Ми не створимо коаліцію держав. Ми об’єднуємо людей». Виявилося, що — ні. Стрімко розвиваючись, Союз, схоже, втратив громадян Європи десь дорогою. Багато повертаються спиною до всього проекту європейської інтеграції. Їм складно зрозуміти, що спільного мають країни Європи. Вони не відчувають себе частиною великого цілого. Навіть у нових країнах-членах ентузіазм щодо європейської сім’ї демократичних держав слабшає. Таким чином, ми об’єднали Європу, не об’єднавши європейців.

Післявоєнні покоління, які не бачили та не пам’ятають Другої світової війни, приймають найбільші досягнення Європи — свободу, мир і процвітання — як належне. Ідея Європи як неоціненної спадщини та місії не має великого сенсу. Але без ідеалів основи Європи будуть підірвані.

Акцент на чистій своєкорисливості посилює цю небезпеку. Моє покоління виросло з уявленням про Європу як про економічну форму співпраці. Політичні мотиви, що стоять за ідеєю європейської інтеграції, були затінені економічною стороною проекту. В результаті багато хто уявляє Європу у вигляді великого ринку. Проект інтеграції приділяв основну увагу Європі ринків і грошей, а не людей i етичних засад. Але без етичної основи не може існувати вільної ринкової економіки.

Сьогодні ми розплачуємося за те, що не займалися спільними європейським цінностям і спільною місією. Допоки європейці точно не знатимуть, якою має бути Європа, що слугує для нас натхненням і стимулом, Союз не зможе діяти як єдине ціле.

Конституція ЄС зробить Європу демократичнішою і відкритішою. Вона дає гарантії того, що рішення прийматимуть ті, хто стоїть ближче до народу і визнає важливість цінностей, що лежать в основі Союзу, а саме: поваги до прав і гідності людини, свободи, демократії, рівності та верховенства закону. Ці спільні цінності є клеєм, що склеює уряди в розумінні того, що переслідування виключно власних інтересів не є розумним у ситуації, коли спільні проблеми вимагають розробки спільної стратегії.

Інакше який сенс ліквідувати фізичні кордони в Європі, якщо збережуться кордони між її громадянами? Як можуть європейці радіти падінню «залізної завіси», якщо окремі люди та цілі групи людей у Союзі відгороджуються власними залізними завісами? Справді, страх, почуття небезпеки та націоналізм знову підводять голову. Європейці повинні обов’язково замислитися над цим під час підготовки до наступних раундів розширення та розгляду питання початку переговорів щодо вступу Туреччини до ЄС.

У преамбулі до конституції йдеться, що Європа «єдина в своєму різноманітті». Можливо, це найкоротше визначення того, що робить Європу Європою. Але слова «єдина в різноманітті» викликають запитання, в чому полягає ця єдність. Вона полягає в цінностях, на яких заснований Союз та які можна звести до трьох понять: свобода, солідарність і взаємоповага. Разом узяті вони дають Європі можливість відчинити двері перед різними народами і водночас виступати як спільнота народів, готових нести відповідальність один за одного.

Створити таку спільноту, вважаючи, що європейська культура краща за інші, неможливо. Вона може стати реальністю лише шляхом діалогу та глибоких роздумів про спільні європейські цінності. Цінності повинні прокласти дорогу до того, чого не можна досягти виключно з допомогою ринків та інститутів, — вступу громадян Європи до Європейського Союзу. Тільки прийнявши спільні цінності, європейці можуть запобігти перетворенню Союзу на бездушну машину. Разом європейці повинні знайти те, що їх об’єднує, і на цій основі загорітися новим ентузіазмом і придбати новий дух, необхідний для вирішення насущних проблем, які жодна країна не може вирішити поодинці. Понад п’ятдесят років по тому Європа як спільність цінностей залишається так само необхідною, як і раніше.

Ян Петер БАЛКЕНЕНДЕ, прем’єр-міністр Королівства Нідерландів і президент Європейської Ради.