Європа наблизилася до України... А Україна?

Київ — Варшава: геополітичний контекст

День, №147, 19 серпня 2004

Галина ЗЕЛЕНЬКО, кандидат політичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Розширення ЄС безпосередньо торкнулося України: за рахунок вступу до ЄС країн — донедавна представників соціалістичного табору, безпосередніх сусідів, з якими історично наша держава має високий рівень контактів, кордон ЄС впритул наблизився до України. Проте чи тотожне географічне наближення ЄС наближенню політичному й економічному? Якою мірою країни — нові члени будуть зацікавлені у підтриманні того ж рівня партнерських відносин з Україною? Відповідь на ці питання, напевно, лежить насамперед у площині відносин України з країнами-новачками у ЄС і перш за все Польщею — єдиним «справжнім» стратегічним партнером України.

У постсоціалістичний період найвищою інтенсивністю, як відомо, відрізнялися саме українсько-польські контакти. Нагадаємо, що Польща була першою країною, яка визнала державну незалежність України у 1991 р. Незалежна Україна для Польщі протягом минулого десятиліття була своєрідною запорукою власної незалежності. Польща наполегливо й постійно підтримувала Україну навіть у найскрутніші часи внутрішніх політичних криз, «касетного» та «кольчужного» скандалів тощо.

Але, вступивши до НАТО у 1999 р. і з травня цього року до ЄС, Польща отримала від Заходу те, що хотіла, починаючи від «парасольки безпеки» й закінчуючи «приєднанням до демократичного світу». Здавалося б, навіщо Варшаві підтримувати непослідовний Київ, з його рівнем демократії, корупцією, організованою злочинністю, масштабами тіньового капіталу і т. ін.? Проте вже протягом травня неодноразово довелося чути від польського лідера Олександра Квасневського, глав урядів решти країн Вишеградської четвірки (Словаччини, Угорщини та Чехії) під час зустрічі у Чехії, а згодом і лідерів цих країн на зустрічі в Румунії про подальші наміри підтримувати Україну на її шляху до ЄС. Причому Варшава виглядає найбільш переконаною у потенційній можливості членства України в ЄС. Звичайно, немає підстав підозрювати поляків у нещирості, разом з тим очевидно, що Польща давно демонструє досить прагматичну зовнішню політику і, напевне, постійна увага до України пояснюється саме її прагматизмом.

Таким чином наразі маємо, на перший погляд, взаємовиключні позиції Польщі та ЄС стосовно співпраці з Україною. Для Європейського Союзу Україна — персона non grata, членство якої в Євросоюзі залишається справою невизначеної перспективи, для Польщі — партнер, якому надається всебічна підтримка. Але, вступивши до ЄС, Польща делегувала наднаціональним структурам ЄС частину власного суверенітету, тому подальшу зовнішню політику має проводити відповідно до правил ЄС, спрямованих на убезпечення його мешканців від негативних впливів зі Сходу, і жорсткої протекціоністської політики з метою захисту власних товаровиробників. Враховуючи законодавство ЄС, Польща, крім того, вже не зможе вести власну зовнішню політику, зокрема й щодо України. Тобто теоретично дійсно є усі підстави для суттєвого зниження інтенсивності українсько-польських контактів.

З приєднанням країн — нових членів ЄС до єдиної тарифної політики, системи захисту торгівлі та з переходом на європейські стандарти імпортованої продукції також знизиться інтенсивність двосторонньої й багатосторонньої торгівлі. Втрати України, за підрахунками фахівців Міністерства економіки, становитимуть близько 300 млн. дол. США щорічно. Тоді як прибутки складуть лише 36 млн. доларiв. Відповідні негативні наслідки відчують і країни — нові члени ЄС, насамперед через зниження рівня прикордонної торгівлі, а також зменшення об’ємів українського (дешевшого) імпорту.

Але чи зможе Польща, в умовах зменшення об’ємів торгівлі з Україною, по-перше, успішно адаптуватися у ЄС, досягнувши адекватних ЄС економічних показників і, по-друге, набути серйозної політичної ваги у ЄС?

Напевно, успіх реалізації євроінтеграційного проекту Польщею залежить насамперед від політичної і економічної ситуації в самій Польщі.

ПРОБЛЕМА АДАПТАЦІЇ ПОЛЬЩІ В ЄС

Як відомо, між моментом подання Польщею заяви на вступ до ЄС та власне вступом пройшло десять років. Передумови вступу до ЄС вимагали виконання вимог політичного (створених саме для країн колишнього соціалістичного блоку), економічного та правового характеру. Безумовно, з погляду політичної модернізації ця країна за нетривалий період часу змогла не просто сформувати демократичні політичні інститути та процедури, а й, що важливо, слідувати їм. У основному адаптовано й польську правову систему. Проте рівень виконання Польщею економічної частини Маастрихтських угод виявився недостатнім.

Зокрема, у доповіді Європейської Комісії, оприлюдненій 9 жовтня 2002 р., найбільші претензії щодо країн-аплікантів розширення ЄС у 2004 р. стосувалися Польщі. Йшлося про високий рівень корупції в країні, незадовільний рівень реструктуризації та приватизації контрольованого державою енергетичного сектора, вугільної сфери, сталеливарної, хімічної та оборонної промисловості, сільського господарства. Також було відзначено ряд слабких місць, які стануть на заваді повноправному включенню Польщі, як і решти претендентів, до загальносоюзних структур: недостатні темпи приватизації, особливо в енергетичній, транспортній, телекомунікаційній галузях, де склалися природні монополії чи олігополії; значно нижчий, порівняно з країнами ЄС, показник продуктивності праці; незавершеність структурної перебудови, внаслідок чого питома вага сільського господарства у ВВП країн- кандидатів становить 5% проти 2% в країнах-членах ЄС; високий рівень безробіття — у Польщі він сягає 19,2%. Крім того, в аграрному секторі польської економіки зайнято близько 25% робочої сили, тоді як питома вага аграрного сектора у ВВП країни становить лише 5%, що навіть приблизно не відповідає стандартам ЄС.

При цьому не слід забувати, що членство у ЄС вимагає сплати членських внесків. Вже наступного року Польща має сплатити 6 млрд. євро у спільний бюджет ЄС. Для Польщі це величезна сума, враховуючи, що протягом останніх років у державі спостерігалося зниження темпів економічного зростання. У минулому році ріст ВВП становив лише 3,7%. Тільки цього року за прогнозами міністерства економіки Польщі та результатами першого півріччя вдасться його подвоїти, що буде рекордом останніх п’яти років. Водночас польська економіка залишається однією з найменш конкурентоспроможних у ЄС. Індекс конкурентоспроможності польських підприємств становить 3,68 проти 5 — середнього рівня для країн — старих членів — і нині є найнижчим серед нових членів ЄС. Надзвичайно високий дефіцит бюджету — 5% ускладнить і відсуне у часі приєднання Польщі до зони євро. За прогнозами фахівців, це станеться лише у 2010 р. У процесі виконання вимог ЄС щодо структурної перебудови аграрного сектора з 2 млн. аграрних господарств у Польщі «виживе» лише близько 100 тис., що призведе до подальшого зростання рівня безробіття і, відповідно, зниження рівня життя. Витрати на дослідницькі роботи та науку в країнах — нових членах, серед них Польщі, складають 0,8% їхнього ВВП, у той час як у ЄС — 1,9%, і це при тому, що рівень ВВП у країнах — старих членах ЄС у багато разів вищий, тому в абсолютному вимірі це непорівнянні суми.

Зрозуміло, що польський уряд змушений вишукувати внутрішні ресурси для якомога швидшого вирішення проблеми адаптації. Так, уряд Лєшека Міллера в пошуках коштів змушений був піти на скорочення соціальних витрат. Найбільш непопулярними стали зміни до Закону про передпенсійні виплати, внаслідок чого більш ніж вдвічі скорочено виплати громадянам передпенсійного віку (чоловікам у 60 років, жінкам у 55 років, тим часом як пенсійний вік для чоловіків становить 65 років, для жінок 60), які втратили роботу не за власним бажанням і мають понад тридцятирічний трудовий стаж. Крім того, ліквідовано Аліментаційний фонд (виплачував аліменти розлученим жінкам, які залишилися з дітьми), скорочено фінансування освітніх закладів тощо. Непопулярні заходи призвели до зниження рейтингу соціал-демократів і посилення політичної напруги в країні, за що зрештою уряд Міллера і поплатився, пішовши у відставку. Тим часом кількість єврооптимістів суттєво скоротилася — тепер лише 42% поляків переконані в перевагах членства у ЄС. Тоді як восени ця цифра сягала 52%, а негативно членство у ЄС оцінює 18% опитаних. Більше того, шестеро з десяти опитаних поляків очікують погіршення економічної ситуації в країні з її вступом до ЄС. Зауважимо, що все це відбувається на тлі зростання рейтингу праворадикальних партій «Самооборони» Анджея Леппера та «Ліги польських сімей», які не є прихильниками вступу Польщі до ЄС і заявляють про необхідність перегляду умов членства. Зважаючи на реальність парламентських перспектив цих партій, нинішнє польське керівництво за час, який лишився до наступних парламентських виборів, спробує зменшити негативні наслідки від розширення ЄС. Проте зробити це за рахунок внутрішніх резервів складно або й неможливо. Навряд чи поляки при зростанні цін на продукти харчування з моменту вступу до ЄС погодяться на подальше скорочення соціальних витрат. Очевидно, що за рахунок внутрішнього потенціалу вирішити питання адаптації Польща не зможе.

Щодо допомоги старих членів ЄС, то, незважаючи на фінансові вливання в економіку країн-нових членів, у перерахунку на душу населення поляки отримуватимуть лише 67 євро на рік, що значно менше, ніж до цього часу витрачалося на адаптацію нових членів. Для порівняння, іспанці у 2000 р. отримали 216 євро, ірландці — 418, греки — 437 євро на людину.

Тому досягти навіть 75% від ВВП на душу населення (середнього показника для країн — старих членів ЄС) Польща зможе аж через 33 роки. Отже, очевидно, що проблема адаптації у ЄС змушуватиме Варшаву шукати додаткових ресурсів, які полегшать адаптаційні процеси. Чи допоможуть полякам власне інституції Євросоюзу?

ЄС І НОВІ ЧЛЕНИ

Важко заперечувати, що нинішнє розширення ЄС — виважений і обдуманий крок. Але очевидно й те, що Євросоюз надто лояльно поставився до країн-аплікантів з їхніми недосягнутими економічними критеріями членства. І хоча аналітики Євросоюзу вважають, що розширення ЄС не матиме негативних наслідків для громадян країн — старих членів (інакше не пішли б на цей крок), не варто забувати, що нинішнє розширення ЄС є безпрецедентним і для самого ЄС з погляду кількості та питомої ваги економік нових членів. Попри те, що територія ЄС за рахунок нових членів збільшилася на 25 відсотків, населення зросло на 20 відсотків, середньодушовий дохiд країн-нових членів становить лише 40 відсотків від відповідного показника у «старій» Європі. Причому Польща, як і інші країни, що вступили до ЄС, які є найбільшими торговельними партнерами України (Угорщина та Словаччина), є однією з найбідніших країн розширеного Євросоюзу. ВВП на душу населення у Польщі становить лише 41% від середнього рівня у ЄС. Не дивно, що нове розширення коштуватиме ЄС 40 млрд. євро вже протягом 2002— 2006 рр. Лише сільське господарство таких країн-новачків, як Польща, Угорщина та Словаччина, враховуючи обсяг проблеми забезпечення відповідності критеріям ЄС, здатне призвести до зростання частки видатків на цю сферу із спільного європейського бюджету до 50—55%.

Аналітики ЄС вважають, що ця цифра жодною мірою не позначиться на рівні добробуту громадян країн — старих членів ЄС, оскільки, наприклад, лише Німеччина з часу об’єднання її східної і західної території (1990 р.) вклала у колишню НДР 1,2 трлн. євро. Дійсно, від цього рівень життя західних німців майже не змінився, але ж не суттєво покращився й рівень життя східних німців. Тому кошти, отримані країнами — новими членами від єесівських структур, виявляться «краплею в морі» їхніх економічних проблем.

Зважаючи на надзвичайно великий розрив у рівні життя в «старій» та «новій» Європі, керівні органи ЄС змушені будуть вдаватися до постійного збільшення фінансових вливань у ці країни. Причому зростання впливу праворадикальних партій у країнах ЦСЄ (загальна тенденція регіону) та загроза політичної дестабілізації в регіоні змушуватиме ЄС іти на певні фінансові поступки. Тим більше, що у процесі підготовки до розширення керівні органи ЄС створили прецедент «вибіркового» ставлення до країн-аплікантів, яке полягало у наданні нерівноцінної системи пільг та обмежень для кожної з країн. Відтак нові країни-члени ЄС спробують лобіювати власні інтереси у наднаціональних структурах ЄС. Негативна реакція старих країн-членів здатна знову ж таки дестабілізувати ситуацію, але вже в масштабах усього ЄС.

Характерно й те, що суспільства країн — старих членів не надто вірять запевненням їхніх урядів щодо «нешкідливості» розширення. Протягом останніх місяців рівень єврооптимістів у країнах — старих членах також знизився. Найбільше противників розширення мешкає у Німеччині (47%). Як відомо, Німеччина, Франція та Велика Британія є «локомотивами» ЄС. Тому їхня позиція безпосередньо визначатиме рівень подальших фінансових вливань у економіку нових членів. Наразі економічну ситуацію в цих країнах складно назвати задовільною. Минулого року ці країни були на межі економічної стагнації. У цілому ж економічне зростання у країнах — старих членах ЄС становить лише 2%. І хоча зараз економічний потенціал ЄС несуттєво поступається економічному потенціалу США, все ж економіка США — основного конкурента ЄС, як і світу загалом, зросла на 4,5%. Тому старі країни-члени у протистоянні зі США (власне, задля цього й відбулося розширення) змушені будуть потурбуватися про власний добробут і резерви економічного зростання й навряд чи дозволять собі нові фінансові витрати на адаптацію нових членів.

Таким чином, проблема економічної адаптації країн-новачків у структурах ЄС є не менш актуальною і для старих членів. Ключ для вирішення цієї проблеми Польщею, як і рештою країн ЦСЄ, черговий раз, здається, лежить на Сході. Як тут не пригадати слова славнозвісного Єжи Гедройця про те, що «Польща стільки заробить на Заході, стільки зробить на Сході». У цьому сенсі чи не найкориснішими виявляться для Польщі її східні сусіди — Україна, Молдова, Білорусь, Росія.

Причому з-поміж перерахованих країн саме Україна для Польщі має виключне значення як у економічному, так і в політичному сенсі.

ПІДСТАВИ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ СПІВПРАЦІ

Найформальнішою, але важливою передумовою інтенсифікації українсько-польських контактів є, по-перше, розгалужена договірна інфраструктура, яка зараз нараховує близько 150-ти двосторонніх міждержавних домовленостей.

По-друге, як відомо, євроінтеграція — це насамперед інтеграція регіональна, а між Україною та Польщею протягом останнього десятиріччя напрацьовано розгалужені схеми регіональної співпраці в межах єврорегіонів Буг і Карпати. Саме Польща (не США, не Німеччина!) є найбільшим інвестором у західні області України.

По-третє, рівень українсько-польської співпраці в минулому році сягнув найвищої позначки за усі роки української незалежності і нині становить 2,3 млрд. дол., перевищуючи на десятки мільйонів доларів об’єми польсько-російської торгівлі.

По-четверте, українсько-польський товарообіг створюється насамперед малим і середнім бізнесом, що свідчить про безпосереднє залучення до двосторонньої торгівлі сотень тисяч людей, що «створює соціальний фактор у цих стосунках». Разом з тим посилення візового режиму призведе до скорочення насамперед об’ємів прикордонної торгівлі й відповідно загрожуватиме дестабілізацією обстановки у прикордонних регіонах обох країн. В Україні це призведе до того ж до обмеження потоку трудових мігрантів, більша частина яких — вихідці із прикордонних областей. Тому уряди обох країн змушені будуть це враховувати, а поляки, користуючись своїм статусом члена ЄС, вимагати від керівних органів ЄС деяких поступок щодо двосторонньої співпраці, тим паче, що можливість «вибіркового підходу» до нових членів ЄС вже продемонстрував.

По-п’яте, нинішнє економічне зростання в Україні і зростання доходів громадян підвищує попит на товари широкого вжитку, виготовлені в Польщі (зверніть увагу на походження взуття, одягу, товарів побутової хімії, які реалізуються в нашій торговельній мережі). На тлі прогнозів про подальше економічне зростання пострадянських країн привабливість їхніх ринків і надалі зростатиме.

Отже, наразі існують об’єктивні підстави й можливості для пожвавлення українсько-польських економічних вiдносин. Їхня обумовленість проблемами адаптації Польщі у ЄС надасть їм яскраво вираженого економічного характеру. У найближчі роки — найскладніші для Польщі у плані адаптації в ЄС — слід очікувати підвищеної уваги до України насамперед з боку представників польського бізнесу.

У політичному сенсі Україна для Польщі є не менш важливим партнером, ніж Польща для України. Як відомо, політична вага Польщі у ЄС, навіть з її 38-мільйонним населенням і постійною підтримкою США, залишається незначною. Нині Польща потребує «аргументів» у ЄС, прагнучи виконувати функцію головного суб’єкта східної політики ЄС. Зрозуміло, що країни-сусіди Польщі, які не прагнуть набути членства у ЄС — Росія та Білорусь, меншою мірою зацікавлені в посиленні цієї функції Польщі. Молдова, всупереч, зростанню товарообігу з Польщею, традиційно є сферою впливу Румунії, Угорщини, які своєю чергою намагатимуться саме цю країну використати як «аргумент» у ЄС. Отже, Україна залишається для Польщі єдиною країною, міцні позиції і вплив на яку здатен підняти рейтинг Варшави в ЄС. Україна своєю чергою, чи то реалізовуючи власні євроінтеграційні амбіції, чи то «створюючи Європу всередині» (виходячи із останніх змін у військовій доктрині України, пов’язаних із вилученням пунктів щодо прагнення вступити до НАТО та ЄС, не можемо виключати ймовірність реалізації саме такого сценарію) органічно зацікавлена саме в посиленні політичної ваги Польщі у ЄС. Тому, безсумнівно, Польща й надалі буде виразником інтересів України, або, як кажуть поляки, «адвокатом України» у ЄС. Але очевидно й те, що (хоч як це прикро визнавати) для Польщі, попри її лояльне ставлення, наша держава буде насамперед засобом адаптації у ЄС. Чи зможе Україна скористатися з органічних потреб Польщі, пов’язаних із проблемою адаптації у ЄС, залежить насамперед від неї.

Але при цьому не можемо скинути з лаштунків, говорячи словами Тараса Вознюка, висловленими в одному з номерів «Дня», й інший контекст відносин: ставлення до поглиблення українсько-польської співпраці інших активних геополітичних гравців — США та Росії. США об’єктивно не зацікавлені в посиленні ЄС, але й у посиленні Росії, за рахунок України зокрема, також. Росія своєю чергою не зацікавлена в подальшій «міграції» України на Захід, зокрема й через посилення українсько- польської співпраці (згадаймо ситуацію із добудовою польської частини нафтогону Одеса — Броди — Гданськ тощо). Тому розгляд ситуації в геополітичній площині свідчить, що українсько-польська співпраця надалі стане об’єктом більш прискіпливої уваги з боку країн — найбільших геополітичних гравців і її інтенсивність не в останню чергу обумовлюватиметься їхньою позицією. Водночас представникам української політичної еліти слід мати на увазі, що для ЄС доволі гострою залишається проблема адаптації нових членів. У цьому сенсі Україна буде чи не однією з основних країн, яку Захід прагнутиме використати як засіб адаптації нових членів. Отже, наразі існують як об’єктивні, так і суб’єктивні передумови долучення України до загальноєвропейських процесів насамперед через Польщу. Здається, в цій ситуації Україна є до певної міри винятком із правил, оскільки вдруге отримала шанс, здатний наблизити її до Європи. Хочеться вірити, що цього разу українським політикам вистачить здорового глузду для того, щоб ним скористатися.