Європа біля воріт

Львівська газета, 30 квітня 2004 (№ 401) http://www.gazeta.lviv.ua 

Завтра, 1 травня, вісім країн Центрально-Східної Європи разом із Кіпром і Мальтою стануть членами ЄС. Із трьома новими країнами-членами ЄС – Польщею, Словаччиною та Угорщиною – Україна матиме спільний кордон.

Перші розмови про вступ колишніх країн соціалістичного табору до Європейського Співтовариства (такою до 1993 р. була назва цього інтеграційного об’єднання) почалися ще у 1989-1990 рр., майже відразу після падіння Берлінської стіни та приходу до влади в цих державах демократичних рухів. 1989 року ЄС запропонував їм підписати угоди про торгівлю й економічне співробітництво.

Однак уже у 1991 році ЄС вирішив піти назустріч проєвропейським прагненням країн ЦСЄ та запропонував їм підписати особливі угоди про асоціацію – Європейські угоди. Першими такі угоди з ЄС підписали Польща, Угорщина та Чехословаччина (1993 року, внаслідок розпаду останньої, з окремими державами – Чехією та Словаччиною – укладено нові угоди). Пізніше ЄС визнав європрагнення Румунії та Болгарії (1993 р.), а також балтійських держав (1995 р.). Останньою Європейську угоду підписала Словенія (1996 р.).

Зазначимо, що спочатку ЄС розглядав Європейські угоди як альтернативу повного членства країн ЦСЄ, і лише 1993 розширення визнали одним із головних пріоритетів ЄС. Тоді ж оголосили про основні критерії членства в Євросоюзі, яким повинні відповідати країни-кандидати. Копенгагенські політичні критерії полягають у тому, що країна-кандидат повинна досягти “стабільності інституцій, які гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини та права меншин”. Економічні критерії передбачають, що країна, яка подала заявку на вступ, “давати собі раду з конкурентним тиском у межах союзу та мати ефективну ринкову економіку”. Третім критерієм є “здатність взяти на себе обов’язки, що випливають із членства в Союзі, включно з цілями створення політичного, економічного та валютного союзу”. Останній критерій передбачає також необхідність повного прийняття кандидатами вторинного права ЄС – різногалузевих директив, регламентів і рішень, прийнятих органами в Брюсселі.

1996 року Європейська Комісія розпочала працю над всеохопними оцінками можливості кожної країни-кандидата стати членом ЄС. Такі доповіді оприлюднили 1997 року, і на їх підставі саміт ЄС у Люксембурзі ухвалив рішення вже наступного року розпочати переговори щодо вступу з Польщею, Чехією, Угорщино, Словенією, Мальтою та Кіпром. Дві останні середземноморські країни подали свої заявки ще 1990 року, але їм довелося так довго чекати цього моменту через внутрішньополітичні проблеми. Інші “кандидати” мусили чекати до грудня 1999-го. Зазначимо, що Словаччині та балтійським країнам удалося надолужити втрачений час, на відміну від Болгарії та Румунії.

З десятьма країнами-кандидатами переговори успішно закінчили на саміті в Копенгагені в грудні 2002 року. Умови, на яких вони вступлять у ЄС, включено у величезний документ, який, власне, складається з короткого договору про вступ та акту про його умови, який разом із численними протоколами та додатками становить декілька тисяч сторінок.

Розширення ЄС на цьому не закінчиться. У 2007 році до ЄС планують прийняти Болгарію та Румунію. Щодо Туреччини, яка подала свою заявку ще 1987 року, в ЄС немає одностайності. Рішення про початок перегорів із нею Європейська Рада може прийняти восени цього року. Кандидатом на вступ із непоганою перспективою визнали також Хорватію. Про вступ України у ЄС, попри всі оптимістичні заяви українських чиновників, наразі не йдеться. Навіть у віддаленій перспективі.

Дмитро Борисов