Дзеркало тижня, № 24 (499) 19-25 червня 2004 http://www.zn.kiev.ua

Євросоюз: байдужість на зміну розширенню

Олена Гетьманчук

До французьких філософів, вочевидь, сьогодні в Європі мало хто прислухається. Попри старання брюссельських чиновників донести до жителів «об’єднаної Європи» мудрий вислів Рене Декарта «Я мислю, отже, я існую» у більш актуальному «опрацюванні» («я мислю, отже, я голосую»), найнижчої явки виборців із моменту перших прямих виборів Європарламенту в 1979 році уникнути не вдалося. З 350 мільйонів європейців на виборчі дільниці прийшли лише 155. Причому якщо раніше найнесвідомішими в частині європейських виборів вважалися Великобританія та Голландія, то цього разу два останніх місця з кінця дісталися євросоюзівським «новачкам» — Словаччині (із її 16%) та Польщі (із 20%). Польський президент Александр Квасьневський апатію співгромадян охрестив «хворобою, яку треба лікувати».

За минулий тиждень із вуст західних аналітиків пролунало кілька пояснень настільки байдужого ставлення євросоюзівського виборця до європарламентських виборів. Найпоширеніше з них зводилося до того, що в пересічного громадянина ЄС склалося не зовсім «правильне» уявлення про Європарламент. А точніше, про тих, хто в ньому засідає.

На думку більшості європейців, законодавчий орган ЄС — не що інше, як клуб для другосортних політиків. У кращому випадку — власників почесного префіксу «екс»: екс-міністри закордонних справ, екс-депутати і навіть екс-прем’єри. І, слід погодитися, у чомусь вони праві. Приміром, на європейських виборах у Польщі найбільшу кількість голосів набрав колишній прем’єр-міністр і, до речі, відомий симпатик України Єжі Бузек. Євродепутатом став і колишній глава зовнішньополітичного відомства країни Броніслав Геремек (вважається одним із найпослідовніших провідників Варшави до ЄС і НАТО). Компанію екс-прем’єра та екс-міністра розділить ще один друг України: глава Бюро національної безпеки Польщі Марек Сівец.

Не надто хорошим висловленням на свою адресу Європарламент зобов’язаний і політикам, яких прийнято зараховувати в розряд закінчених євроскептиків. Якщо раніше європейські медіа не зводили камер із представників «Національного фронту» Жан-Марі Ле Пена, то після нинішніх виборів їм доведеться вислуховувати антиєвропейські пасажі ще й представників Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP ) — об’єднання, про існування якого до останнього часу ніхто далі туманного Альбіону й не знав. Однак завдяки основному пункту своєї програми — вихід Британії з ЄС — UKIP удалося набрати 17% голосів виборців і зайняти третє місце після традиційної пари — консерваторів і лейбористів.

Серед однодумців британських радикалів — Партія євроскептиків Швеції. Лідер цього об’єднання Нільс Лундгрен має намір 2010 року провести референдум про вихід своєї країни з Євросоюзу.

Східноєвропейці теж не відстають — представники польської «Самооборони» Анджея Леппера цього разу зможуть безпосередньо донести свою позицію до європейських колег: Польща вступила в Євросоюз лише задля того, щоб його розвалити. Вдалося прорватися в законодавчий орган ЄС і представникам націоналістичного Фламандського фронту й навіть «посланцям» ірландської «Шинн Фейн», що дотепер не позбулася в деяких країнах ярлика терористичної організації. Втім, чимало європейських експертів не схильні драматизувати ситуацію. Саме в цьому ідеологічному розмаїтті, на їхній погляд, і полягає унікальність Європарламенту. Як помітив у розмові з «ДТ» один високопоставлений західний дипломат, саме наявність настільки різних політичних сил — від украй правих до вкрай лівих — дозволяє проводити в Страсбурзі справді живі та гострі дискусії: це як у приказці — на те й щука в річці, щоб карась не дрімав.

Та, схоже, жителі Євросоюзу думають дещо інакше: європарламентарії нічого не вирішують. На думку багатьох європейців, усе, що їхні обранці роблять — це обговорюють, який текст має бути на сигаретах чи банани яких розмірів краще імпортувати з Еквадору. «Чи варта така робота 203 млн. євро, які щорічно йдуть із рахунків наших платників податків на потреби європарламентаріїв?» — підігрівають пристрасті газети.

А ось про те, що саме Європарламент 1999 року відправив у відставку Єврокомісію, знають одиниці. Точно так само, як і про те, що саме цьому законодавчому органу доводиться розподіляти бюджет ЄС (а це приблизно 100 млрд. євро на рік). Та навіть не це найважливіше. У Брюсселі побоюються, що апатія, виявлена громадянами країн — членів ЄС минулими вихідними, може відбитися і на прийнятті Європейської Конституції. Брюссельських чиновників вже сьогодні непокоїть запитання: якщо владі країн — членів ЄС не вдалося переконати своїх співгромадян прийти на виборчі дільниці в день виборів до Європарламенту, як вони мають намір умовити їх прийти на референдум по Конституції? Тим паче, що цього разу вже навряд чи хто запропонує прискіпливому виборцю відпочинок на Канарських островах (як це робив кандидат в Європарламент в Естонії), стане пригощати кавою на автобусних зупинках (як одна з партій у Литві). Хіба що італійський прем’єр Берлусконі повторить свій трюк із sms: вранці в день виборів в Європарламент усі власники мобільних телефонів в Італії отримали повідомлення з закликом прийти проголосувати. Нижче стояв підпис — Сільвіо Берлусконі.

Втім, низьку явку в країнах-новачках можна пояснити й іншими причинами. Так, у деяких столицях розширеного ЄС чимало йшлося про те, що та невелика кількість місць, «заброньованих» під них в Європарламенті, нічого вирішити не зможе: тон, як і раніше, задаватимуть представники «старих» членів ЄС. Естонські критики євроінтеграції, наприклад, навіть згадали, що на з’їзді народних депутатів Радянського Союзу 1989 року в Естонії було 36 місць. В Європарламенті Таллінна доведеться задовольнятися лише шістьма.

Ті ж, хто все-таки вирішив взяти участь в обранні 732 депутатів із 14 тисяч 670 кандидатів, по суті, провели плебісцит по довірі нинішній владі. Віддавши найбільшу кількість голосів консерваторам (і водночас найменше, яку ця партія одержувала з 1832 року), англійці засвідчили неприйняття антитерористичних ініціатив головного лейбориста Блера. Віддавши перевагу ХДС/ХСС, німці підтвердили, що не сприймають соціальних реформ канцлера Шрьодера. Понад те, найнижчий рівень підтримки Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) із часів Другої світової війни змусив багатьох німецьких експертів уголос заговорити не лише про майбутнє закінчення політичної кар’єри Шрьодера, а й про цілком можливе перетворення однієї з основних політичних сил країни на трирозрядну партію.

Проігнорувавши правлячих соціал-демократів, чехи продемонстрували невдоволення прем’єром Володимиром Шпидлою, а поляки — своє ставлення до урядової кризи, що затяглася. Ті, хто віддав свої голоси за Партію євроскептиків у Швеції, дали зрозуміти, що вони думають про можливе скорочення Брюсселем щедрих дотацій північним регіонам країни.

Водночас, хоч якими сильними були б протестні настрої, у Брюсселі закликають не плутати невдоволення національними урядами з невдоволенням органами Євросоюзу. Результати виборів засвідчили, що до «власних» урядів у громадян ЄС претензій наразі набагато більше.

Прокоментувати результати виборів в Європарламент «ДТ» попросило Надзвичайного і Повноважного Посла Латвійської Республіки в Україні Андріса Вілцанса:

— Вибори в Європарламент у Латвії мали кілька особливостей. Перша з них — це наявність лише одного виборчого округу. Друга — введення жорсткого прикріплення до конкретної виборчої дільниці (хоча, згідно з латвійським законодавством, що стосується виборів у національний законодавчий орган, виборці вільні голосувати там, де їм заманеться). Третя особливість полягала в тому, що громадяни Латвії, що перебували за межами країни, могли проголосувати поштою. Щоправда, віддати свій голос мали право лише ті з них, хто про своє перебування поза країною встиг попередити до першого травня.

Як і прогнозувалося, найбільше голосів одержало об’єднання правого штибу «Вітчизна і свобода/Рух за національну незалежність Латвії (РННЛ)». Його перемога обумовлена двома причинами. По-перше, ця політична сила як кандидат в Європарламент представила дуже сильних і компетентних політиків. Серед них колишній прем’єр-міністр, колишній міністр оборони, колишній міністр фінансів, колишній керівник комісії з міжнародних справ у парламенті. Всі ці люди багато займалися питаннями Європейського Союзу. Вони знають, як діє євросоюзівський механізм зсередини. По-друге, свою роль зіграла програма партії. Об’єднання виступає за зміцнення національного суверенітету в рамках Євросоюзу. Воно проти федералізації Європи, і це здається досить привабливим для багатьох виборців. Слід зауважити, що Латвія не належить до виражених євроскептиків, але водночас насторожено ставиться до ідеї ще більшої централізації: у нас усе-таки за плечима досвід Радянського Союзу. Інше питання — явка виборців. За кількістю тих, хто проголосував, Латвія наблизилася до середнього рівня в «старих» країнах ЄС (47,7%), оскільки в «нових» країнах Євросоюзу була зафіксована явка на рівні 28,7%. Одна із найправдоподібніших версій досить низької активності електорату полягає, на мій погляд, у тому, що громадяни Європейського Союзу не дуже чітко розуміють, що собою уявляє Європейський парламент (особливо це стосується «новачків»). Саме тому сьогодні й роблять спробу модернізувати та спростити систему управління Європейським Союзом: процедури хоч і дуже добре налагоджені та перевірені часом, для простого смертного, як і раніше, залишаються малозрозумілими. Не слід випускати з уваги і такий важливий момент, як внутрішньополітичні наслідки минулих виборів. Мають на увазі вибори до місцевих органів влади, що відбудуться в Латвії 2005 року, і вибори в національний парламент, намічені на 2006-й. Вибори в Європарламент стали чимось на кшталт проміжного етапу. В цьому контексті примітно, що правляча коаліція, утворена з трьох партій, набрала усього 14,2%. Для нинішнього уряду це, звичайно, досить тривожний сигнал. Адже такий результат свідчить про те, що здійснювана ним політика не дуже популярна серед населення. З іншого боку, це зовсім не означає, що уряд поганий. Тут, швидше, потрібно говорити про реакцію на певні події. Так, приміром, вийшло, що в зв’язку з загальним зростанням світових цін на нафтопродукти в Латвії підскочили ціни на бензин. Виборці, які не дуже стежать за коливаннями на нью-йоркській чи лондонській біржі, зрозуміло, зв’язують цей факт із вступом у Євросоюз. Крім того, особливістю Європарламенту завжди було та є те, що більшість місць у ньому займає опозиція. І це цілком логічно: правлячі партії не можуть делегувати своїх кращих представників у Європейський парламент, оскільки вони зайняті в національних законодавчих зборах і в уряді.