Досить умов!

Туреччині не до вподоби вимогливість ЄС

Віра КОВТИХА, «День»
№160, 6 вересня 2005 http://www.day.kiev.ua

Із наближенням 3 жовтня — дати початку переговорів щодо вступу Туреччини до Європейського Союзу — напруження у стосунках майбутніх переговірників посилилося. Днями прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган у відповідь на активізацію вимог з боку деяких країн-членів ЄС визнати суверенність Республіки Кіпр заявив, що будь-які нові умови щодо вступу Туреччини до ЄС призведуть до того, що його країна врешті «піде власним шляхом» і відмовиться від ідеї членства. Фактично прем’єр повторив слова турецького міністра закордонних справ Абдулли Гюля, який на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄС в Уельсі минулого вікенда заявив, що сьогодні для Туреччини «найвдаліший час», аби відмовитися від подальших переговорів у разі появи пропозицій на кшталт неповного членства чи нових умов. «Якщо обіцянок не дотримаються, ми назвемо Копенгагенські критерії критеріями Анкари, — наголосив Ердоган, підкресливши: — Наразі Туреччина більше не може нічого дати ЄС. Ми виконали все, що стосувалося Копенгагенських політичних критеріїв».

Внутрішня суперечка точиться довкола оголошеної наприкінці червня Туреччиною односторонньої декларації про те, що вона не визнає суверенітету Кіпру, незважаючи на підписання митної угоди з усіма десятьма новими членами ЄС, у тому числі і з Кіпром. Підписання цієї угоди не привело до її виконання — Анкара не дозволила кіпрським суднам заходити до своїх портів і не зняла заборони на перебування кіпрських літаків у її повітряному просторі, що сильно б’є по кіпрській економіці. Крім того, хоча текст митної угоди і передбачає статус Кіпру як держави згідно з міжнародним правом, окремі європейські країни, такі як Франція, Австрія та Греція вимагають запевнень того, що Анкара з часом таки зробить конкретні кроки до офіційного визнання середземноморської країни.

Щоправда, невизнання суверенності Кіпру формально не може зашкодити початку переговорів про вступ до ЄС. Саме тому турецький прем’єр трохи згодом після різких заяв висловив переконання, що переговори щодо вступу почнуться вчасно і без перешкод. Однак сам факт нездорового напруження свідчить про те, що Європа таки остаточно не визначилася з бажанням бачити в рядах своїх членів Туреччину. Не останню роль у посиленні сьогоднішньої внутрішньої непевності зіграли провалені конституційні референдуми у Франції та Нідерландах — незважаючи на ряд об’єктивних внутрішніх чинників їхньої невдачі, одним із вагомих суспільних факторів за результатами опитувань став і страх перед вступом Туреччини до ЄС. Показовим у цьому плані є те, що Жак Ширак, досі один із головних «промоутерів» ідеї якнайшвидшого початку переговорів з Анкарою, сьогодні виглядає невпевненим у доцільності цього, а його речник разом із прем’єром Домініком де Вільпеном в один голос говорять про необхідність дискусій довкола відмови Туреччини визнати Кіпр.

Підливає олії в полум’я і поки що непопулярна, однак перспективна ідея «особливого партнерства» з Туреччиною замість повноправного членства. Про необхідність включення такого положення до порядку денного майбутніх переговорів вже заявила Австрія в особі міністра закордонних справ. Поки що, за визнанням Відня, він «один проти 24». Однак ситуація може змінитися після парламентських виборів у Німеччині, в результаті яких за прогнозами новим канцлером стане лідер християнських демократів Ангела Меркель. На відміну від прихильника вступу Туреччини до ЄС Герхарда Шредера, Меркель наполягає на «привілегійованому партнерстві» для Анкари і виступає проти повноправного її членства в ЄС. А оскільки вибори пройдуть до початку переговорів iз Туреччиною, Анкара може отримати сильного противника всередині ЄС. Якщо ж рішучість Німеччини поєднається з «невпевненістю» Франції, то, як зазначають європейські експерти, переговори з Туреччиною взагалі можуть не початися в призначений термін.

Поза тим, Анкара, пройшовши сорокарічний шлях «оббивання порогів» ЄС, дозволяє собі різкі заяви, що межують із грою ва-банк. Після значних поступок, зміни кримінального кодексу та ряду важких для прийняття рішень, Туреччина ризикує, але поки що не йде на принципову поступку ЄС. Чи не тому, що відчуває, що за нею з’явиться чергова умова до «критеріїв Анкари»?

Чи може така ситуація чимось загрожувати Україні? У принципі — ні. Порівняння Туреччини з Україною могло б бути недоречним хоча б через те, що наш шлях до ЄС поки що значно коротший, та й геополітичні умови інші. Однак факт відсутності чіткої позиції щодо перспективи членства, затягування та перенесення виконання обіцянок, а також заяви Ангели Меркель про доцільність «привілегійованого партнерства» України з ЄС, а не повноправного її членства, чимось зближує турецьку та українську ситуації. Результат переговорів щодо членства Туреччини в ЄС стане своєрідним індикатором для стосунків Україна—ЄС. Адже прийнявши до Союзу таку велику країну як Туреччина, Брюсселю буде важко пояснити відмову у чіткій перспективі членства для України. І знову ж таки, якщо Анкара таки наполяже на повноправному членстві, а не на «привілейованому партнерстві», політичні шанси України на вступ до ЄС значно виростуть за умови успішної внутрішньої політики.