Європейська Унія: криза чи реформа?

http://www.gazeta.lviv.ua Львівська газета, 06 липня 2005 № 116 (682)

ПІСЛЯ провальних референдумів щодо ратифікації Конституції для Європи у Франції та Голландії європейські інтелектуальні кола всерйоз розмірковують над питаннями перебудови філігранно організованої системи Європейської Унії, ба навіть про зміну засадничих принципів її функціонування.

Підстав для цього лише додалося після проведення у Брюсселі саміту глав держав та урядів ЄУ.

Хто останній у черзі на субсидії?

Упродовж п’ятдесяти років розвиток Європейських Співтовариств визначала низка принципів, суть яких полягала у взаємовигідній співпраці та солідарній підтримці членів Європейських Співтовариств (ЄС), а згодом Європейської Унії (ЄУ). “Альфою і омегою” цінностей ЄУ завжди були інтереси власних громадян, передусім тієї їх частини, що стали заручниками потужного економічного розвитку Унії.

До цієї категорії, зокрема, належать фермери та працівники всього агропромислового комплексу, адже, з огляду на високий рівень життя, екологічні та соціальні стандарти, сільськогосподарські продукти, вирощені в ЄУ, не можуть конкурувати на світових ринках і навіть на власному.

Двома ключовими словами-символами в європейській аграрній політиці на довгі роки стали “квоти” й “дотації”. Квотуванням і митними зборами унійна влада захищала власних виробників від імпортованої сільськогосподарської продукції, виплачуючи фермерам допомогу у формі дотацій.

Природно, що така політика була і є вкрай обтяжливою для європейського бюджету, адже перманентне збільшення світового виробництва і споживання лягає дедалі більшим тягарем на платників податків Європейської Унії як рівно ж на інші, рентабельні галузі унійної економіки.

Оскільки економічна філософія ЄУ базується на запровадженому Єдиним Європейським Актом режимі внутрішнього ринку, що передбачає функціонування ринків країн – членів ЄУ за форматом однієї держави, розподіл сільськогосподарських дотацій здійснюють не за принципами державного паритету, а економічної доцільності.

Отже, такий стан справ є вигідним для країн, які отримують для власних громадян значні унійні дотації, натомість інші держави опиняються в ситуації, коли їхні внески значно перевищують дотації для їхніх фермерів.

Як позитивний аспект сучасної унійної політики в галузі сільського господарства прихильники збереження існуючої моделі називають соціальну солідарність і партнерство, оскільки без наявної системи фінансової підтримки європейських фермерів увесь агропромисловий комплекс приречений на занепад, оскільки не спроможний витримати світової конкуренції на ринку. А це може викликати значні соціальні, а згодом і політичні проблеми.

Союз Європейських Соціалістичних Республік

Європейська Унія – альянс держав, більшість яких забезпечує найвищі соціально-економічні стандарти своїм громадянам. Підтримка незахищених верств населення в деяких країнах ЄУ призводить до ситуації, коли працювати стає менш вигідно, ніж отримувати соціальну допомогу з безробіття.

Така державна політика є ознакою високого економічного розвитку й реальним забезпеченням задекларованих суспільством гуманітарних пріоритетів. Водночас така соціалістична модель зазвичай ефективна лише у відносно закритих суспільствах, де рівень громадянської довіри й солідарності поміж різними соціальними групами є високим, а взаєморозуміння – повним.

Натомість, відкриваючись у межах Європейської Унії до інших країн, частина яких перебуває на значно нижчому рівні економічного розвитку і сповідує принципово іншу філософію в соціальній сфері, розвинуті держави опиняються перед загрозою розмивання філігранно відшліфованої моделі значною кількістю непередбачуваних перешкод.

Це призводить до дисбалансу всієї системи, а отже, до втрати її ефективності. Нещодавнє розширення Європейської Унії на десять нових країн, більшість із яких на цьому етапі не відповідають загальноєвропейським стандартам у соціальній сфері, спричинило саме такий системний розлад, що, своєю чергою, призвів до політичної недовіри громадян переважної кількості соціально орієнтованих унійних держав до власних урядів. Однією з форм виявлення невдоволення урядовою політикою, власне, є негативні відповіді на референдумах щодо схвалення Конституції для Європи.

Ще однією причиною кризи соціалістичних ідей є радикальне збільшення неконтрольованого напливу іммігрантів, що загрожує перетворенням і без того розхитаної соціальної системи ЄУ на цілковитий хаос.

На жаль, разом з арабськими, балканськими й представниками деяких інших націй значний відсоток сучасної імміграції в європейських країнах становлять українці. Йдеться не лише про нелегалів-заробітчан, які, хоч і частенько псують імідж нашої країни нехлюйською поведінкою, все ж сумлінно працюють, поповнюючи, крім сімейного, ще й бюджет держави заробітків, сприяючи таким чином зміцненню її соціальної системи.

Мова радше про тих, хто вже в перші роки відкриття кордонів почав міркувати: “Треба щонайшвидше тікати звідси”, озброївши власне сумління філософією “Риба шукає, де глибше, а людина – де краще”, посилаючись на релігійні, національні та ще на бозна-які утиски в Україні, шельмуючи факти й користаючи з наївної довірливості європейців, зверталися по надання статусу біженців, азилянтів (шукачів політичного притулку) і ледь не в’язнів сумління.

Живучи в державах, які виплачують їм велику соціальну допомогу вже другий десяток років, ця категорія українців часто не завдає собі клопоту з належного вивчення мови, проживаючи зазвичай у постсовєцькому російськомовному середовищі, вони відверто насміхаються з “дурних європейців” і демонстративно зневажають “обідраних земляків українців”. Не сортуючи сміття і не поважаючи традицій країни перебування, ці люди стали об’єктом відкритої зневаги та неприязні серед її корінних мешканців і водночас “кривим дзеркалом” усіх українців у європейській свідомості.

Природно, тонка система соціальної допомоги в європейських державах призначена для солідарної підтримки власних громадян, тож не може витримати перевантаження гуманітарної годівниці шахраїв, які відверто зловживають нею.

Сукупність описаних економічних факторів і низки інших спричинили ситуацію, коли соціальні стандарти, що були непорушними пріоритетами розвитку Європейської Унії, тепер піддають принциповій ревізії і, можливо, їх переглянуть у більш прагматичний бік ліберальної моделі.

Дискусія про пріоритети

В останні роки розвиток Європейської Унії набував дедалі виразніших ознак екстенсивності. Значною мірою це можна пояснити гіпертрофованою увагою до соціального блоку економічних питань, а також об’єктивними змінами в сучасному зглобалізованому світі.

Задекларувавши в Лісабонській стратегії мету досягнення Європейською Унією критеріїв найбільш динамічної та конкурентоспроможної економіки світу, інтелектуальна, економічна та політична еліта ЄУ опинилася в лещатах поміж соціальними стандартами й економічним розвитком. Фактично ставши заручником власної соціальної та сільськогосподарської політики, Європейська Унія в сучасному форматі не здатна до виконання нею ж проголошених цілей.

Дискусії про визначення подальшої моделі розвитку ЄУ набули нових обертів на червневому саміті Європейської Ради в Брюсселі. Її фронт-символами виступають позиції Франції та Великобританії. Перша, звертаючись до другої з клопотанням про припинення дії пільг із внесків до унійного бюджету, спровокувала захисну реакцію, котру можна розглядати як альтернативну філософію унійного розвитку.

Озвучив позицію Великобританії її прем’єр-міністр Тоні Блер, заявивши про неприпустимість ситуації, за якої майже 50% усіх унійних видатків скеровують на покриття витрат на виготовлення сільськогосподарської продукції фермерами. Значна частина цих субсидій осідає, власне, у Франції, що значною мірою зумовлює її позицію в питанні можливих структурних реформ.

Основними аргументами змін парадигми унійного розвитку є посилання на об’єктивні вимоги часу, продиктовані розвитком і постійним удосконаленням інформатики, комп’ютерних систем і високих технологій. Темпи успішного поступу інтелектуальної складової у структурі світової економіки переконують у необхідності щонайширшого використання технологічної складової в національних економічних системах.

Існує чимало прикладів держав, які завчасно переорієнтували власні моделі стратегічних інтересів і вже тепер користають зі значних дивідендів.

Нині Європейська Унія перебуває на такому роздоріжжі. Від того, в бік якої з двох моделей колихнуться шальки терезів подальшого розвитку, значною мірою залежить і саме обличчя Європи ХХІ століття.

Завдання для України

Маючи чимало часу на адаптацію своєї економічної та соціальної системи до унійних стандартів, Україна отримала змогу також визначити пріоритети й форми власного подальшого розвитку. Існують належні підстави сподіватися на успішний поступ нашої держави саме в разі обрання технологічної моделі розвою.

Коли ми ввійдемо до Європейської Унії як аграрна держава, наша життєздатність залежатиме від примх унійної політики. Однак у разі надання пріоритетів інтелектуальним інвестиціям у високі технології Україна зможе виступати в ЄУ добре організованою та потужною одиницею, що дбає і здатна захищати і власні інтереси, й інтереси всієї Європи.

Олесь Андрійчук – докторант Карлового університету, учасник Стипендіальної програми Вишеградського фонду, мешкає в Луцьку та Празі