Як воно жити в Європі. Рік після вступу Польщі до ЄС: чи змінилося щось?

Якуб ЛОГІНОВ

Поступ, 6 травня 2005 р. http://postup.brama.com

Вступ Польщі до ЄС не відбувався так легко. Політики роками заманювали виборців перспективою членства у цьому елітному клубі та легковажно підсилювали й без того надмірні сподівання щодо ЄС. Мовляв, колись за всі негаразди болісної трансформації буде солодка винагорода – обітоване членство в Європейському союзі, відтак настане добробут і суспільна справедливість. Справжня європейська лихоманка розпочалася приблизно 1999 року, відколи повідомлення з переговорів щодо вступу почали вдало замінювати людям спортивні змагання. "Ми молодці, закрили 26 розділів переговорів і вийшли на третє місце, проте нас може обігнати така-то країна, яка має 24 розділи", – приблизно такі загадкові коментарі були притаманні цим своєрідним гонкам держав-кандидатів, на які перетворився кінцевий етап розмов. І хоча кожна країна хотіла бути першою, сталося інакше: Брюссель вирішив провести сценарій, який раніше вважали надто ризикованим і радикальним. А саме: "біґ-банґ", велике "бам", бо власне так свого часу охрестили одночасне прийняття до ЄС аж десяти претендентів.

Суспільна мрія таки збулася. А тепер минає рік від цієї визначної події, яка мала змінити все. Якою є зараз Центральна Європа, особливо Польща, в новій європейській якості? Зі статистичних даних та коментарів експертів вимальовується цікавий висновок: "революційна" подія, звісно, спричинила зміни, проте Польща змінилася приблизно настільки, як щорічно змінювалася ще дореволюційна Україна.

Оцінки польських журналістів, політиків та економістів надзвичайно схожі: загалом приєднання дало більше плюсів, аніж мінусів, хоча й їх не бракує. На підтвердження цього вони подають такі дані: зростання ВВП за минулий рік досягло 5,3% (найвищий результат від 1997 року), експорт збільшився на 33%, а безпосередні іноземні інвестиції – на 23% порівняно з попереднім роком. Крім того, значно зміцнилася за цей період польська валюта, а країна отримала з європейського бюджету на 1 554 млн євро більше, ніж до нього сплатила. А щодо мінусів, то до них належить передусім значне зростання цін на деякі товари та комунальні послуги, що для біднішої частини суспільства дуже суттєво. Зовсім не зменшився скандально високий рівень безробіття, який на кінець 2004 року офіційно становив 19,1%, а згідно з результатами незалежних досліджень, був ще на кілька відсотків вищим. Якщо порівняти, офіційний рівень безробіття в Україні – це 3,6 %, а справжній, не приховуючи його виявів, оцінюють 9-10%. За словами коментаторів, не помічено негативних тенденцій, пов'язаних з відпливом кваліфікованих працівників за кордон, адже більшість тих, хто хотів працювати на Заході, вже давно там є. Приблизно такі самі тенденції далося обсервувати й у інших нових країнах-членах ЄС.

Власне такою була більшість коментарів. Вони безперечно свідчать, що обраний прозахідний напрям у польській політиці був правильним. Однак річ не в тім. Адже народ з ентузіазмом сприймав інтеґрацію, бо сподівався на щось більше, ніж лише на позитивну тенденцію в економіці. Якщо придивитися до повсякденного життя сусідніх країн, важко побачити якусь суттєву зміну: Польща чи Словаччина у Євросоюзі – це ті самі Польща та Словаччина, що й рік чи два тому. Так, помітні нові інвестиції, біля будівництва часто стоїть стандартне табло з європейським прапором та написом: "Цю школу (дорогу, водопровід) споруджують за фінансової підтримки ЄС". Проте насправді нічого нового немає: таку допомогу надавали ще задовго до вступу, за програмами PHARE, SAPARD та ISPA. Тепер змінилися лише її розміри та механізми. Зрештою, ймовірно, що схожою програмою невдовзі буде наділено й нашу країну.

Схоже й з так званими європейськими цінностям та західними стандартами життя. Тут цікава річ: про ці загадкові поняття дуже часто говорять на цьому етапі трансформації, коли вони є ще чимось невиразним, немов чарівним. Проте коли ці стандарти починають спрацьовувати, як у наших західних сусідів, народ цього не помічає, наче так було завжди. Характерно, що ніякої революції в громадському житті нових країн власне 1 травня 2004 року не було. Бо вона відбувалася безперервно з 1989 року, адже саме тоді почали наближати національне законодавство до союзного, а самі люди стали відвикати від совкового мислення. Тому треба розуміти: це не ЄС європеїзуватиме нас, коли станемо його членом, цю домашню роботу мусимо виконати самі.

На собі приєднання до ЄС відчули лише деякі категорії громадян. Отже, виграли на інтеґрації фермери, які отримали доплати до своєї продукції (хоча це не відбулося автоматично). Є й постраждалі, передусім балтійські рибалки, яких європейські нормативи тимчасово позбавили можливості виловів, а водночас і роботи. Проте таких, хто свою думку про ЄС може сформувати на базі власного життєвого досвіду, наразі мало. Решті залишаються цифри та коментарі експертів.

А з тих цифр можна зробити не лише оптимістичні висновки. Наприклад, зростання ВВП на рівні 5,3% – високе, та зовсім не рекордне. Так 1995 року він становив 7%, 1996 – 6%, а 1997 – 6,8%, отже й поза Євросоюзом Польща розвивалася швидше. Загалом у 1994-1999 роках польський ВВП зростав у середньому на 5,2% щорічно, лише з 2001 року тамтешня економіка різко сповільнила ходу. А водночас поменшали іноземні інвестиції, зменшилася динаміка експорту. Отже, зростання цих показників відповідно на 23% та 33% – стрімке, проте є лише поверненням колишньої кон'юнктури, а не небаченим раніше економічним дивом. Хоча належить зазначити: до повернення давньої динаміки значною мірою долучилося власне приєднання до ЄС. З іншого боку, швидке зростання ВВП, експорту та інвестицій зафіксували й в Україні, і то ще за кучмізму. Треба згадати хоча б зростання ВВП, який за минулий нестабільний рік сягнув 12,1%. Ці цифри підтверджують: економічні результати від приєднання хоча й хороші, але не виходять поза межі для країни у стадії трансформації. А також доводять те, що сміливі внутрішні реформи, як польська шокова терапія на початку дев'яностих, дають значно кращі результати за менших зусиль, аніж у разі сподівання на допомогу ззовні. З огляду на це підхід польського уряду, який відмовився від визнаної за необхідну фінансової реформи та зосередився лише на євроінтеґрації, не був правильним.

Як з перспективи часу можна оцінити те, що навесні 2003 року перед європейським референдумом говорили прихильники та противники ЄС? Отже, минулий рік показав, що не мали рації противники вступу, які лякали небезпечно великим викупом польської землі німцями чи винищенням національного бізнесу. Проте не можна сказати, що правильними були аргументи "євроентузіастів", до яких належать, зокрема, польський уряд та президент Кваснєвський. Навпаки – їхнє певною мірою нав'язане виборцям переконання, що для ЄС немає альтернативи, що "ні" на референдумі означатиме катастрофу та перетворення країни на "другу Білорусь", схоже, було безпідставним. Реальна альтернатива, хоч, може, не найкраща, все-таки була. А панічні висловлювання керівників держави: мовляв, якщо народ проголосує проти, ми все одно ратифікуємо трактат у парламенті, були невиправданими. Адже справжні державні діячі повинні бути готовими на різні варіанти розвитку ситуації й у кожному з них провадити оптимальну для країни політику.

Спробуймо поміркувати над тим, що би сталося, якби виборці на референдумах сказали "ні" членству в ЄС? Тоді найбільш логічно було б посилити інтеґрацію поміж самими колишніми кандидатами. Механізми для цього були готові – достатньо було б використати вже тодішні угруповання: CEFTA (порозуміння про вільну торгівлю) та Вишеградську угоду (V-4, політичне об'єднання Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини). До речі, остання є надзвичайно популярною, всупереч майже нульовому інтересові до неї з боку політиків. Тому перетворити цю ініціативу на реальний економічний союз не було би важко, а опісля V-4 міг би ввійти в Європейський економічний простір (EEA) та підписати Шенгенську угоду. А це своєю чергою означало б досить глибоку економічну інтеґрацію з Європою, а також свободу пересування й працевлаштування громадян, однак без зайвої бюрократії. Цей варіант, мабуть, був найбільш реальною альтернативою з-поміж усіх можливих. Аналогічний шлях інтеґрації обрали країни, які важко назвати малоєвропейськими: Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн. Тому цілком серйозно можна порівнювати членство в ЄС саме з ним, замість, як це часто роблять, з абсурдною "другою Білоруссю", якої навіть ніхто не пропонував.

Якщо б подану вище альтернативу таки здійснили і вдало провели, два з найголовніших наслідків поширення – зростання експорту та інвестицій – відбулися б у не меншому масштабі. Адже саме приєднання до ЕЕА, а не до Євросоюзу (участь у ЕЕА – обов'язкова умова вступу до ЄС) є причиною цієї динаміки, саме ЕЕА відповідає за зняття обмежень в економічній співпраці. Приблизно таким самим було б також зростання ВВП, з тих же причин. Єдине, чого в аналізованому варіанті Польща дійсно була би позбавлена – це 1 554 млн євро надлишку отриманих коштів над внеском до єдиної каси. Оце конкретна користь від членства в ЄС, над якою можна думати: варто входити заради неї до цього союзу, чи ні. Натомість решта, яка відрізняє участь у ЄС від участі в єдиному ринку, це політичне значення країни на континенті й у світі та рівень незалежності. Тут важко сказати однозначно: було б міжнародне значення Польщі більшим, якби вона була лідером самостійного союзу країн з економіками, що динамічно зростають, який тісно співпрацює з ЄС, чи не зовсім. Більшість експертів дотримується думки, що краще таки бути в ЄС. На підтвердження цього вони наводять приклад Помаранчевої революції, яку ЄС так однозначно б не підтримав, якби не наполягання нових його учасників.

Цей аналіз засвідчує, що не все з Європейським союзом так легко, як може здаватися. Інтеґрація із Заходом хоча й корисна, не може замінити цілі, заради яких її проводять. Адже чудових рецептів немає, і ніхто, навіть Євросоюз, не проведе за нас реформи, не підвищить нам зарплат. Євросоюз може лише підтримувати, зокрема грошима, позитивні перетворення в Україні. Проте лише тоді, коли ми самі подбаємо, аби вони справді відбувалися.