№206 09.11.2002 «День»

Зупинка з «технічних причин»

Київ звинувачує Бухарест у блокуванні переговорів з визначення кордону

Сергій СОЛОДКИЙ, «День»

Менше двох тижнів залишилося до саміту НАТО, який відбудеться в Празі. «Празька осінь» повинна увійти в історію Альянсу як важливий етап його розвитку, позначений вступом до організації нових країн-членів. Румунія вважається одним із найімовірніших нових членів НАТО. Українські експерти давно висловлювали своє занепокоєння цим — їх бентежило, як може стати членом поважного військово-політичного блоку країна, яка свідомо затягувала переговорний процес із Україною по визначенню лінії державного кордону. Подейкують, що саме через цю причину Бухарест опинився «за бортом» натовського розширення 1999 року. Між тим представники Заходу говорили, що їм взагалі невідомо про існування подібних проблем. Досить частими є й посилання на наявність територівальних суперечок і між країнами-членами НАТО та ЄС. Переговори між Україною та Румунією з визначення лінії кордону вже тривають більше десяти років. Принагідно зауважити, що аналогічні переговори з іншими нашими західними сусідами давно завершилися. У чому ж проблема з Бухарестом, чи справді румуни мають до нас територіальні претензії, чи збирається Україна для вирішення питання звертатися до Міжнародного Суду — в інтерв’ю з головним радником Міністерства закордонних справ України Леонідом ОСАВОЛЮКОМ, який бере участь у переговорах з визначення лінії кордонів України з 1992 року.

— Ви можете на офіційному рівні заявити про те, що Румунія має територіальні претензії до України?

— Так питання не стоїть. В усіх двосторонніх документах йдеться про визнання сторонами існуючої лінії державного кордону. У них зафіксовано, що жодна зі сторін не має і не може мати територіальних претензій. Водночас позиція, яку займає румунська делегація на переговорах щодо укладення Договору про режим державного кордону, змушує зробити деякі інші висновки. Заяви високих посадовців із Бухареста про необхідність відновлення Великої Румунії, навіть про несправедливість Мирного договору 1947 року, яким і було закріплено нинішні кордони, свідчать про те, що у наших сусідів з виконанням взятих на себе зобов’язань не все гаразд. Однак українська сторона дуже спокійно і переконливо заявила, що на жодні маніпуляції, пов’язані зі зміною існуючої лінії державного кордону, не піде і готова до переговорного процесу виключно на засадах міжнародного права і двосторонніх договорів. У 1997 році в українсько- румунському договорі про відносини добросусідства і співробітництво чітко було домовлено про непорушність існуючої лінії державного кордону.

— Проте румунська преса з посиланням на дипломатичні джерела запевняє, що претензії щодо румунської території має Україна...

— Україна не має територіальних претензій до жодної держави. У тому числі й до Румунії. Дійсні ті кордони, які ми успадкували від Радянського Союзу. Вони тепер є кордонами України і ми їх охороняємо. Ми не маємо територіальних претензій до жодної держави і не визнаємо жодних територіальних претензій до себе. У згаданому договорі було обумовлено, що сторони укладуть окремо Договір про режим державного кордону і Угоду про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон у Чорному морі. Встановлено було й термін підготовки першого документу — два роки, тобто, ще до 22 жовтня 1999 року. Тим часом до влади в Румунії прийшла нова адміністрація, яка спочатку заявляла про поспішність підписання їхніми попередниками Великого політичного договору з Україною, а згодом наші сусіди почали твердити, що Договір про режим українсько-румунського державного кордону не підготовлено з технічних причин. Із тих пір почав «гуляти» новий термін — технічні причини. Насправді «технічні причини» полягають в категоричному небажанні румунської сторони підтвердити існуючу лінію державного кордону в цьому договорі. Звідси йде і постійне затягування, і блокування переговорного процесу.

— Які позиції займають сторони на сьогодні?

— Позиція України грунтується виключно на нормах міжнародного права. Україна безумовно слідувала і надалі слідуватиме усім укладеним українсько-румунським і багатостороннім актам, зокрема, Гельсинському заключному акту 1975 року, де йдеться про непорушність існуючих у Європі кордонів. Україна виступає за якнайшвидше укладення з Румунією Договору про режим спільного державного кордону і Угоди про розмежування континентального шельфу і виключних економічних зон в Чорному морі. Україна ніколи не погодиться на зміну існуючої лінії українсько-румунського кордону і не піде на територіальні поступки на користь жодної держави. Це стосується і острова Зміїний, і островів на річці Дунай, і інших територій України. А в чому полягає позиція румунської сторони, зрозуміти важко. На сьогодні румунська делегація відмовляється дотримуватися положення «великого» договору про непорушність існуючого державного кордону. Вона намагається включити до нових документів положення, які б ставили під сумнів цей кордон і давали б змогу змінити його в будь-який час. Делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон пропонується здійснити без урахування належності острова Зміїного Україні. При цьому від України відійшло б близько 7700 квадратних кілометрів українського шельфу і економічної зони.

— Румунський президент Іон Ілієску і його український колега Леонід Кучма під час вересневої зустрічі підписали Спільну декларацію, у якій мовиться, що сторони зобов’язуються підписати згадані документи до червня наступного року. Це можливо?

— На наш погляд — можливо. Одразу ж після підписання декларації Україна запропонувала Румунії провести черговий раунд переговорів. Було запропоновано кілька дат для їхнього проведення на вибір румунам. На жаль, всі ці строки не були сприйняті румунською стороною, і до цього часу переговори не відбулися.

— А якщо до червня ані договору, ані угоди не буде підписано?

— На мій погляд, для України великої проблеми не буде. У нас є договір 1961 року, яким чітко встановлено кордон України і Румунії. Це підтверджено і новими актами, які підписано уже Україною і Румунією.

— Україна не має наміру звернутися для вирішення усіх питань до Міжнародного Суду ООН? Скільки такий позов коштуватиме?

— Із досвіду розгляду аналогічних питань між іншими державами у Міжнародному Суді можна констатувати, що це коштує досить багато. Але хочу наголосити, що для нас проблем з Міжнародним Судом не існує, адже зрозуміло, що жоден суд не зможе прийняти рішення, яке б суперечило нормам міжнародного права. А наша позиція грунтується саме на таких нормах.

— Румунія менш як за два тижні може стати членом НАТО. Гадаєте, в Альянс приймуть країну з невирішеними прикордонними проблемами?

— Ще під час попереднього саміту НАТО було відомо, що для членства в цій організації, країни мають виконати одну з основних умов — відсутність територіальних претензій до сусідів і врегульованість усіх прикордонних питань. Цієї умови не можна обійти при розгляді готовності будь-якої країни до вступу в Альянс.

— Острів Зміїний досі лишається каменем спотикання у наших переговорах?

— Острів Зміїний не є ніяким каменем спотикання. Він належить Україні, що відомо всім і зафіксовано у всіх документах. Серйозно питання про належність острова не ставить і румунська сторона, тому що це б викликало тільки подив. Інша справа, що сьогодні румунська сторона чомусь вважає, що Зміїний не може впливати на делімітацію континентального шельфу і економічних зон. Така думка грубо суперечить Конвенції ООН з міжнародного морського права, підписантом якої є і Румунія. Там чітко прописано, що острови мають континентальний шельф і економічну зону так само, як і будь-яка інша сухопутна територія держави. 12 морських миль навколо острова Зміїний — це територіальні води України, що затверджено Договором 1961 року. Під час останніх переговорів румунська делегація заявила, що розмежування економічних зон і шельфу має здійснюватися без урахування острова Зміїного. Такі заяви не мають нічого спільного з логікою.

— Румуни переконують, що це не острів, а скеля...

— Румуни переконують. Знову ж таки — кого? Швидше за все — себе. Я не знаю і не чув від румунських колег жодних серйозних аргументів на користь того, що це не острів. У всіх енциклопедіях ви знайдете, що таке острів, а що таке скеля. На скелі люди не живуть, не займаються господарською діяльністю. Зміїний — острів, на якому живуть громадяни України, який територіально входить до Одеської області, на якому поштове відділення, цілий ряд народно-господарських об’єктів, розташовано підрозділи прикордонних військ. Ми домовилися, що на острові Зміїному не розміщуватимемо наступальних озброєнь. І ми виконали цю домовленість.

— Усе ж таки Україна здатна на компроміси?

— Ми здатні до будь-яких компромісів, що й показали на переговорах. Але Україна ніколи не піде на компроміси, які стосуються зміни лінії державного кордону і територіальної цілісності нашої держави.