Європі бракує інформації про прагнення українців,
стверджує французький експерт

Варвара ЖЛУКТЕНКО, “День”
№71 18.04.2003 “День”

На тлі історичного саміту в Афінах, де десять країн поставили підписи під угодою про приєднання до Європейського Союзу, дедалі активнішою стає дискусія про майбутнє ЄС. Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що розширення коштуватиме Євросоюзу не просто дорого, а дуже дорого, вимагатиме великих зусиль і займе багато часу. Однак існує багато поглядів на те, як саме в результаті виглядатиме “ширша Європа”. Своїм баченням питання під час лекції в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка поділився заступник директора паризького Центру міжнародних досліджень Крістіан ЛЕКЕН. (Його виступ був черговою дискусією, організованою Посольством Франції в Україні та Центром європейських і міжнародних досліджень.) На думку пана Лекена, не варто особливо непокоїтися через сучасну кризу, спричинену різним ставленням країн-членів ЄС до війни в Іраку. “Коли організація функціонує на принципі компромісів, часто виникають кризи. Однак криза завжди є генератором нових бачень, нових міркувань”, — вважає французький вчений, який люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента “Дня”.

— Наскільки глибоким буде рівень інтеграції у розширеному Європейському Союзі, яка частина повноважень у майбутньому буде делегована від національних урядів структурам ЄС?

— Нинi країни-члени Європейського Союзу абсолютно у всіх аспектах своєї діяльності керуються спільними правилами ЄС. Наразі панує думка про необхідність залишити країнам певну кількість повноважень, а всi інші передати на вирішення до Єврокомісії — так званий принцип субсидіарності, що має надати ще більшої сили Євросоюзу. Наведу конкретний приклад. Усім добре відомо, що Франція є першим світовим виробником сирів. У нас споконвіку сири виготовляли iз сирого молока. А зараз Євросоюз ухвалив рішення про неможливість його використання iз санітарних причин. Відтепер усі сири в країнах Євросоюзу мають виготовлятися на основі пастеризованого молока. Ми не хочемо поступатися традиціями, тому нам вдалося дійти компромісу. Сири на основі сирого молока ми виготовляємо винятково для національного споживання, а сири на експорт виготовляємо на основі пастеризованого.

Приєднуючись до Євросоюзу, країнам доведеться де в чому поступитися своєю специфікою, частково — навіть суверенітетом, і передати певні повноваження до структур ЄС. Це нелегке рішення, але на нього потрібно піти заради того, що специфічною мовою Євросоюзу називається “європейським надбанням” (acquis communautaire). Слід виокремити три рівні взаємодії європейських структур з національними. По-перше, існуватимуть питання ексклюзивної компетенції ЄС, по-друге, матиме місце розподіл повноважень між європейськими та національними структурами, по-третє, деякі питання залишатимуться в суто національній компетенції. Все це дуже скидається на федеративний устрій, який існує, наприклад, в Німеччині.

— То це будуть Сполучені Штати Європи?

— Так, майбутня структура Євросоюзу дуже схожа зі структурою Сполучених Штатів Америки, однак існує одна, проте дуже суттєва відмінність, — Євросоюз не має єдиного виконавчого органу, президента, як у США, чи прем’єра, як у Канаді.

— Як ви ставитесь до ідеї запровадження двох президентських посад у Євросоюзі?

— Я особисто проти цієї ідеї. Все, що відбувається в Євросоюзі, має за свою основу компроміс. А запровадження двох президентських посад стане джерелом усіляких непорозумінь. По-перше, як обиратимуть цих президентів? Сьогодні одні вважають, що громадяни держав ЄС самі мусять обирати претендента. Інші дотримуються думки, що це повинні робити національні парламенти і потім передавати кандидатури на голосування до Європарламенту.

— Хто саме прийматиме рішення про майбутній східний кордон Євросоюзу?

— По-перше, я зовсім не переконаний, що Євросоюз візьме на себе таку відповідальність. Він буде змушений це зробити, але чи стане йому сміливості, я не знаю. Якщо таке рішення ухвалюватиметься, буде скликана спеціальна конференція, яка внесе зміни до Конституційної угоди. Це буде не дипломатичне рішення, а таке, що стане надзвичайно великою подією у світовому масштабі.

— Росія може коли-небудь стати членом Євросоюзу?

— У мене немає відчуття, що Росія має таке бажання. Складається враження, що Росія вважає себе самодостатньою країною. Основною умовою вступу країни до ЄС є її самоусвідомлення як держави. А Росія сприймає себе як імперія. Для цієї країни велика драма — це зовсім не падіння комунізму, а те, що вона перестала бути імперією.

— Наскільки участь України в інтеграційних об’єднаннях, в яких домінує Росія, може стати на заваді українським євроінтеграційним прагненням?

— Як тільки ви стаєте членом ЄС, ви не можете мати жодних привілейованих позицій у двосторонніх вiдносинах з якою-небудь третьою країною. Це стосується Польщі, яка мала привілейовані торговельні стосунки з Білоруссю й Україною, але зараз, приєднуючись до ЄС, повинна відмовитися від них. Аналогічно буде й з Україною чи будь-якою іншою країною СНД, якщо вона коли-небудь захоче стати членом Євросоюзу.

— У чому, на вашу думку, полягає причина того, що Україну в Євросоюзі сприймають не так, як нам би цього хотілося: в тому, що нас усе ще вважають придатком Росії; в тому, що не певні щодо стратегічних планів нашої країни, чи з інших причин?

— Я розумію болісну реакцію в Україні на деякі програмні документи Євросоюзу, але можу сказати, що думку більшості членів ЄС щодо зарахування України до “одного кошика”, скажімо, з Марокко, не треба сприймати як якусь образу. На мою думку, яка, до речі, збігається з думкою більшості західних фахівців, Україна все ж таки приваблива для ЄС і одного дня може стати кандидатом на вступ. Але складність сприйняття вашої країни на Заході полягає в тому, що вона має такий імідж, наче сама не знає, чого хоче, куди їй потрібно йти. Інформація, яку ми отримуємо з вашої країни, часто суперечлива. Нас би насправді зацікавила достовірна об’єктивна інформація про думку простого населення. З тим, що каже ваша еліта, ми більш-менш поінформовані. Але інформації про бажання пересічних громадян, їхнє ставлення до Росії, ЄС, нам бракує, щоб мати цілком ясну картину щодо визначення України та її подальшої долі.