14 грудня 2006 http://ukraine.radiosvoboda.org

Європейська політика сусідства суперечить нашим національним цілям і інтересам — голова Місії України при ЄС Роман Шпек

Наталія Вікуліна

Брюссель, 14 грудня 2006 (RadioSvoboda.Ua) — Україна виступає за диференціацію Європейської політики сусідства і надання їй перспектив вступу до Євросоюзу, заявив голова Місії України при Євросоюзі Роман Шпек в інтерв’ю Радіо Свобода та іншим українським засобам інформації. Він назвав «невдалим косметичним ремонтом» спроби Єврокомісії оновити політику сусідства і вказав, що Київ та Брюссель співпрацювали з багатьох питань і без наявності цієї політики.

Роман Шпек: Не можна сказати, що наші враження змінилися після того, як політику (сусідства) опублікували. Наші почуття щодо Європейського Союзу і щодо політики Європейського Союзу стосовно України серйозні і стабільні.

Я хотів би нагадати про виступ Президента України в Європарламенті у лютому 2005 року. Президент у своєму виступі відзначив, що Україна не вважає себе членом європейської політики в такій формі, в якій ця політика на сьогодні існує.

Україна погодилася на укладення Плану дій у рамках цієї політики з метою посилити стосунки між Україною та Європейським Союзом, привести їх до більшої відповідності. Але в цілому ми не можемо розглядати себе учасником політики, яка суперечить нашим національним цілям і інтересам.

Як ви добре знаєте, нашим національним інтересом є інтеграція України до Європейського Союзу, або набуття повноправного членства. Про час ми не говоримо, основне — коли обидві сторони будуть до цього готовими, з урахуванням і сьогоднішнього стану в Україні та в Європейському Союзі, і стану двосторонніх стосунків.

Однак ми і надалі будемо віддані виконанню Плану дій Україна — ЄС у рамках політики сусідства, термін дії якого завершується у лютому 2008 року. Попередні оцінки, здійснені Єврокомісією, свідчать про те, що дворічний План дій між Україною і ЄС виконується успішно, і в більшості випадків Україна є прикладом для інших країн, які належать до так званого сусідства.

Отже, ми будемо все робити для того, щоб досвід співпраці в рамках Плану дій був позитивним та успішним, щоб План дій, як тимчасовий інструмент, допоміг нам якомога глибше і конструктивніше побудувати стосунки між Україною та Європейським Союзом. І надалі ми будемо зосереджувати свої зусилля на укладенні нової угоди між Україною та Європейським Союзом на заміну угоди про Партнерство і співробітництво, термін дії якої також у скорому часі завершується. Це для нас головне.

Принаймні, повинно було б бути дві політики сусідства. Це Європейська політика сусідства для країн Північної Африки і Близького Сходу, та політика сусідства з Європейським Союзом, тобто політика для країн Європейського континенту.

Я не вважаю доцільним і допустимим нехтувати географічною приналежністю. Це не є якесь незрозуміле бажання української сторони, адже належність країн до Європейського континенту з правом набуття членства у майбутньому у Європейському Союзі є в установчих документах про утворення Європейського Союзу.

Отже, ми просили б розробників цієї політики зважати на свої ж власні документи. Бо добре говорити про цінності, але також треба говорити про основоположні документи і ніколи ними не нехтувати.

Що буде далі? Європейська політика сусідства не є правовим документом, який оформлює в юридичному розумінні стосунки та відносини двох сторін. Сьогодні стосунки між Україною та Європейським Союзом базуються на основі попередньої Угоди про партнерство і співробітництво, яку уклали в 1994 році. І зараз Єврокомісія працює над завершенням мандату для переговорів щодо нової угоди, і українська сторона веде всю внутрішню підготовчу роботу для того, щоб якомога швидше розпочати такі переговори.

Всі критерії і всі передумови щодо укладення нової угоди українська сторона виконала. Однією передумовою до укладення такої угоди було проведення вільних, демократичних парламентських виборів в Україні — що після проведення виборів визнали міжнародні спостерігачі, які працювали під егідою ОБСЄ. Це визнали і на політичному рівні під час відвідання Брюсселя Президентом України, це визнали під час візиту Прем’єр-міністра України до Брюсселя, до Вашингтона, і так далі.

— Як Ви коментуєте нові ідеї щодо Європейської політики сусідства? Які з них є позитивними, які негативними для України?

Р. Ш.: Я брав участь у зустрічі на запрошення Комісара Єврокомісії пані Ферреро-Вальднер за участю інших представників Єврокомісії. Я сказав, що ніяк не можу знайти плюс, додану вартість у цьому документі. Без мікрофона мені говорили: для України — ніякої.

Звичайно, помітні певні спроби зробити такий невдалий косметичний ремонт Європейської політики сусідства, де говориться про те, що ця політика не передбачає вступ до ЄС, але вона не може наперед визначати характер стосунків із європейськими країнами у майбутньому. Якщо Комісія готова цю тезу розвивати…

Я дуже добре пам’ятаю, як завжди наші партнери з Брюсселя закликали до прозорості, до передбачуваності у нашій політиці, до ясності, до відходу від двозначностей і тому подібне. Ми могли б їм дати кращу редакцію цього пункту, щоб вона була однозначною, зрозумілою, щоб робила європейську політику сусідства привабливою для всіх.

Ми реалісти, ми розуміємо реальний стан речей на сьогодні, але ми не хотіли б, щоб нас клали в один кошик із тими, хто не має жодної перспективи щодо членства, ми не хотіли б, щоб так незграбно завуальовували або підсолоджували цю політику сусідства.

Щодо інших положень цього документа: надзвичайно важливо, що спільна власність на План дій має означати також спільну відповідальність за його виконання. І тут ми хотіли б заохотити Єврокомісію до більшої відповідальності. Конкретики у планах дій не передбачено.

Дещо краще, ніж раніше, пропонується вирішити фінансові питання. Через програми TAIEX, Twinning пропонується надавати десь на 36 відсотків більше коштів. Але, знову ж таки, 36 відсотків до чого?

Ми завжди критикували радянську статистику, яка порівнювала все з царською Росією, з 1913 роком. Якщо аналізувати цілі, які ми ставимо перед собою на поточний рік, то наявні фінансові ресурси є недостатніми.

Друге: процедура надання коштів надзвичайно складна і заплутана. Вона більше спрямована на те, щоб черговий склад Єврокомісії не наразився на небезпеку відставки за неефективне використання коштів, — а це бувало в минулому, — ніж на ефективне фінансування.

Щоб не бути голослівним, я хочу навести приклад, коли під час засідання Трійки міністрів юстиції Євросоюзу та України представники Держкомкордону України заявили; ми вдячні за ту допомогу, яку надає Єврокомісія для розвитку прикордонної інфраструктури, але у 2006 році ми реалізовуємо тільки проект із бюджету програми ТАСІС 2001 року.

Такий великий розрив між процесом планування коштів, підготовки, започаткування і реалізації проектів недопустимий у майбутньому. І тут ми рекомендуємо Єврокомісії провести відверту розмову з національним координатором України, розглянути наші й їхні внутрішні процедури використання цих інструментів і спростити їх, для того, щоб допомога була ефективною.

Надзвичайно багато говориться у новому документі і про розвиток торгівлі і економічної інтеграції, зокрема, щодо можливостей зони вільної торгівлі. Але це не є заслугою Європейської політики сусідства, тому що укладення в майбутньому угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС було передбачено у відповідній статті Угоди про партнерство і співробітництво в 1994 році.

Не будучи членом Європейської політики сусідства, Чилі нещодавно уклало угоду про зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Я не думаю, що Україна має менші підстави, ніж Чилі, на укладення такої угоди, будучи чи не будучи членом Європейської політики сусідства. Угода про зону вільної торгівлі є ключовою частиною нової угоди між Україною та ЄС без приналежності до Європейської політики сусідства.

Щодо мобільності руху робочої сили, міграції. Російська Федерація не є членом Європейської політики сусідства, і в угоді про реадмісію країни — члени ЄС разом із Єврокомісією запропонували більш сприятливі умови для Російської Федерації стосовно терміну перехідного періоду щодо повернення мігрантів чи вихідців із так званих третіх країн. Отже, європейська політика не є панацеєю і в плані руху робочої сили чи спрощення візового режиму.

Напрочуд мене дивує те, що на сьогодні без усіляких правових обмежень багато консульств країн-членів в Україні створюють ненормальні умови для отримання віз громадянами України для подорожей, для навчання, для поїздок із будь-якою метою в країни — члени ЄС. І це при тому, що українські газети рясніють оголошеннями приватних фірм, які готові сприяти в отриманні таких віз.

Чому візу не можна отримати чесно, без проблем? Чому під більшістю консульств країн — членів ЄС в Україні вишикується щось подібне до черги до мавзолею в часи розвиненого соціалізму епохи Радянського Союзу? Ми б хотіли привернути увагу Євросоюзу щодо поваги до людських прав і свобод на підступах до консульств.

Політика сусідства говорить і про врегулювання регіональних конфліктів. Так, Україна віддана своїм зобов’язанням, і цьому є свідчення — наше успішне залучення до врегулювання Придністровського конфлікту.

Але Україна бере участь у врегулюванні цього конфлікту з моменту його виникнення. А Єврокомісія залучилась туди надто пізно — і то після настирливих наполягань української сторони. Бо до 2003—4 року в основному питання врегулювання Придністровського конфлікту вирішувалося в рамках ОБСЄ. І тільки після настирливих звернень української сторони — що там потрібно розглядати не тільки питання виведення російських військ, але й питання контрабанди, облаштування кордонів, налагодження належного прикордонного митного режиму — розпочалися такі консультації в тристоронньому форматі: Україна, Молдова, Єврокомісія, — і з часом ЄС залучився до країн — учасників вирішення цього конфлікту як спостерігач.

Я думаю, що Євросоюзові потрібно мати свою власну, конкретно сформовану політику щодо врегулювання цього конфлікту, і, можливо, на перспективу ставати повноправним учасником формату врегулювання. І, напевно, Євросоюзові потрібно активніше обговорювати шляхи врегулювання цього конфлікту ще з одним гарантом — це з Російською Федерацією. Україна це робить, і будемо надалі робити, але ми закликаємо наших європейських партнерів до більшого залучення.

Отже, врегулювання регіональних конфліктів було частиною нашого двостороннього діалогу, співробітництва, воно є і буде — незалежно від того, чи це прописано в політиці сусідства, чи не прописано. Але ми запрошуємо до виразнішої позиції ЄС та до конкретніших дій.

Енергетичний діалог між Україною і ЄС — звести його тільки до рамок Європейської політики сусідства не вважається розумним і можливим. Тому що енергетичний діалог стає важливим елементом європейської зовнішньої політики. І коли говорити про енергетичний діалог, про безпеку енергопостачання, то ми можемо в окремих проектах брати участь і з Марокко, і з Алжиром — це безперечно, там є і українські інтереси.

Але я думаю, що безпека енергопостачання не може бути розв’язана без Росії, не може бути розв’язана без Казахстану, Узбекистану, які не належать до політики сусідства. Я вірю в мир в усьому світі, я думаю, що політика енергозабезпечення буде також вирішуватись і з тими країнами, де сьогодні палає полум’я внутрішніх конфліктів чи війни. Це і Ірак, і Афганістан, і, можливо, Іран. Ви ж, напевно, всі пам’ятаєте, що на столі переговорів була угода про торгівлю і співробітництво між Євросоюзом та Іраном. Але переговори припинені зі зрозумілих причин.

Європейська політика сусідства говорить про співпрацю в галузі енергетики. Але з першого травня 2004 року, з того дня, як Євросоюз поповнився десятьма новими країнами-членами, в України з’явилися проблеми, які ми не можемо подолати, на превеликий жаль, і сьогодні.

Ми маємо проблеми з доступом до внутрішнього ринку Європейського Союзу у питанні транспортування нафти. Дуже багато розмов іде і на технічному, і на політичному рівнях щодо будівництва і використання в прямому напрямку трубопроводу Одеса — Броди і подальше його продовження до Плоцька.

Вже з моменту розширення Євросоюзу Україна не отримує доступу до ринку, — а то вже єдиний ринок ЄС, — до транспортних мереж на території Словаччини для транспортування сирої низькосіркової нафти до Кралуп, нафтопереробного заводу на території Чехії. Це питання обговорюють і на двосторонньому рівні, між Україною і Словаччиною, з цього приводу ми неодноразово звертались і до членів Європейської Комісії — і попереднього, і цього складу. Питання не вирішено.

То це ще один елемент, що така політика сусідства, яка говорить про співпрацю і про розширення мережі енергопостачання, і в той же час протягом понад двох з половиною років не вирішується питання доступу. Завод у Чехії, країни Європейського Союзу, не може отримати нафту з України через територію іншого члена ЄС.

— Чому?

Р. Ш.: Ті пояснення, які існують на сьогоднішній день, я не вважаю аргументованими і достатніми. Існує або брак політичної волі, або ще щось. Мені здається, що краще було б провести спеціальне журналістське розслідування з цього приводу, щодо акціонерів цього акціонерного товариства, в кого яка частка акцій і кому належить право менеджменту у цій компанії.

Одним із таких непоганих елементів, які присутні в цьому концептуальному документі, є розвиток регіонального співробітництва. Це надзвичайно для нас важливо, але не з усім ми погоджуємось.

Перше — що Україна як країна — член ГУАМ не раз запрошувала Єврокомісію до налагодження співробітництва між Єврокомісією і ГУАМ. На сьогодні такого бажання не було.

Зараз пропонується співпраця в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва. Ми вітаємо ці позитивні зрушення з боку Єврокомісії. Поки що цей документ є тільки власністю Комісії, але ми будемо наполягати, щоб регіональне співробітництво також поширювалось не тільки на ОЧЕС, але й на інші об’єднання.

Знову хочу підкреслити, що без відкриття для себе привабливих елементів у цій політиці важко нам, дипломатам представництва, рекомендувати МЗС, урядові, Президентові позитивно на неї відгукнутися.

Ми й надалі будемо продовжувати роботу з Єврокомісією, з країнами-членами. Ми надіслали свої пропозиції до МЗС.

Зараз відбуваються відповідні обговорення, консультації у Києві. Я думаю, що наша позиція скоро буде вже остаточно сформована. І ми будемо продовжувати вести розмову між Києвом та столицями країн — членів ЄС, між Києвом та європейськими інститутами, щоб ця політика стала такою, яка відповідає і нашим інтересам. А якщо ні, то ми будемо пропонувати зосередити всі зусилля на укладенні нової угоди, при тому успішно забезпечивши реалізацію Плану дій к рамках попереднього документа щодо розвитку сусідства.

— Чи справді Україна має спочатку вступити до Світової організації торгівлі, щоб Єврокомісія розпочала переговори про створення зони вільної торгівлі з Україною?

Р. Ш.: Ми віддані ідеї членства України в СОТ, і воно в найближчій перспективі відбудеться. Ми розуміємо, що членство України в СОТ дає нам підстави вести переговори про зону вільної торгівлі.

Але коли укладали політику сусідства, висували одну передумову щодо переговорів про нову угоду. Це — політичне питання, яке вже вирішене.

Ми не відкидаємо доцільності вступу України до СОТ, але ми не допускаємо того, щоб нам на марші пред’являли нові умови. І тим більше, що прийняття законодавства сьогодні, а через короткий проміжок часу підписання його Президентом, уже говорить, що законодавча база України відповідає міжнародній практиці.

Членство формально не є умовою для укладення угоди про зону вільної торгівлі. Якщо проаналізувати Угоду про партнерство і співробітництво, там не було закладено положення про те, що передумовою переговорів є набуття членства в СОТ.

— Але представники ЄС на цьому наполягають.

Р. Ш.: Вони не мають таких підстав. Вони помилилися. Такого юридично ніде немає. Це як нова вимога.

Але я ніколи публічно не виступав проти такої вимоги. Тому що вона була в певній мірі стимулюючою для України, для уряду, для парламенту для своєчасної адаптації норм законодавства.

Але зараз я не можу допускати таких тверджень, що існує така передумова. І не може ЄС вести переговори щодо нової угоди на різних умовах. (Голова Єврокомісії Жозе Мануель) Баррозу в Хельсінкі на початку фінського головування заявив, що з Росією вони розпочнуть у листопаді переговори щодо зони вільної торгівлі ще до офіційного набуття Росією членства в СОТ. Я тоді сказав: дуже добре, це означає, що таке ставлення буде і до України, бо не може бути диференціації, заміненої на дискримінацію або на подвійні стандарти.

— Як Ви оцінюєте отримання Єврокомісією мандату на переговори з Україною про створення єдиного авіаційного простору?

Р. Ш.: Це надзвичайно розумний, своєчасний і далекосяжний крок із боку країн — членів Євросоюзу. Адже ми повинні говорити не тільки про польоти, а про інтеграцію цієї галузі України до внутрішнього ринку Європейського Союзу. Україна — держава, яка виробляє літаки, космічну техніку.

Це добрий приклад, і це може бути добрим елементом для розвитку нової посиленої угоди між Україною і Європейським Союзом. Це позитивний приклад, і таких прикладів позитивних нам потрібно більше.