№120 06.07.2002 «День»

Очевидне — неймовірне

Євген МАРЧУК

НОВЕ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНЦІВ, СУДЯЧИ З РЕЗУЛЬТАТІВ СОЦДОСЛІДЖЕНЬ, ВИБИРАЄ НАТО. ЗГІДНО З ДАНИМИ ОПИТУВАНЬ, ПРОВЕДЕНИХ УКРАЇНСЬКИМ ІНСТИТУТОМ СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЦЕНТРОМ “СОЦІАЛЬНИЙ МОНІТОРИНГ” ТА ІНСТИТУТОМ СОЦІАЛЬНОЇ І ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПНУ НА ПОЧАТКУ ЧЕРВНЯ, САМЕ МОЛОДЬ І ПРЕДСТАВНИКИ СЕРЕДНЬОГО ПОКОЛІННЯ БІЛЬШЕ СХИЛЬНІ ДОВІРЯТИ ДОЛЮ УКРАЇНИ ЦІЙ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ — 46% І 41% ВІДПОВІДНО ХОЧУТЬ БАЧИТИ КРАЇНУ ЧЛЕНОМ НАТО

Сьогодні в Україні відбудеться подія, яка, можливо, стане поворотною у новітній історії України. Сьогодні почнеться остаточний злам ментальності, породженої окопною логікою блокового протистояння періоду “холодної війни”. У Києві відбудеться саміт Україна — НАТО з участю найвищого керівництва цього Альянсу. І при цьому ніяких протестів з боку Росії. Більше того, цей саміт відбудеться на фоні важливих взаємовигідних рішень в українсько- російських відносинах, які досягнуті в останні місяці.

Це перша “неймовірність” для прихильників окопної логіки.

“Неймовірність” друга — НАТО не тільки не агітував і не агітує нас вступати в цей Альянс, але попереджає, що процес цей — довга і важка дорога. Ми у себе в країні маємо домовитись і усвідомити, якими ми хочемо бути, щоб бути цікавими для НАТО. Поки що ми — “гидке каченя”.

“Неймовірність” третя. На стиках НАТО і не- НАТО вже більше не формуються загрози європейській безпеці. Навпаки, тут формується пояс стабільності. Межування України з НАТО (Польща, Угорщина) для України набагато менш проблемне, ніж з не-НАТО.

“Неймовірність” четверта — Росія. В Москві недавно відкрито повномасштабну Місію НАТО в Росії. В Україні поки що тільки невеликий офіс зв’язку з НАТО. Росія підписала в Римі угоду з НАТО про співпрацю у форматі “двадцятки”. Найвище керівництво Росії спокійно відреагувало на рішення України від 23 травня.

“Неймовірність” п’ята. Ми не вступаємо до НАТО. Бо нас зараз туди не приймуть. Ми тільки заявили, що ми хочемо стати такими, як країни НАТО за рівнем розвитку держави, рівнем життя людей. А щоб наші люди були ще й захищені так, як громадяни країн НАТО, то ми маємо намір попроситися тоді у їхню команду. Адже в них понад 50 років не було ніяких сутичок між собою. Щоправда, до цього треба буде пройти підготовчий період і, особливо, аспірантуру (недаремно країни-кандидати на вступ до НАТО називаються країни-аспіранти). Треба буде не рік і не два дуже старанно попрацювати простим аспірантом за спеціальною програмою і скласти не один іспит, як це добровільно роблять всі країни, хто прийняв таке рішення.

“Неймовірність” шоста. Після того як ми умовимо 19 глав держав (це зараз 19 членів НАТО, а тоді це буде не менше 25-и країн) і вони погодяться нас взяти у свою команду і підпишуть відповідні документи, треба буде ще умовити парламенти цих 25-и країн щоб вони ратифікували рішення про наше прийняття. А потім треба буде підписати з НАТО і ратифікувати у своєму парламенті декілька спеціальних угод. Ілюзія, що НАТО — це Брюссель і що в Брюсселі заманюють і приймають в НАТО, — це ілюзія чорно-білої логіки. “Неймовірність” сьома. Поки що далеко не всі країни НАТО підтримують ідею, щоб допустити нас навіть до аспірантури. Мотиви у них різні, але вони є. Дуже вже величезна цінність у сьогоднішньому світі — гарантована колективна безпека і оборона. Вона дає стовідсоткові гарантії безпеки, але вона недешева. Що стосується прав члена Альянсу, то ми це скоро освоїмо. Тут у них сумнівів немає, а от як у нас буде з виконанням обов’язків, а вони не тільки фінансові — це нам треба буде дуже і дуже багато разів ще доводити практичними ділами. “Неймовірність” восьма. Ми маємо чи не найбільші Збройні сили серед країн Західної Європи і найбільші серед країн Східної та Центральної Європи. Але вони найменші порівняно із об’єднаними збройними силами НАТО (і зараз, і тоді, в майбутньому) і країн-членів ДКБ на чолі з Росією. Після вступу до НАТО Словаччини та Румунії (а це буде скоро) ми опинимося в оточенні двох вiськово-політичних ядерних блоків — НАТО і ДКБ. Можливо, з нами ще залишиться Молдова. Можна буде, щоправда, і далі робити ставку тільки на свої власні збройні сили, мучити бюджет і військових командирів постійним багаторічним недофінансуванням... Але навколо нас буде розвиватися інший світ — більш прагматичний і більш ефективний: світ колективних систем оборони і безпеки.

“Неймовірність” дев’ята. Нас можуть не прийняти до НАТО. Якщо ми прорвемося до “аспірантури” і підійдемо до її завершення, а це буде залежати тільки від нашої старанності, в НАТО буде 25—30 європейських країн. Це майже вся Європа. НАТО буде, без сумніву, дуже серйозно трансформований. Можна з великою iмовiрнiстюністю передбачити, що НАТО ще більше ускладнить процес приєднання до Альянсу — так, як уже це зробив у 1999 році, ввівши так званий режим ПДЧ (програма добуття членства) для країн-аспірантів. І ці ускладнення стосуються головним чином політичного, економічного, інформаційного, правового характеру верховенства права, прав людини... І стандарти ці будуть дуже високими. Чи будемо ми готові до таких змін? Чи наздоженемо ми цей процес у Європі? І коли? І, нарешті, останнє. Можливо, найбільш прийнятне для ментальності, яка вирощена століттями бездержавності, — нікуди не прагнути і нікуди не вступати. Куди вивезуть воли історії, туди й буде. Адже це так важко... Можна посилатися при цьому на Швейцарію чи на Австрію. Каламутити свідомість людей. Але всі ці “неймовірності” — для прихильників ретро- мислення. Їх не так багато і, на щастя, стає все менше і менше. Нова логіка третього тисячоліття сприймається більшістю українців, які взялися за державну роботу. Названі “неймовірності” — це складні реалії нового світу, в якому треба прилаштувати Україну. Сьогодні в Києві разом з колегами із НАТО розпочинається черговий етап важкої експертної роботи. Аналіз п’яти років співпраці України з НАТО в рамках Хартії про особливе партнерство. Аналіз нових реалій в Європі, в НАТО, в Україні. Аналіз українських амбіцій. Iз чим будемо йти до Праги? На що ми можемо розраховувати? Хто і в чому із 19-и членів Альянсу нас підтримає? Але найголовніше — ми маємо максимально уточнити і деталізувати своє домашнє завдання. Обсяги і складність проблем, які потрібно буде вирішувати на цьому шляху, неймовірно великі і важкі. Воля і цілеспрямована впертість мають бути щоденними співучасниками всіх тих, хто візьметься за цю роботу. Будуть скептики і наклепники, шептуни, крикуни... Але не оглядатися і не зупинятися. У цій роботі для нас буде важливим все. І все треба буде використати. І саміт Україна — НАТО в Києві, і саміт “Міст до Праги” Вільнюської десятки, який відбувся в Ризі 5—6 липня цього року. Адже підтримка України в Ризькій декларації десяти європейських країн-аспірантів і привітання її участі в цьому саміті — це частинка того нашого майбутнього успіху. Нас підтримали десять майбутніх членів НАТО. Потрібна буде титанічна робота з Росією. Адже наш шлях до європейських структур, включаючи НАТО, має бути тільки при умові відсутності протистояння з Росією. Це аксіома. Навіть навпаки. Стосунки з Росією мають ставати все кращими. Така парадигма поки що важко сприймається на рівні “звичайної” свідомості. Але її треба і можна буде вирішити. Головне — не злякатися складності й обсягів роботи. І тримати весь час в голові, що метою є створення більш надійних і довготривалих гарантій національної безпеки, безпеки громадян України. Ми навчимося жити у висококонкурентному світі. У нас все для цього є. А повну безпеку України в майбутньому ми маємо створити. Ми всі сьогодні відповідальні за майбутнє України.