Європа, в якій краще і безпечніше жити

№213 20.11.2002 «День»

Уффе ЕЛЛЕМАНН- ЄНСЕН. Проект Синдикат для «Дня»

Погляд колишнього міністра закордонних справ Данії цілком відповідає усталеній на Заході, та й у центрі Європи парадигмі політичного мислення: розширення Європейського Союзу і НАТО на Схід сприяє усуненню суперечностей, проблем і штучних розділових ліній, проведених за минулої історичної доби. Оптимізм такого сприймання світу можна було б брати під сумнів відразу за декількома показниками: передусім, розширення ЄС і НАТО може сприяти появі нових, куди більш небезпечних розділових ліній, якщо сам процес розширення завершиться нинішнім прийомом нових країн-членів НАТО і ЄС. Нова реальність вже вступає в конфлікт із мисленням старого зразка не лише на Сході Європи, але й на Заході, і тим більше — в міжнародних стосунках. Нарешті, спільні цілі і спільні стандарти повинні дійсно стати спільними. Разом із тим створення нової, більш зручної та безпечної Європи — це та ідея, яка могла б згуртувати континент. Особливо якщо відштовхуватися не лише від торгівлі, і якщо дійсно відмовитися від спадщини «холодної війни».

Для дуже багатьох, включаючи мене, подальше розширення НАТО на Схід і вступ до Альянсу балтійських держав — Латвії, Литви та Естонії, тобто колишніх радянських республік — це нездійсненна мрія, втілена в реальність. Коли ідею приєднання країн Балтії до НАТО було вперше висловлено років із 10 тому, мало хто сприйняв її всерйоз. До нещодавна шалений опір Росії такій можливості являв собою серйозну проблему, оскільки подібне ставлення лише посилювало враження, що Росія вважала своє так зване «близьке» зарубіжжя зоною, яка являє особливий інтерес для Російської держави і перебуває під його впливом.

З розширенням НАТО стає абсолютно ясно, що жодна країна в оновленій Європі не може розглядатися як «зона впливу» іншої держави. Цей факт дає трьом невеликим балтійським державам гарантію того, що жах окупації з боку великих сусідів (гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР), який тривав протягом півсторіччя, не повториться. Припинення, таким чином, будь-якої можливості виникнення в Росії реваншистських тенденцій щодо держав Прибалтики, забезпечує справжню безпеку Європі, а також допомагає Росії в самовизначенні як національної держави, а не імперії.

Розширення НАТО створить кращу Європу, оскільки розсуне межі теренів, на яких перебувають країни, прихильні до політичних цінностей НАТО, включаючи індивідуальні права і права меншин. На щастя, Росія, здається, починає розуміти важливість цього політичного аспекту розширення НАТО.

І так воно й має бути: розширення НАТО — це не експансія, що являє загрозу для Росії чи інших країн, які прагнуть до демократичних політичних реформ. Скоріше навпаки, розширення усуває реальну чи уявну тривогу, пов’язану з ситуацією навколо численного російськомовного населення, яке проживає за межами Росії на теренах колишнього СРСР. Громадянські права російської національної меншини в державах Прибалтики та інших країн відтепер закріплено в законі, в чималій мірі завдяки вимогам НАТО.

Такі ініціативи в галузі громадянських прав з боку НАТО є відображенням все більш майстерних прийомів, до яких вдаються Росія, Європа та США для урегулювання своїх незгод. Дійсно, розширення НАТО відбудеться лише за декілька днів після укладення угоди між Росією та Європейським Союзом з питання доступу до західного анклаву Росії — Калінінграда.

Ця невеличка територія Росії на березі Балтійського моря з населенням один мільйон осіб знаходиться між Польщею та Литвою — двома майбутніми членами Євросоюзу, що могло б призвести до вельми складної ситуації, при якій росіянам довелося б зіткнутися з жорсткими візовими приписами для пересування між Калінінградом і основною територією Росії. Домовленість між президентом Путіним і ЄС робить доступ до Калінінградської області набагато легшим, не шкодячи при цьому статусові Литви та Польщі в рамках режиму Євросоюзу. Це, у свою чергу, ще раз створило взаємовигідну ситуацію, яка є такою важливою для майбутніх стосунків між ЄС і Росією.

Коли питання розширення Євросоюзу та вступу до нього країн Центральної та Східної Європи буде остаточно вирішене Радою Європи наступного місяця в Копенгагені, можна буде зробити висновок, що жити в Європі стало краще й безпечніше завдяки ухвалам, прийнятим НАТО та Євросоюзом у цю вирішальну осінь 2002 року.

Однак це не є причиною для задоволення досягнутим, тому по-справжньому важка робота починається лише зараз, оскільки доведеться займатися внутрішніми практичними та політичними проблемами, які принесе це розширення, а також мати справу з країнами, які чекають на свою чергу для вступу, зокрема з Росією.

Стосунки з Росією є надзвичайно важливими для Європи, якщо вона хоче подальшого поліпшення якості життя своїх громадян і розв’язання проблем безпеки. Зі спільною загрозою міжнародного тероризму треба боротися спільними зусиллями. Нам треба переконати один одного, що потрібно боротися зі спільним ворогом, уважно стежачи за балансом між забезпеченням безпеки і захистом прав людини та національних меншин.

Калінінград може стати першою серйозною перевіркою таких стосунків. Перший бар’єр було подолано ухвалою про доступ до анклаву. Наступним завданням є підтримка Калінінграда в боротьбі iз захворюваннями та злочинністю, а також посилення його економічної та соціальної структури. Таке завдання вимагає щедрості від Євросоюзу та гнучкості від Москви. У більш широкому контексті це може привести до посилення так званого «Північного виміру» Євросоюзу, де поставлено за мету створення вільної торговельної зони, в яку повинні увійти всі країни Балтійського моря. Такий грандіозний проект може бути здійснено при наявності політичної волі та готовності діяти.

Ще декілька років тому розширення Євросоюзу і НАТО вважалося нездійсненною мрією. Однак рішучість і політична воля втілили мрії в реальність. Настав час ставити нові честолюбні цілі для Європи.

Уффе ЕЛЛЕМАНН-ЄНСЕН — колишній міністр закордонних справ Данії.