http://ukr.for-ua.com/analit/2002/07/08/203635.html

ForUm 8 липня 2002

Україна стане членом НАТО ... через 17 років

Святослав Цеголко

У липні цього року виповнюється 5 років підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Оцінювати це партнерство сьогодні до Києва прибудуть керівники Північноатлантичного альянсу на чолі з генсекретарем Джорджем Робертсоном. Окрім чолових військових, “натівці” зустрінуться з президентом, спікером та прем’єром. Що означатиме цей візит: чергову зустріч “під прапорами” чи певний прорив?

Для того, щоб легше було відповідати на це запитання, зазирнемо на п’ять років назад. У далекому 1997 році Україна підписала з Альянсом Хартію, що встановлювала особливе партнерство. Документ скріпили автографами під час Мадридського самміту альянсу, одразу після рішення про розширення організації за рахунок Польщі, Чехії та Угорщини. Тоді ця послідовність здавалось досить символічною. Була впевненість, що мине певний час, і Україна з особливого партнера НАТО логічно перетвориться на повноправного члена альянсу.

Але п’ять років тому Київ підписав й іншу угоду. Це україно-російські домовленості (підписані главами урядів) щодо умов базування російського Чорноморського флоту в Севастополі. Згідно з тими документами, Росія орендує на 20 років частину території Севастополя для розміщення головної бази Чорноморського флоту. Від тоді російські військові моряки базуються у трьох бухтах українського міста - Південній, Карантинній і Севастопольській.

Тож цього року ми відзначатимемо ще й п’ятиліття домовленостей з Росією. Щоправда, домовленості ці не те щоб підкріплювали Хартію з НАТО, а стоять тепер на заваді виконанню рішення РНБО про довгострокову ціль вступу до НАТО. Адже одна з вимог щодо країн-претендентів на вступ до Альянсу не дозволяє розміщувати на своїй території іноземні військові бази. Минулого тижня ряд дипломатів та військових майже одностайно заявили, що Україна не має наміру переглядати Чорноморські угоди. Оскільки російський чорноморський флот перебуватиме на нашій території як мінімум 17 років, стає зрозумілим, наскільки довгостроковою є мета України щодо вступу в Альянс.

Політики та військові НАТО прибудуть до Києва підводити підсумки 5- літнього партнерства. Тем для обговорення чимало. Основне, що хочуть довідатися брюссельські чиновники, чи справді український істеблішмент хоче вступу в Альянс? Чи справді українці дозріли до того, щоб розділити колективну євро-атлантичну безпеку? Усі ці тези можна було прочитити між рядків ще тиждень тому, спілкуючись з генсеком НАТО Джорджем Робертсоном та Директором інформації і преси альянсу Джеймі Ші. Британський лорд та прес- секретар військової кампаній у Косово однозначно дали зрозуміти українським журналістам, що жодної проблеми на шляху інтеграції України в Альянс немає. “Якщо є політична воля, то є й інтеграція”. Чи наділений український істеблішмент політичною волею, і зможуть пересвідчитися натівські керівники за цей тиждень.

Те що шлюб Києва і Брюсселя справа суто політична заявляли й військові НАТО у штаб-квартирі організації в містечку Монс. На прес-конференціях вони серйозно кивають головами й повторюють, що цінують вибір України. В кулуарах же кажуть, що дуже задоволені співпрацею з українськими партнерами в Боснії чи Косові, але за правилами демократії, все “мають вершити політики”.

Політики ж усе частіше заявляють, що перешкода номер один – Чорноморський флот Росії, розміщений на території України. Але в розумінні НАТО це лише черговий бар’єр, який візьмуть або не візьмуть українці. “Проблеми Чорноморського флоту не існує, -- заявив 28 червня у Брюсселі Джордж Робертсон, -- це внутрішня проблема України, а також проблема українсько-російських взаємин”. Робертсон також додав, що поки що питання вступу України до Північноатлантичного альянсу ніхто не ставив (“це питання гіпотетичне”) , адже Київ навіть не подав заявки про вступ.

У місії України при НАТО (до речі, вона створена того ж таки 1997 року) необхідності в заявці не бачать. НАТО і без того проінформоване про прагнення України. Натомість, за словами постійного представника України при НАТО Володимира Хандогія, серед членів Альянсу існує цілий перелік країн, які не хотіли б співпрацювати з Україною на рівних. За деякими оцінками, запропоноване нам п’ять років тому особливе партнерство, давно застаріло. Україна спробує під час київських зустрічей нав’язати Альянсові нову форму діалогу, діалогу про вступ. Проте цілком можливо, що Хартію про особливе партнерство просто доповнять додатковими положеннями.

Розширення надто дорого коштує для НАТО, тому повторити польсько- чесько-угорський прорив фактично неможливо. Але залишається надія під назвою “зближення Росії-НАТО”. У приватних зустрічах українські чиновники, що займаються співпрацею з Альянсом, кажуть, що швидкість із якою Росія йде на зближення із Заходом, не залишає нам альтернативи. Проте ні в кого, включно з президентом Путіним, не залишається сумнівів, що Москва у найближчій перспективі не стане членом НАТО.

Наступна хвиля роширення чекає на Альянс вже в листопаді цього року у Празі. Скільки країн із десяти претендентів стануть членами поки що жоден із чиновників НАТО не сказав. Але те, що серед претендентів немає України й Росії – ні для кого не секрет.Так само, як не секрет, що до особливого партнера Росії брюссельські чиновники прислухаються більше. А в Росії, на думку представників НАТО, питання розширення альянсу взагалі не є "гарячою темою" і до цього процесу там ставляться набагато спокійніше, ніж раніше. На їхню думку, варто лише уважно вислухати позицію Росії до того, як буде прийняте остаточне рішення про розширення, і ніяких заперечень цей процесс у Москві не викличе. Якщо зважити, що новими членами НАТО більш ніж напевно стануть країни Балтії, російська покірливість дещо дивує. Частка російського капіталу в українській економіці за останні п’ять років різко зросла, частка привладних заангажованих українських політиків у цьому капіталі теж. Виникає запитання, чи не є українська розмінна монета – платнею за “покірливість” Росії? Чиновники НАТО, які спілкуються з пресою, але ніколи не роблять офіційних заяв, рішуче відкидають таке припущення. Але не варто на нього закривати очі, з огляду хоча б на те, що діалог Україна – НАТО все частіше перетворюється на переговори трьох: Києва, Брюссела і Москви, з якою зараз теплі відносини. На жаль, ніхто, крім українців у заморозки після потепління невірить.

Подарунком для українських пронатівців мають стати останні соціологічні опитування громадської думки в Україні. За останні три роки частка українців, які повністю довіряють або скоріше довіряють Північноатлантичному альянсу зросла у чотири рАзи. Такі дані Українського інституту соціальних досліджень та Центру “Соціальний моніторинг”. За опитуванням, проведеним у червні, кількість прихильників НАТО в Україні становить 38 відсотків, а частка тих, хто повністю або скоріше не довіряє цій організації, - 34 відсотки. Соціологи відзначають, що найбільша довіра до альянсу на Заході України, а найменша - у Криму. До речі, на Заході України частка прихильників інтеграції з НАТО складає понад 60 відсотків.