http://ukr.for-ua.com/comments/2002/06/25/111508.html

Битва за Севастополь

Андрій Миселюк, ForUm

Київ має намір вже в листопаді залучитися до програми отримання членства в НАТО. Однак на шляху України в Альянс встала Чорноморська ескадра Росії, яка не збирається нікуди йти з “міста російської слави” Севастополя. І поки росіяни будуть в Севастополі, двері Альянсу для України будуть щільно закриті.

Тому Україна збирається провести переговори з Російською Федерацією з питання базування Чорноморського Флоту в Криму. Як пояснив заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Пирожков, “Україні треба визначитися з базуванням ЧФ, тому що за критеріями НАТО країна, на території якої знаходяться іноземні військові формування, не може бути членом Альянсу”.

Проте, конкретні переговори ще не почалися, а тільки заплановані. Але реакція Росії на наміри Києва попросити її флот вийти з Севастополя вже пішла. “Вони (росіяни. – ForUm) не хочуть цих переговорів, а хочуть продовження терміну оренди, оскільки нічого не робиться для створення нової бази для розміщення ЧФ”, – сказав зам Марчука.

Дійсно, лише 2 місяці тому Росія заявила про намір підписати в червні нову всеосяжну угоду, а також ряд інших документів, які будуть регулювати ключові питання подальшого базування і функціонування Чорноморського флоту Росії на території України. Про це заявив у кінці квітня міністр промисловості, науки і технологій РФ Ілля Клебанов, який спільно з віце-прем’єром України Василем Роговим провів у Києві засідання українсько-російських підкомісій з питань функціонування Чорноморського флоту РФ.

І, за словами російського міністра, в ході засідання, що відбулося, була досягнута домовленість розробити документи, що плануються до підписання таким чином, щоб "зняти всі проблеми, які стосуються подальшого перебування Чорноморського флоту Росії на українській території".

Разом з тим, Пирожков сподівається, що Україні вдасться вирішити проблему виведення ЧФ з Севастополя. Мабуть, тому, не чекаючи рішення Москви з приводу виведення ЧФ, Київ робить реальні кроки для здійснення наміру вступити в НАТО. За словами Пирожкова, на самміті НАТО в листопаді повинен бути підписаний документ про залучення України до програми придбання членства в Альянсі.

Тут доречно нагадати, що угоди, які визначають умови базування російського Чорноморського флоту в Севастополі, були підписані в травні 1997 року главами уряду України та Росії. Це угоди про параметри розподілу Чорноморського флоту, про статус і умови перебування ЧФ на території України, про взаємозаліки, пов’язані з розподілом колишнього Чорноморського флоту СРСР і перебуванням російського флоту на українській території.

Згідно з документами, Росія орендує на 20 років частину території Севастополя для розміщення головної бази Чорноморського флоту. Російські військові моряки повинні базуватися в трьох бухтах Севастополя – Південної, Карантинної і Севастопольської.

Висловлювання Пирожкова чудово ще і тим, що воно продовжує традицію різнобою між висловлюванням президента (який, як відомо, за Конституцією визначає стратегічні напрями зовнішньої політики країни) і українськими офіційними особами, які, по ідеї, цю політику повинні неухильно реалізовувати. А Кучма 29 травня, через декілька днів після “історичного” рішення РНБО про вступ країни в НАТО, сказав: розміщення Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території не має ніякого відношення до співпраці України з НАТО.

"Договір з Росією – це договір з Росією, там терміни визначені", – підкреслив Кучма, відповідаючи на питання журналістів про перспективи цього документу в контексті намірів України інтегруватися в НАТО.

Проте, Україні все ж доведеться серйозно розглядати проблему виведення ЧФ з Севастополя. Якщо, звичайно, Київ не збирається обмежуватися лише деклараціями про співпрацю з Альянсом. Крім того, статтю 17 Конституції країни ще ніхто не відміняв. А в ній вельми чітко записано: “На території України не допускається розміщення іноземних військових баз”.

16:46 Майкл Макфол, старший науковий співробітник Інституту при Стенфордському Університеті, консультант президента США:

–На відміну від Росії, яка може отримати якісь спеціальні умови в наближенні до НАТО, для України цього шляху не буде. Я б не сказав, що у Вашингтоні усі з нетерпінням чекають, коли нарешті Україна стане членом НАТО. Це не питання для США, це питання для України.

США досить прохолодно сприйняли українську заяву про наміри вступити до НАТО. У Вашингтоні це не прозвучало як історичний момент, на відміну від того, як це прозвучало в Києві. Адже в Вашингтоні вважають, що головні цілі зовнішньої політики США по відношенню до України були вирішені ще в 90-х роках. Ці цілі – “деядеризація” та незалежність України. Успіхи досягнення двох попередніх цілей зробили менш важливою третю ціль – євроінтеграцію України.

Але незважаючи на це, сьогодні Україна опинилася в дуже сприятливій ситуації, коли і Україна і США мають дуже хороші стосунки з Росією. Ці стосунки якраз підсилюють вектор України на євроінтеграцію. Але ніхто не знає, якими ці стосунки будуть завтра. Тому я рекомендував би зараз Україні розпочати довгий процес вступу, скориставшись моментом і приєднатися до ЄС і НАТО, тому що завтра-післязавтра ці двері можуть бути закритими.

Мені здається, процес входження НАТО навіть за найсприятливіших умов буде затягуватися Вашингтоном. Сьогодні довкола питання НАТО в Вашингтоні розпалилася дискусія стосовно майбутнього НАТО. Я припускаю, що загроза припинення існування для НАТО є цілком реальною. Для нас після 11 вересня НАТО нічого не значить. Ми вважаємо, що наші європейські союзники по НАТО мало роблять для нашої війни з тероризмом. Так само є великі розбіжності в питанні Іраку. Доки майбутнє НАТО не буде вирішено, питання вступу України буде відкладатися.

Тому членство в НАТО для України – це дуже далека перспектива. Те саме можна сказати і про вступ України до ЄС. Ми не маємо в Брюсселі права голосу, але після візиту в штаб-квартиру ЄС, я не побачив жодної людини, яка вважає, що в наступні 10- 20 років є якісь серйозні перспективи в ЄС.

16:55 Олександр Дергачов, головний редактор журналу “Політична думка”:

–Класично за наявності російських баз в Криму ми не можемо рухатися в бік Європи і НАТО. Але думаю, буде чимало часу для вирішення і цієї проблеми, і всіх інших. Мені видається ймовірною вибудова якоїсь специфічної моделі на тристоронніх засадах НАТО – Росія – Україна. Врешті, сьогодні і для Росії знайшли специфічну модель співпраці з НАТО. Так само і Україна вже має Хартію про особливе партнерство, якою намагається знайти цю специфіку для себе. Якщо НАТО і Росія не вороги, тристороння комбінація буде знайдена.

Насправді коли згадують про російську військову присутність в Криму, то скоріше намагаються позначити якусь нездоланну перешкоду і зняти питання НАТО як таке. Потрібно вирішувати і це питання, і інші, які поки що не дозволяють нам набути дійсних союзників і імплантуватися в велику політику.

Сьогодні інтеграція ще не можлива, поки що йдеться про тіснішу співпрацю. В цій співпраці Росія попереду України. І ми справді можемо пройти частку шляху разом з Росією, тим більше, потрібно зняти суперечності, коли ми протиставляємося одне одному. Але на певному етапі, коли йтиметься про реальну інтеграцію, ми повинні розійтися з Росією. Оскільки Росія не має планів інтегруватися в НАТО, а у нас це один зі стратегічних орієнтирів.

У нас є реальний незбіг інтересів з Росією у певних сферах, але він не дорівнює конфронтації. Тим більше, сьогодні, коли Росія знайшла в собі сили вибудовувати нові стосунки з Заходом і НАТО на якісно нових засадах. Тобто це Росія знімає суперечності. Натомість в нас все ще на них наголошують деякі політичні сили.

Взагалі ця триголова комбінація буде складною. Завжди стоятиме питання, щоб не було цієї альтернативності – на даному етапі рухатись в Європу разом з Росією, але не відмовлятися від стратегічної мети “В Європу!”.

Серйозно про вступ до НАТО можна буде говорити тільки після президентських виборів за наслідком певних результатів. На жаль, тут крім суто об’єктивних економічних і технічних перешкод є і ментальні перешкоди. Наскільки мені відомо сучасна атмосфера в армії навряд чи наближається до стандартів європейської армії.

17:32 Борис Тарасюк, народний депутат, голова комітету з питань євроінтеграції:

–І Росія, і НАТО відіграють важливу роль у розвитку і становленню української держави. На мою думку, за останні два роки Україна покращила стосунки з Росією, а стосунки з США багато втратили. Якщо говорити про те, якими можуть бути стосунки між цими трьома країнами в контексті розширення НАТО, то ми є свідками покращення стосунків між Російської Федерації з НАТО. Зокрема, започаткування нового формату співробітництва в форматі “двадцятки”. Я б назвав цей формат співробітництва як квазі-членство Російської федерації в НАТО стосовно трьох ключових питань – стосовно боротьби з тероризмом, врегулювання конфліктних ситуацій і нерозповсюдження зброї масового враження. Фактично, Росія з цих питань буде мати аналогічне право голосу з 19 іншими членами НАТО. Отже формат Росії з НАТО посилено, в той же час Україна значно втратила в темпах співробітництва з НАТО.

Щоб потрапити до НАТО, Україна повинна пройти внутрішньополітичну реформу, а також підняти економіку. Для цього Україна повинна стати членом СОТ та ЄС. У світовій організації торгівлі не потрібно умови про членство в НАТО та ЄС. Тоді як годі говорити про членство в ЄС без членства в СОТ. Отже, СОТ є тим містком, який дозволить Україні реально підійти до членства в ЄС. Оскільки і НАТО, і ЄС серед основних умов членства висувають головною умовою побудову стабільної ринкової працюючої економіки. Але таку економіку ми можемо побудувати лише працюючи на світових засадничих принципах, які визначаються в питаннях торгівлі СОТ.

Нині проблема членства України в НАТО подібна до грузинської. Обидві країни розташовані на шляху з Азії до Європи, обидві країни мають спільним чинником негативну позицію Росії щодо членства в НАТО, обидві країни мають на своїй території російські бази. Але у них є дві відмінності. Це розділ Грузії на дві країни, що тягне за собою проблему сепаратизму, яка не може не розглядатися як серйозний чинник, що заважає членству Грузії в НАТО. По-друге, економіка Грузії, яка не витримує жодних порівнянь з Україною.

17:55 Рустем Джангужин, незалежний політолог:

– Доки будуть чужі військові бази на території як Грузії, так і України, про вступ до НАТО можна забути. Насамперед бази, а потім все інше. Тому що проблема сепаратизму прямо пов’язана з присутністю іноземних баз.

Є ще декілька причин, через які Україні зараз рано думати про вступ до НАТО. По-перше, щоб заявляти про свій вступ до НАТО, треба спочатку подумати про системні зміни в Україні, які логічно виводили б Україну на шлях реальної і актуальної інтеграції в систему міжнародного співтовариства, зокрема в ЄС, ВТО і НАТО. Я не впевнений, що між цими трьома інститутами існує пряма детермінація, але, на жаль, Україна зараз за жодним з критеріїв не підходить у жодну з цих організацій. Це привід для того, аби громадськість принаймні змогла задуматися, що перше, ніж декларувати якісь кроки, треба мати внутрішню готовність змінити систему та інфраструктуру всіх інституцій України.

Крім того, вступ України в НАТО має й американські проблеми. Точнісінько як тоді, коли ціла низка республік колишнього Радянського союзу сперечалася в кінці 80 років про розповзання СРСР, коли Буш-старший та його колеги висловлювалися проти, так само сьогодні ми є свідками неавтентичного аналізу, нерозуміння того, що відбувається в країні. Ми дуже сподівалися, що декларування Заходом високих критеріїв громадянського суспільства й справедливості визначатиме характер входження Заходу до нас. Але Заходу потрібні були швидкі гроші, Захід пустив “брудний” фінансовий капітал в нашу країну, створив свої суб’єкти. Давайте тепер ділити відповідальність навпіл за нашу економіку.

Ще один момент. Щоразу, коли декларуються Буш-молодший або Путін і “затіняються” всі інші, ми маємо виходити з системного розуміння, що всі ми живемо в одному історичному часі. І коли ми бачимо деяке зневажливе й гидливе ставлення до того або іншого сегмента світу (у тому числі сьогодні й до України), то треба думати ще про те, що ми до вас прийдемо, але питання – з чим прийдемо? Або ми прийдемо голодні й злі – для того, щоб відновити соціальну справедливість, або ми прийдемо вашими рівними партнерами, які разом з вами вирішуватимуть глобальні проблеми.

17:56 Леонід Поляков, директор військових програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова:

–Коли говорять про критерії вступу до НАТО. Різні люди говорять про різні речі. Я закликаю зайти на веб-сайт НАТО, подивитися розділ “План співробітництва стосовно вступу в НАТО”, де чітко виписані п’ять критеріїв – політичний, економічний, воєнний, інформаційної безпеки і нормативно-законодавчий. З сутності формулювань випливає, що Україна не така вже й безперспективна – як мінімум по трьох критеріях швидко може підтягнутися. По воєнному, який передбачає здатність робити внесок із забезпечення безпеки альянсу, критерію інформаційної безпеки і нормативно-законодавчому, де мова йде про здатність узгодити певні документи. Проблеми – в політичному і економічному вимірі.

Політична проблема України – це передовсім проблема непослідовності між декларативною і реальною політикою, яку ми проводимо. В цьому контексті і полягає проблема перспектив відносин Україна – Росія – США в світлі розширення НАТО. Як тільки розрив між деклараціями і реаліями буде зменшуватися, тоді можна говорити про перспективи вступу до НАТО.

НАТО на сьогодні єдина дієздатна і доступна до співпраці організація в сфері безпеки в регіоні. Вона не вперше має проблеми свого існування, які зосереджені на непорозумінні між Північною Америкою і Європою. Але думаю, вона це переживе. Ці події не похитнули фундаменту відносин між Європою і США. Цей фундамент – спільні цінності демократії, ринкової економіки, прав людини. І доти, поки ці спільні цінності не будуть зрушені, я особисто не бачу серйозної загрози співробітництва США і Європи у сфері безпеки. А решта світу, як-то Китай, Азія, Африка, Південна Америка, ще далекі від того рівня фундаментального співробітництва, яке має місце між Північною Америкою і Європою. Тому для НАТО просто немає альтернативи. Можна відмінити саму організацію, але все одно буде створена інша подібна по суті організація, в якій провідну роль будуть відігравати США з їх могутнім економічним і військовим потенціалом, до яких приєднаються країни, які будуть погоджуватися з основним курсом і робити посильний внесок.