№12 23.01.2003 «День»

Пронатовськi настрої стабiльнi

Наталія ТРОФІМОВА, «День»

За останні півроку рівень підтримки українцями інтеграції в НАТО практично не змінився, хоча трохи зменшилась кількість тих, хто довіряє блоку. Такий висновок зробили керівники Українського інституту соціальних досліджень та Центру «Соціальний моніторинг», спираючись на дані свого чергового соціологічного дослідження, проведеного в листопаді—грудні минулого року. Згідно з результатами опитування 3063 респондентів віком від 18 років по всій Україні, довіру до НАТО висловили 28%, недовіру — 44%, тоді як аналогічні показники від червня 2002 року складали відповідно 39% і 34%. На думку директора УІСД Олександра Яременка, такий спад довіри можна пояснити впливом на громадську думку трьох основних факторів. Найважливішим є той, що «з початку минулого року до літа велася дуже активна інформаційна пропагандистська робота стосовно блоку НАТО та входження до нього». Це дало соціологам підстави прогнозувати, що «якщо такий рівень пропаганди та поінформованості серед населення залишиться, то це буде сприяти формуванню позитивного іміджу НАТО і приведе до збільшення рівня довіри до блоку». «Але цього, — продовжує Яременко, — не відбулося, тому що в другій половині минулого року інформація в ЗМІ щодо НАТО носила досить фрагментарний характер». Також, на думку соціолога, на рівні довіри до Альянсу позначились проблеми, що були пов’язані з участю Президента країни в Празькому самітi. І третій можливий фактор — «це стосунки між США і Україною, які останнім часом стали більш напруженими».

Певні зміни відбулися і в оцінках НАТО. Так, з червня зросла кількість тих, хто вважає НАТО «найпотужнішою та найвпливовішою військово- політичною структурою сучасності» (з 26% до 29%), тих, хто сприймає НАТО як «агресивний військово-політичний блок» (з 20% до 22%), та тих, хто бачить в блоці «світового жандарма, що стоїть на сторожі інтересів найбагатших країн Заходу» (з 17% до 22%). Одночасно зменшилась частка тих, хто вважає НАТО «миротворчою організацією» (з 20% до 17%). Загалом, як коментують ці дані соціологи, українці сприймають НАТО дуже неоднозначно, що в свою чергу впливає на їхнє ставлення до блоку та до інтеграції в нього України.

Хоча щодо доцільності приєднання України до НАТО суттєвих змін в громадській думці дослідження не виявило. Позитивно до цього ставилися в червні 39%, у листопаді — 37%. Негативно оцінюють перспективу приєднання України до військово-політичного блоку 29%. Найбільш позитивно цю ідею сприймають мешканці Західної України (51% висловився «за» приєднання), найменш — в Криму (лише 18% підтримують таку інтеграцію).

Цікаво також розподілились думки учасників опитування, коли їм запропонували спрогнозувати, «чи стане коли-небудь Україна членом НАТО і якщо стане, то коли?» Близько 40% не змогли відповісти на запитання, 9% — висловили думку, що Україна ніколи не стане членом Альянсу. 17% припустили, що це може статися через 6—10 років, 16% (їх О. Яременко назвав «некваліфікованими оптимістами») — що Україна вступить до НАТО впродовж найближчих п’яти років, решта респондентів називали терміни від 10 до 20 років.

Підсумовуючи усе сказане, Олександр Яременко зазначив, що одним із дуже важливих показників щодо ставлення українців до НАТО є висока невизначеність як щодо ролі НАТО у світі, так і щодо подальших відносин України і блоку. Важливим також, на думку директора УІСД, є і те, що десь з 1995—1996 років спостерігається стала тенденція позитивних змін у ставленні наших співгромадян до НАТО. Вона пояснюється здебільшого тією політикою, яку проводила впродовж останніх років українська держава — збільшення контактів з НАТО, збільшення кількості «натовських» фахівців, які приїжджають до України. «Дуже позитивно вплинуло на громадську думку щодо блоку, — вважає соціолог, — проведення спільних маневрів, зокрема на Західній Україні». Отже, зафіксоване наприкінці минулого року зменшення довіри до НАТО є тимчасовим, і загальна позитивна тенденція в «натовських» настроях українців, сподіваємось, буде мати місце і надалі. А для цього, як свідчать соціологічні дані, потрібно: владі — реально рухатися в руслі своїх євроатлантичних декларацій, а ЗМІ — це висвітлювати.

№12 23.01.2003 «День»

Доведеться щось робити...

Віктор ЗАМЯ’ТІН, «День»

План дій Україна—НАТО, один з двох документів, ухвалених в результаті засідання Комісії Україна— НАТО під час драматичного для України саміту Альянсу в Празі 21—22 листопада минулого року, нарешті оприлюднено. «Ми розцінюємо оприлюднення Плану дій Україна—НАТО як дуже добру справу, — сказав з цього приводу «Дню» директор Центру інформації і документації НАТО в Україні Мішель Дюре, — адже План дій націлений на проведення реформ в Україні і євроатлантичну інтеграцію держави». За словами Мішеля Дюре, План дій, який містить в собі елементи Плану дій з набуття членства в НАТО (Membership Action Plan) і має філософію реформ, вельми важливий для України, і необхiдно, щоб якомога більше людей були з ним обізнанi. Він також сказав, що Альянс був готовий до оприлюднення цього документа, і в тому, що його оприлюднено лише зараз, через два місяці після Праги, немає нічого страшного — адже потрібно врахувати необхідність адекватного перекладу тексту та інші технічні деталі. Під час підготовки документа і його ухвалення в Празі представники і НАТО, і українського керівництва практично в унісон характеризували План дій як дуже амбітний документ, що дає змогу досягти нового формату відносин між Києвом і Альянсом. Цей формат, як говорив «Дню» секретар РНБОУ Євген Марчук, є по суті довгостроковою програмою, яка містить у собі досягнення європейських стандартів. Практично всі коментарі щодо цього документа також сходилися на тому, що надзвичайно великою мірою він передусім вказує на обсяг домашньої роботи, який Україна ще має виконати.

Сам по собі документ складається з п’яти розділів: «Політичні і економічні питання», «Питання безпеки і оборони та військові питання», «Захист і безпека інформації», «Правові питання», «Механізми імплементації». В кожному розділі перераховані принципи та цілі, досягти яких заплановано шляхом виконання положень документа.

Зокрема, серед цілей, поставлених перед собою Україною і перерахованих у першому розділі — зміцнення демократичних і виборчих інституцій, зміцнення повноважень та незалежності судової влади, сприяння постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини і громадянських свобод, забезпечення свободи віросповідання, забезпечення свободи зібрань, зміцнення цивільного демократичного контролю над Збройними силами і сектором безпеки в цілому, боротьба з корупцією, відмиванням грошей та незаконною економічною діяльністю, проведення необхідних заходів для вилучення з чорного списку FATF, забезпечення рівноваги між трьома гілками влади — законодавчою, виконавчою та судовою — шляхом конституційних і адміністративних реформ.

У сфері зовнішньої політики серед визначених цілей — оновлення зовнішньої політики і політики в галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції, реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України, ствердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, повне дотримання міжнародних зобов’язань з контролю над озброєннями, розширення участі в міжнародній боротьбі проти тероризму, подальше запровадження необхідних внутрішніх заходів у боротьбi з тероризмом, зокрема шляхом зміцнення безпеки кордонів і системи експортного контролю.

Україна зобов’язується привести своє внутрішнє законодавство у відповідність до правил і процедур, прийнятих на євроатлантичному просторі.

В економічних питаннях серед поставлених цілей — створення умов, необхідних для вступу до СОТ, введення мораторію на ініціювання законопроектів про податкові пільги, проведення реформ оборонної економіки, створення інституційного середовища, що стимулюватиме ділову активність, проведення економічних і структурних реформ, створення необхідних передумов для формування середнього класу, посилення енергетичної безпеки.

Удосконалення і забезпечення реалізації гарантій свободи думки і слова, свободи преси, вільного висловлення поглядів і переконань та доступу до інформації, забезпечення вільного отримання, публікації та поширення інформації засобами масової інформації — серед цілей, визначених в інформаційних питаннях. І тут же — поглиблення інформаційного виміру співробітництва Україна—НАТО, підвищення рівня обізнаності громадськості з НАТО шляхом співробітництва України з НАТО у сфері інформації.

Про необхідність реформування Збройних сил, посилення цивільного контролю над Збройними силами йдеться у другому розділі (Питання безпеки та військової політики), у цьому ж розділі — й цілі щодо військового співробітництва з НАТО. Тут — і досягнення повної взаємосумісності зі стандартами НАТО, підвищення рівня професійної підготовки Збройних сил, посилення ролі України як ключового учасника регіональних операцій з подолання наслідків природних катаклізмів, розвиток співробітництва між науковцями.

План дій, таким чином, є дійсно передусім програмою для проведення радикальних внутрішніх реформ, «масштабної домашньої роботи», як це говорилося в Празі. Цільовий план дій на 2003 рік — другий документ, ухвалений у Празі, — містить деталі та цілі, поставлені саме на цей рік, і його оприлюднення очікується за два-три тижні.

Виконання Плану дій означатиме перехід його з якості внутрішньої стратегії для України у козир, який Київ матиме змогу покласти на стіл переговорів. Відповідно, невиконання лише підтвердить давню тезу скептиків про те, що в Києві люблять декларувати, а не виконувати взяті на себе зобов’язання.

Зовсім неважко помітити, що основні положення Плану дій сумісні з так званими Копенгагенськими критеріями вступу до Європейського Союзу. Критерії ускладнюються з кожним роком — очевидно, з огляду на те, що вищими стають спільні стандарти самого середовища. Ще минулого року українські дипломати вказували, що тоді як розвиток відносин з ЄС на 90 відсотків залежить від внутрішньої політики, і лише на 10 — від дипломатичних зусиль, то у відносинах з НАТО — навпаки. З ухваленням і опублікуванням Плану дій Україна — НАТО, лише виконання якого дасть змогу говорити про приєднання України до Плану дій з набуття членства, стало очевидним, що місце дипломатії і в процесі євроатлантичної інтеграції — не настільки значне. І роль військового співробітництва теж з часом перестає бути провідною.

Можливо, нещодавні заяви посла США при НАТО Ніколаса Бернса та інших представників країн Заходу про те, що Україна в найближчому майбутньому не зможе стати членом НАТО, пов’язані саме з тим, що такий обсяг роботи, який заплановано Планом дій, за два-три роки виконати неможливо. Власне, План дій, підтриманий НАТО, — це просто план побудови в країні нормальної держави, з якою можна мати справу, і сказавши «а» — розробивши документ — потрібно сказати «б», тобто довести собі та іншим здатність, виконавши його, піти далі.