“Україна досягла величезного успіху”

Збіґнєв Бжезінські вважає, що інтеграція нашої держави в НАТО – неминуча

Львівська газета 12 травня 2003 (№ 161) http://www.gazeta.lviv.ua

СТАВЛЕННЯ Сполучених Штатів, як і Заходу загалом, до України пройшло глибоку еволюцію, вважає Збіґнєв Бжезінські. Про це він заявив, виступаючи на конференції “Відкрите суспільство в Україні”, яка нещодавно відбулася у Вашингтоні. Цей процес, на думку Бжезінські, можна умовно поділити на три стадії.

Першою була стадія цілковитого невігластва. Традиційна схема ототожнення СРСР із Росією міцно засіла у мізках не лише пересічних обивателів, але й провідних еліт. Як приклад, Бжезінські навів випадок, коли він на посаді радника президента Картера запропонував створити міжвідомчу комісію, що мала б сприяти національно-визвольним рухам у Радянському Союзі. З Держдепартаменту надійшов лист із категоричними запереченнями. Це сталося не тому, що там сиділи симпатики Кремля. Просто вони були щиро переконані в безперспективності такої роботи, вважаючи, що існує тільки єдиний радянський народ... Одним із останніх виявів невігластва стало напучування Джорджа Буша-старшого в Києві, коли той за лічені дні до краху Радянської імперії застерігав українців від “самовбивчого крайнього націоналізму”.

Після 1991 року серед західних діячів, на думку Бжезінські, здебільшого запанувало зверхньо-недоброзичливе ставлення до України, і, водночас, прихильне до Росії. Передбачали колапс її економіки, не помічаючи все більшу і більшу залежність “успіху” сусідньої держави від нафтодоларів. Зосереджували увагу на вбивстві однієї особи в Україні, не надто переймаючись винищенням десятків тисяч людей у Чечні. Вели мову про небувалий розгул корупції у Києві, забуваючи уточнити: а порівняно з чим? “Чи немає корупції в ближчих і дальших від Києва столицях? Чи не знайомі з таким явищем і тут, по цей бік Атлантики?” – риторично запитує Бжезінські.

А тим часом за десятиріччя Україна домоглася величезного, навіть в історичному вимірі, успіху, переконаний американський політолог. На відміну від більшості посткомуністичних держав, Україна не мала державності ще з часів Київської Русі, за винятком дуже короткого періоду на зламі 1910-1920-х. До того ж, у ХХ столітті український народ пережив небачені суспільні катастрофи, зокрема й планове винищення інтелектуальної верстви. Попри це, відбулася консолідація нації. Тому не стався очікуваний багатьма розпад держави на східну та західну частини. Інтегровано національні меншини, в тому числі й російську, як повноправних громадян України. Безпрецедентним випадком є націоналізація армії, коли впродовж кількох тижнів новоутворена держава встановила на своїй території повний контроль над військовою машиною колишньої надпотуги.

Активне зацікавлення, третя фаза, на думку Бжезінські, опирається на остаточне усвідомлення ролі та місця України як невід’ємної складової нової Європи. На його думку, стає зрозуміло, що розширення Європи на схід не може обмежитися першою військовою чи другою політичною хвилями. За ними неминуче прокотиться ще й третя хвиля – історична, внаслідок якої Європа набере своїх природних обрисів на карті. “Україна ж і в історичному, і в культурному вимірах є саме європейською, а не євразійською країною, – зазначив Бжезінські. – Чи не найкращою ілюстрацією такої тези є аудиторія цієї конференції. Ще десять років тому в ній можна було б безпомилково визначити українців. Тепер же годі вирізнити їх серед американців. Це також стосувалося б німців, поляків чи французів”.

Тож, на думку доктора Бжезінські, сьогодні можна вже з певністю стверджувати, що повна інтеграція України в євро-атлантичні структури неминуча і не має жодних життєздатних альтернатив. Деякі сучасні події, як от засилля російського капіталу та встановлення його контролю над значною частиною власності в Україні, можуть дещо сповільнити цей процес, але аж ніяк не змінять його наслідок.

На заваді реставрації імперії стоять ще й глибокі внутрішні проблеми Росії, які будуть наростати. Насамперед, це деіндустріалізація країни, стрижнем економіки якої стає експорт нафти. Також Росія вже не спроможна субсидіювати Сибір та Далекий Схід. Тому відбувається активна міграція з цих регіонів до європейської частини країни. Всі ці процеси аж ніяк не минають повз увагу Китаю, чий економічний потенціал вже сьогодні вшестеро, а населення в дев’ять разів перевищують російські.

На цьому тлі в Україні покладати сподівання на якусь форму злиття з Росією можуть хіба що партії, які керуються відверто догматичними принципами. “Жоден політик, чий рівень інтелекту сягає бодай середньої позначки, не сприйматиме такого варіанту серйозно, – переконаний Бжезінські. – До того ж, на західних кордонах держави розростається потужний геополітичний утвір, який може запропонувати Україні набагато привабливіші цінності та перспективи”.

Василь Непийвода, Вашингтон