№222 03.12.2002 «День»

ЄС — Україна: порядок денний без концепції

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День», Брюссель—Київ

Засідання Комітету співробітництва ЄС—Україна в Брюсселі і приурочений до нього «круглий стіл» експертів «Україна-ЄС: порядок денний 2004», організований Інститутом Схід-Захід, проходили на тлі відомої заяви Президента Європейської Комісії Романо Проді про те, що Україні немає місця в розширеному Європейському Союзі. Представники Європейської Комісії та інших структур Європейського Союзу відмовлялися коментувати слова Проді, які могли б насправді бути потрактовані як дуже чіткий і дуже негативний для Києва сигнал, наполягали на тому, що потрібно просто працювати, а Проді не мав повноважень для подібних заяв, і не потрібно до цього виступу ставитися надто серйозно. До грудневого виступу Проді, говорив один iз підлеглих Генерального секретаря Ради ЄС Хав’єра Солани, буде закладено більш обережну щодо України тезу. Та і взагалі, нинішній склад Європейської Комісії вже досить скоро зміниться, і, можливо, нові люди матимуть інші уявлення. Втiм, «порядок денний-2004» у відносинах між Україною і ЄС все ще залишається незрозумілим — і чиновники структур ЄС, і західні експерти практично одноголосно зізнаються в тому, що якоїсь зрозумілої концепції майбутніх відносин все ще немає — тоді як з 2004 року в складі ЄС буде, можливо, вже десять нових країн-членів, у тому числі — сусідні з Україною Польща, Угорщина, Словаччина.

«Ми задоволені співпрацею на експертному рівні», — говорив один iз членів делегації України, що брав участь у засіданні Комітету. — Успіхи порівняно невеликі, але вони просто відбивають те, що щоденна праця триває. Зокрема, наближається до врегулювання проблема імпорту до України зарубіжних автомобілів, вже на початку наступного року очікується підписання з ЄС протоколу щодо врегулювання проблем вступу України до Світової організації торгівлі, в ЄС почали серйозно обговорювати проблему підписання з Україною (і між Україною та Росією) угоди про реадмісію та її ув’язку з проблемою лібералізації візового режиму. Хоча саме це питання, стверджують у Брюсселі, Україна повинна вирішувати на двосторонньому рівні з кожною країною-членом Союзу. Окрім того, Євросоюз нарешті підключається до пошуків шляхів врегулювання проблем, пов’язаних з Придністров’ям.

З другого боку, відзначав у розмові з «Днем» один iз високопоставлених українських дипломатів, проблема визнання Євросоюзом України як країни з ринковою економікою «зависла». За словами співрозмовника «Дня», складається враження, що, надаючи такий статус Росії, ЄС з якихось причин прагне витримати певну паузу. Хоча, як говорив на нещодавніх парламентських слуханнях вже колишній міністр економіки Шлапак, є всі передумови для того, щоб ЄС визнав Україну країною з ринковою економікою ще до березня наступного року. Українські дипломати стверджують, що в лавах «брюссельської бюрократії» незрозуміло чому постiйно зволiкають з цим питанням, хоча існує недвозначна домовленість про піврічний термін вирішення проблеми, досягнута ще в липні.

Якщо ж перейти до перспективних речей, то виявиться, що бачення й цілі, які вкладають у своє співробітництво Україна і Європейський Союз, м’яко кажучи, не збiгаються. З одного боку, представники різних структур ЄС продовжують наголошувати на тому, що «двері залишаються відчиненими», що в майбутньому «нічого не можна виключати»; що немає жодного сумніву в тому, що Україна є європейською країною, і що «ніхто не зацікавлений у тому, щоб збільшувати кількість негативних месиджів». З другого боку, Україну одночасно закликають прислухатися до того, що зараз виходити з якимось чітким графіком, починати з обіцянок можливого майбутнього членства України в Європейському Союзі було б «контрпродуктивним».

Представники Європейського Союзу чесно вказують, що можливе членство України в Євразійському економічному співтоваристві на чолі з Росією може лише ускладнити рух України в напрямi європейської інтеграції. Цю тему насправді, як стверджують в українських дипломатичних колах, з обговорення в Києві вже знято, що само по собі є успіхом. Але натомість ЄС не тільки не може запропонувати Україні конкретного формату й конкретного змісту можливих відносин, але й чесно визнає відсутність навіть концепції таких відносин напередодні свого масштабного розширення. Результати наявної співпраці, як говорив «Дню» Голова місії України при Європейському Союзі Роман Шпек, повністю задовольнити не можуть.

Україні пропонується працювати на основі наявної Угоди про партнерство і співробітництво, підписаної 1994 р. і ратифікованої тільки 1998 р., яка, як говорили в Києві, ідеологічно застаріла вже на час своєї ратифікації. Угода, відзначають у ЄС, створила умови для широкої та інтенсивної співпраці, вплинула на ряд рішень, ухвалених українською стороною, є суттєвою не лише для відносин ЄС—Україна, і залишається непоганим інструментом, можливості якого повинні бути повністю використаними. «Непоганим інструментом для співпраці з такими країнами, як Казахстан, Туркменiстан та іншими, які не заявляли про наміри вступити до Європейського Союзу», — такою є відповідь української дипломатії, яка не надто вітається в ЄС. У Брюсселі визнають слабкість Угоди для промислового і культурного співробітництва, погоджуються з тим, що ціла низка сучасних пріоритетів у відносинах просто залишилася поза Угодою. Зокрема, питання юстиції та внутрішніх справ — вони наявні в Угоді, але їхня пріоритетність (ті ж проблеми реадмісії) для двосторонніх відносин було визнано значно пізніше, ніж Угода набула чинності. Те ж саме стосується проблем боротьби з міжнародним тероризмом, проблем європейської безпеки. Але, визнають і в Брюсселі, і в Києві, майже всі положення Угоди все ще не виконані.

Україна наполягає на тому, говорив держсекретар МЗС Олександр Чалий, що до підготовки нового документа, який би регулював двосторонні відносини на перспективу, потрібно готуватися, враховуючи проблеми розширення ЄС і сумний досвід iз багаторічною ратифікацією попередньої Угоди, вже зараз. Дія чинної Угоди закінчується в 2008 році. За словами Чалого, Україна хотіла б, щоб у цьому новому документі «європейські прагнення» України не виключалися б, а надавалися б; щоб відносини співпраці перейшли у відносини інтеграції, а відносини партнерства — у відносини асоціації.

Замість можливої асоціації (а її на сьогодні ЄС знає кілька видів, Україну найбільш приваблює варіант «європейської угоди», які підписували з ЄС країни Центрально-Східної Європи) у Євросоюзі ладні запропонувати «нову ініціативу сусідства» (new neighbour initiative). Ініціативи як такої все ще не існує, хоча вперше про неї заговорили «з подачі» Великої Британії та Швеції навесні. Згідно з останнім рішенням Європейської Ради, ініціатива розроблятиметься під наглядом Хав’єра Солани, вона стосуватиметься України, Білорусі і Молдови. Але при цьому, стверджують представники ЄС, братиметься до уваги те, що ці країни абсолютно різні за своєю природою. Ця ув’язка є лише географічним фактом, стверджують в ЄС. У МЗС України лише сподіваються, що такий диференційований підхід і буде головним при виробленні якоїсь нової концепції відносин. Хоча відповіді на питання — чому, власне, замість винайдення нових формул і концепцій не можна просто задіяти механізми та інструменти, які досить успішно вже спрацювали в Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині, Румунії та інших країнах, які визначені як кандидати на вступ до ЄС. Це, власне, теж сигнал, і вельми відвертий.

Можливо, як позитивну можна оцінювати й сьогоднішню зміну тональності виступів представників української дипломатії — нинi вже не йдеться про те, що Україна розглядає європейську інтеграцію обов’язково як процес свого вступу до ЄС. Йдеться, говорять в МЗС, про досягнення європейських стандартів і такого рівня відносин з ЄС та залученості до загальноєвропейських процесів, який сьогодні мають Швейцарія та Норвегія.

У свою чергу представники ЄС вже говорять про можливість спільної з Україною політики в деяких окремих сферах — що було принципово неможливо почути ще кілька років тому.

ЄС перебуває на надто чутливому етапі, говорив «Дню» один iз представників МЗС України, і сьогодні вимагати однозначної відповіді означало б погіршення відносин. Отже, Україна має у своєму розпорядженні певний час для самостійного розвитку. Успішність якого могла б поставити багато питань зовсім у іншій тональності. Перший крок, здається, зроблено — в парламенті вже немає дискусій щодо альтернатив європейському руху.