№211 17.11.2001«День»

Розширення ЄС: добре чи погано?

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»

Європейська Комісія оприлюднила свої висновки про те, що найбільш бажаним для Європейського Союзу було б його розширення на відразу 10 нових членів, заплановане на 2004 рік (див. «День» за 15 листопада). Відповідно, дуже небагато часу залишилося на підготовку, в тому числі й психологічну, до того, щоб за кілька років мати сусідами не Польщу, Угорщину та Словаччину, але передусім Європейський Союз з усіма наслідками, які з цього витікають. Оцінки впливів цього явища експертами та суспільством, як засвідчила конференція «Розширення ЄС: впливи на Україну», котрі було здійснено УЦЕПД ім. Разумкова спільно з представництвом Фонду ім. Аденауера, дуже різняться між собою. Дослідження, проведене експертами, перш за все показує, що ні держава, ні суспільство до цього поки що не готові. Державні органи не провели повномасштабної роботи з вивчення всіх можливих наслідків розширення ЄС, особливо — на мікрорівні (зокрема, у прикордонних регіонах). Для громадян, очевидно, ударом буде необхідність отримання віз на поїздки до сусідніх, поки що відкритих країн, що, напевно, призведе до серйозних втрат у малому бізнесі, а відповідно, й до збільшення соціальної напруги.

Експерти вказують на позитивні наслідки наближення ЄС до українських кордонів — збільшення стабільності, зниження тарифів, вивчення досвіду країн- сусідів, можливості більш широкого залучення до загальноєвропейських процесів, можливості поширення європейських стандартів на Україну, зростання присутності на ринках ЄС. І водночас — зменшення кількості та якості зв’язків, особливо у прикордонних регіонах, загострення конкуренції, втрата традиційних ринків, втрата чинності угод про вільну торгівлю з країнами Балтії. І, можливо, постійне відставання в розвитку, відірваність від загальних процесів. Найболючішою при цьому може стати проблема нелегальної міграції, яка вже дає про себе знати не лише внаслідок операції в Афганістані.

До речі, негативні наслідки розширення ЄС можуть бути не лише для України. Зокрема, в південно-східній частині Польщі близько двох третин малого та середнього бізнесу орієнтовано сьогодні на торгівлю з Україною, і відповідність вимогам ЄС може завдати цьому серйозної шкоди. Причому у Варшаві, як випливає з відповідей високопоставлених осіб, над цим питанням іще ніхто серйозно не замислювався. Це ж може стосуватися також і ринків робочої сили в сусідніх з Україною країнах.

В цілому, згідно з проведеним УЦЕПД опитуванням, більшість українського населення позитивно ставиться до розширення ЄС.

Держсекретар МЗС з питань європейської інтеграції Олександр Чалий, як і в інтерв’ю «Дню», зазначив, що сьогодні Київ найбільше турбують плани щодо пожорсткішання прикордонного та візового режиму в ЄС заради боротьби з незаконною міграцією. За словами Чалого, Київ не може погодитися з цим стосовно України, оскільки Україна не є джерелом тероризму та нелегальної міграції. Вже зараз, вважає дипломат, потрібно ставити питання про перенесення досвіду функціонування польсько-німецького кордону на польсько-український кордон за допомогою ЄС. Вже зараз потрібно домагатися захисту прав українців за кордонами відповідно до стандартів конвенцій та угод. Вже зараз потрібно ставити перед Брюсселем питання про те, щоб спільними зусиллями запобігти перетворенню України на «відстійник» для мігрантів. Крім того, за його словами, Україна повинна більш наполегливо ставити питання про умови набуття асоційованого членства в ЄС. І при цьому, з чим важко не погодитися, політика європейської інтеграції в самій Україні повинна бути не пришвидшеною, але публічною.

Публічності ж в українській політиці взагалі замало. Тим більше — в планах просування до європейського простору. Відсутня широка суспільна дискусія стосовно переваг і мінусів як розширення ЄС, так і можливостей вступу України, відсутнє розуміння того, що європейська інтеграція — це передусім запровадження європейських норм і стандартів у внутрішнє життя.

Що й дає можливість і українським, і західним експертам робити висновки щодо того, що не в останню чергу завдяки самій Україні, ЄС не має бажання кардинально змінювати свою політику стосовно України, продовжуючи утримувати її на певній відстані і не надаючи теоретичної можливості входження до чергової хвилі розширення. Що, в принципі, не є повністю безнадійним. Але поки що розширення ЄС лише закріплює периферійний статус України.