Дзеркало тижня № 1 (426) 11 - 17 Ciчня 2003 року

Наш ВВП, вперед лети, в Європі лиш зупинка...
За підсумками чергових порівнянь Україна посіла “почесне” 43-тє місце в старому світі

Андрій РЕВЕНКО
(доктор економічних наук (Інститут економічного прогнозування НАН України))

Якщо радянський паровоз на всіх парах і широкою колією неспинно нісся в комуну, то наш стратегічний шлях у Євросоюз не обіцяє бути таким легким і безхмарним. Швидше за все, доведеться змінити локомотиви, машиністів, колісні пари при переході на європейську колію; подовгу стояти на станціях, полустанках перед семафорами з червоним світлом, пропускаючи транс’європейські експреси інших країн, що більш відповідають усім вимогам. Однією з основних перешкод на непростому шляху до Великої Європи неминуче буде стан нашої економіки, її якісні та кількісні характеристики.

При всьому розмаїтті вимог до її трансформування згідно з нормами ЄС, одними з найголовніших є розміри й темпи зростання ВВП, які значною мірою визначають загальні параметри економічного розвитку країни. Як виглядає сьогодні Україна за цим надзвичайно важливим макроекономічним показником порівняно з нинішніми членами ЄС, найближчими кандидатами на вступ, нашими сусідами та й із США? Відповідь на це дають матеріали чергової фази європейських порівнянь ВВП за 1999 рік, недавно проведених ОЕСР і Європейською економічною комісією.

ВВП за курсом і паритетами

Валовий внутрішній продукт кожної країни визначається в національній валюті: гривнях, євро, рублях, доларах, злотих, кронах тощо. Для порівняння між країнами цей макропоказник треба привести до спільного знаменника, тобто перерахувати в єдину валюту. Можливі два шляхи.

Перший — дуже простий, що часто використовується у нас, але економічно неграмотний — полягає в переведенні гривневого ВВП в американські долари за офіційним валютним курсом. Якби таке переведення було обгрунтованим, подібні задачки на просте ділення слід було б включати до підручників із математики для початкових класів, змалку привчаючи наших дітей до основ макроекономіки. Що може бути простіше — поділити, приміром, наш рідний ВВП у 170,07 млрд. гривень за 2000 рік на 5,44 — середньорічний курс гривні до долара, одержати 31,26 млрд. дол. і поділити цю цифру на середньорічну чисельність населення (49,57 млн. чол.). На виході одержуємо аж 631 долар за рік на клоновану “середньокласову” українську душу. Одержуй похвалу вчителя і морозиво як заохочення від батьків! На жаль, такими розрахунками часто грішать навіть провідні економісти й наша золота еліта — обранці народу.

Офіційний валютний курс непридатний для переведення ВВП у долари при міжнародних порівняннях. Він значною мірою залежить від політичних чинників і регулювання міжнародних фінансових організацій і, скоріше, має відбивати цінові співвідношення товарів та послуг у зовнішньоторговельних операціях. За різкої зміни валютного курсу ВВП у доларовому еквіваленті може змінитися за кілька днів у декілька разів (як, приміром, у Росії в серпні 1998-го). Особливо небезпечні такі перерахунки й порівняння для країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою. Пригадується, в Анголі років 15—20 тому така “арифметика” забезпечувала 6—7 дол. річного ВВП на душу населення!

Інший шлях набагато складніший, перерахунки за ним тривають до двох-трьох років. І проводять їх солідні міжнародні організації — ОЕСР, регіональні економічні комісії ООН — раз на три роки. Щодо європейських країн ці порівняння протягом минулого десятиріччя виконувалися за 1990, 1993, 1996 і 1999 роки. Черговий раунд проведуть за 2002 рік. Для цього національний ВВП за елементами кінцевого споживання розбивається на кілька десятків груп товарів і послуг (приміром, витрати на м’ясо та м’ясопродукти, послуги охорони здоров’я, будівництво житла, інвестиції в технологічне устаткування). Дається чіткий опис еталонів цих товарів і послуг, а потім отримані дані узагальнюються.

Порівняння масштабне. Воно включає приблизно 2500 споживчих товарів і послуг, 34 види занять для перерахунку неринкових державних послуг (охорона здоров’я, освіта, державне управління), 190 інвестиційних товарів і 20 будівельних об’єктів. Якщо, скажімо, у Нью-Йорку поїздка в підземці коштує 1,25 долара, а в Києві — поки що 50 копійок, то співвідношення за цим видом транспортних послуг становитиме в розрахунках за паритетами 40 копійок до долара. А взявши за основу сьогоднішній офіційний курс (5,33 гривні за долар), одержимо, що в нас поїздка в метро коштує близько 9 центів, а в США — 6,7 гривні.

Де Україна в Європі?

Середній рівень ВВП на душу населення за паритетами купівельної спроможності національних валют до американського долара, що використовується в усіх порівняннях (зокрема й для інших регіонів світу) як базова валюта, 1999 року по 15 країнах Європейського Союзу з їхнім 377-мільйонним населенням становив 23180 дол. Серед них найвищі показники мав Люксембург — понад 43 тис. доларів, що майже в 1,9 разу вище, ніж у середньому по ЄС. Настільки вражаючі успіхи цієї маленької за чисельністю населення країни значною мірою визначаються доходами, одержуваними банківським, а не реальним сектором економіки. У найбільших за кількістю жителів країнах Євросоюзу — ФРН, Великобританії, Франції, Італії — ВВП на душу населення майже однаковий — 23—24 тис. дол. А “найбіднішою” з 15 країн ЄС є Португалія з 17,1 тис. дол. (див. таблицю).

Серед 43 країн Європи і неєвропейських держав ОЕСР, що беруть участь у європейських порівняннях, Україна посідає “почесне” останнє 43-тє місце, маючи ВВП на душу населення у 3693 дол. Додамо, що ця величина в 1,9 разу нижча середньосвітової (6980 дол. 1999 року), що включає, зокрема, бідні країни Африки й Азії. На превеликий жаль, наш показник становить лише 16% від середнього рівня по країнах ЄС і лише 11% — від рівня США. За офіційним курсом виходило б іще гірше — порядку 630 дол. на душу проти 23653 (це трішки вище, ніж за ПКС) для 15 країн Євросоюзу, тобто якихось 2,7%.

Без зайвих коментарів зрозуміло, наскільки ЄС може бути зацікавлений прийняти до своєї сім’ї такого бідного, зате стратегічного родича. Причому йдеться не про Мальту чи Кіпр з 400— 700-тисячним населенням, а про країну, що 1999 року мала все ще майже 50 мільйонів і посідала серед держав, повністю розташованих у Європі (тобто крім Росії й Туреччини), п’яте місце після ФРН, Франції, Великобританії та Італії за кількістю жителів. У попередньому раунді зіставлень (за 1996 рік) ми виглядали навіть трохи краще: наш паритет ВВП на душу населення становив тоді 17% до рівня Євросоюзу.

Серед 13 кандидатів першої та другої хвилі на вступ до ЄС ВВП на душу населення коливається від 15813 дол. у Словенії (68% до середнього показника по ЕС-15) до 5441 дол. у Румунії (23%). Вступ до ЄС Туреччини (26% ВВП до рівня Євросоюзу) з її 66-мільйонним населенням, яка є давнім членом НАТО, особливих позитивних емоцій у цьому співтоваристві не викликає. А нам іще до Туреччини далеченько.

Варто звернути увагу й на останню, четверту колонку таблиці, де показано співвідношення паритетних національних цін (за якими зіставлявся ВВП) до офіційного курсу. У цілому по 15 країнах ЄС вони майже збігаються: паритетні показники лише на два відсотки нижчі, ніж курсові. Хоча в окремих країнах із високим ВВП на душу населення паритетні ціни й співвідношення виходять нижчими за курсові (інколи на 26 відсотків). В Європі це стосується Австрії, Великобританії, Данії, Ісландії, Люксембургу, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швейцарії та Швеції. А найбільша різниця по Японії — на 42%.

А ось для країн із середнім та низьким ВВП на душу населення по паритетах купівельної спроможності показники значно відрізняються від курсових співвідношень. Причому виявляється чітка тенденція: що більше розходження між ПКС і офіційним курсом, то нижчий паритетний ВВП на душу населення. І тут Україна також має найбільші розходження серед 42 “сусідів” по Європі. У нас паритетні ціни в цілому по ВВП становлять лише 17% від курсового співвідношення (1996 року — 22%). У Росії цей показник дорівнює 22%, Болгарії — 24, Румунії — 29, Словаччині — 33, Естонії — 42, Польщі — 45, Туреччині — 47. Стосовно до ВВП це означає, що реально в цих країнах на долар можна придбати значно більше товарів і послуг, які входять до ВВП, ніж якщо судити за офіційним валютним курсом. По Україні — майже в 5,9 разу більше.

Будьмо уважні до деталей!

Хоча в цілому ВВП України становить лише 16% до рівня ЄС-15, по окремих елементах цього макропоказника маємо різні пропорції, і це природно. Пропорції відносно вищі по предметах першої необхідності. Так, за продуктами харчування наш обсяг споживання на душу населення становив 1999 року 30% рівня в країнах Євросоюзу. Ми ближче до європейців за хлібопродуктами, картоплею, але істотно далі, коли йдеться про м’ясо та молочні продукти. А ось щодо одягу і взуття наш сумарний рівень споживання становить тільки 6%, щодо транспорту, включаючи як витрати на придбання легкових автомобілів та бензину, так і оплату проїзду в тролейбусах, автобусах, метро, — приблизно в 22 рази менше. Та найнижче співвідношення за витратами на харчування поза домом, у ресторанах, де платять в основному не за з’їдені продукти, а за надані послуги, а також на проживання в готелях (без урахування відряджень). Тут вони становлять менше двох відсотків.

У цілому ж за кінцевим споживанням на душу населення ми відстаємо від країн Євросоюзу приблизно в 6,2 разу. Трохи краще співвідношення по споживанню послуг державних установ — майже 40%. Однак точно зіставляти їх набагато важче, ніж, приміром, споживання хліба чи картоплі. Оскільки значну частину цього компонента ВВП порівнюють за кількістю зайнятих у держапараті, а не за його ефективністю, а з кількістю в нас завжди виходило непогано. Зовсім мізерні співвідношення за валовим нагромадженням основного капіталу — лише 8%, у тому числі трохи більше 3% за витратами на душу населення на машини та устаткування. Загалом, куди не кинь, нам до рівня Євросоюзу дуже далеко, відділяє від нього не одна зупинка.

Наші внутрішні ціни на товари й послуги, які належать до кінцевого споживання домашніх господарств, становили лише 17% від євросоюзівських, 72% від російських і 52% від польських. І це неозброєним оком видно на українсько-польському кордоні. Від нас туди везуть капітально заховані в обшивку пасажирських вагонів, замість вийнятої теплоізоляції, блоки сигарет і пляшки з горілкою, які в Україні набагато дешевші. А на єдиному пішохідному переході в районі Мостиської з Польщі до нас тягнуть більш дешеві п’ятилітрові сулії з рослинною олією, пральні порошки й непогане взуття.

У нас найдешевшими за ціновими паритетами — звичайно, якщо забути про певну різницю в зарплаті, — залишаються житлово-комунальні послуги, транспорт і охорона здоров’я. Щоправда, навряд чи хто з громадян європейських країн ризикне відправитися лікуватися в українські лікарні, навіть попередньо прихопивши із собою постільну білизну, ложку, тарілку, не кажучи вже про ліки, або ж спеціально приїде, щоб покататися за 50 коп. на тролейбусі. Дешеві й послуги державного управління, якщо порівнювати заробітну плату нашого держапарату та європейського.

Істотно нижчі в Україні ціни на будівельні роботи (через низьку зарплату й відносно недорогі основні вітчизняні будматеріали). Вони становлять майже 20% від європейських і 41% від польських. Та ось другий основний елемент валового нагромадження основного капіталу — придбання машин і устаткування — за ціною не настільки відмінний від західного, тому що чимала частина його імпортується. Цінові паритети в цілому по машинах і устаткуванню — близько 68% від західних.

Звідси для держави напрошуються деякі практичні міркування. Нам безсумнівно вигідніше розвивати трудомісткі галузі, що не потребують особливих витрат на західне устаткування та енергоносії. Скажімо, використовувати вдалий досвід Індії в експортних програмних розробках, приладобудуванні. Хоча, звичайно, зберегти на старому високому рівні наш ракетно-космічний напрям у перспективі навряд чи вдасться. Більше немає радянського ВПК, що безлімітно постачав ці конструкторські бюро та підприємства фінансами, новітнім устаткуванням, кращими матеріалами й висококласними фахівцями...

Що день прийдешній нам готує?

Радянський паровоз так і не дійшов до кінцевої станції, обіцяної М.Хрущовим на 1980 рік. Він разом із 15 вагонами союзних республік зійшов із рейок і розвалився десь на зупинці “Розвинений соціалізм”. Сподіватимемося, що сьогоднішній шлях до Євросоюзу виявиться хоч і тривалим, але вдалішим, і ми прибудемо на кінцеву станцію, де на всіх його мовах написано “Запрошуємо”, “Welcome” тощо.

Сьогоднішні реалії з ВВП залишаються невтішними. Звичайно, не можна забувати, що 1999-й був для України роком найбільшого спаду його обсягу. За той рік він становив тільки 40,8% від рівня 1990-го. Останні три роки наш ВВП потрохи зростає: на 5,8% 2000 року, досить солідно, на 9,1% 2001-го й майже 4% торік. За три роки вийшло збільшення на 20%, або до 49% від рівня 1990-го. Тобто ми все ще вдвічі бідніші, ніж 1990 року, і перебуваємо приблизно на рівні дуже далеких 1968—1970 років. Оскільки в країнах ЄС валовий внутрішній продукт також потрохи збільшується, наш ВВП на душу населення за паритетами 2002 року може піднятися (з урахуванням скорочення населення) до 19, максимум 20% до середнього по Європі. Тобто як і раніше залишиться в п’ятеро нижчим, ніж у бажаному Євросоюзі.

На наступні чотири роки Мінекономіки обіцяє нам зростання ВВП на 28,3%. І досягне він 63% наших, невисоких за європейськими мірками, показників 1990 року. Це буде ще навіть не рівень кризового 1993-го. Ми втратимо приблизно 20— 25 років, тобто життя цілого покоління, для повторного виходу на рубежі 1990 року.

“Грядущие годы таятся во мгле”, та, схоже, що, відповідно до складеного “розкладу” руху в ЄС, Україні не вдасться навіть до 2010 року хоч якось наблизитися до сьогоднішнього, або ж майбутнього — очевидно, дещо нижчого — рівня ВВП на душу населення у ЄС, зумовленого вступом до нього нових членів. Наш показник навряд чи досягне 25—27% “їхнього” на душу населення. І, за аналогією з легкою атлетикою, на тлі розширеного ЄС ми виглядатимемо набагато гірше, ніж переможці в бігу на 100 метрів на Параолімпійських іграх на фоні олімпійських чемпіонів. Отже, за макроекономічними параметрами український політ у розширений ЄС поки що більш реальний уві сні, ніж наяву.

За цих умов почуття гордості викликає хіба що зростання доходів населення, що виражається останнім часом двозначними цифрами. Так, при зростанні ВВП за 11 місяців нинішнього року на 4,1% реальні грошові доходи виросли аж на 21,9%. Відсотки заворожують, вони істотно вищі того зростання життєвого рівня в Україні, який останніми роками існування СРСР удавалося досягти за дві п’ятирічки (по 14—16% за кожну). Багато хто з радості перечитує ці цифри по кілька разів на день. Щоправда, розумніші колеги зазначають, що за такого їхнього зростання й зростанні ВВП на 4,1% інші вартісні компоненти цього макропоказника (прибуток, акцизи) можуть дати тільки скорочення. На 10—15%.

На жаль, результати вже третього поспіль раунду міжнародних порівнянь ВВП залишаються невідомими в Україні ні широкому загалу, ні державним органам, оскільки, на відміну від інших країн, їх уперто не публікують у статистичних щорічниках чи в експрес- бюлетенях. Наш східний сусіда — Росія — приділяє значно більше уваги цій проблемі, а польські статистики регулярно готують найдокладніший аналіз обсягом 50—70 сторінок. Безумовно, ці порівняння між країнами дуже важливі для Мінекономіки, ряду інших галузевих міністерств і держкомітетів. Ну, а наскільки необхідні вони НБУ, годі й казати: певне, через системну відсутність цих даних він обмежується у своєму офіційному виданні порівнянням паритетів за цінами на продукцію макдональдівських ресторанів в Україні й поза нею…