повернутися Ї: кордон

Україна оскалилася на Євросоюз

Юрій КОРОЛЬЧУК

Поступ, 29 серпня 2002 р.

Україна напрошується на конфлікт із Європейським союзом. Ініціатором чергового міжнародного скандалу, у якому фігуруватиме слово “Україна”, став міністр закордонних справ Анатолій Зленко. Його несподівано-злісна заява про те, що надання Україні статусу так званого “спеціального сусіда” не буде адекватною відповіддю ЄС на євроінтеграційні прагнення України, може відкинути Київ на кілька років у взаємостосунках із Євросоюзом.

Можливо, слова Зленка загубилися б у багатотомних анналах історії, якби не одна особливість: глава українського зовнішньополітичного відомства набрався сміливості і листом розіслав заяву всім своїм колегам із країн-членів Європейського союзу. Окрім гострого випаду щодо ЄС, Анатолій Зленко не забув про дипломатичну ввічливість і звернувся до “закордонних” міністрів із посланням, у якому виклав своє бачення майбутніх стосунків розширеного ЄС й України.

За словами Зленка, геополітичні зміни на європейському континенті, спричинені, зокрема, майбутнім розширенням ЄС, ставлять на порядок денний питання про розробку нового формату відносин Україна-ЄС, а тому “високій динаміці” співробітництва України з Євросоюзом найбільше відповідає укладення угоди про асоціацію. Складовими такої угоди, йдеться в посланні, мають стати інтенсифікований політичний діалог, максимальне наближення українського законодавства до стандартів ЄС і створення на цій основі Зони вільної торгівлі.

Якщо зважити на останні тенденції в політичній поведінці президента Кучми, а саме — раптові зміни в його внутрідержавній лінії, то це дає підстави припустити, що нас може очікувати і зміна стратегічних зовнішньополітичних векторів України. Звичайно, при умові, що комусь таки вдасться диференціювати зовнішню політику нашої держави за менш чи більш стратегічними напрямами. Тобто, спробувати вгадати, у який бік хилиться Кучма — до НАТО, ЄС, СОТ, ЄврАзЕС, СНД, ГУАМ і т.д. — майже неможливо. Отож, якщо Кучма несподівано вирішив змінити форму правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську, то він також зможе обернутися задом до Європи та США і впасти в обійми путінської Росії.

Якщо ми вже заговорили про США, то буде доречно згадати про “подарунок”, який отримала наша держава з боку Вашингтону. На цьому тижні американці перенесли на невизначений строк питання надання Україні статусу країни з ринковою економікою. Міністр фінансів США Пол О’Нілл заявив, що Київ швидше б отримав ринковий статус, якби вирішив проблеми американських фірм, які працюють на її території. Експерти припускають, що в цьому питанні Україні могли нашкодити і власні підприємства чорної металургії, дії яких змусили США розпочати антидемпінгове розслідування.
Кучма не забарився з відповіддю. Щоправда, сміливості вистачило відповісти не американцям, а лишень Міжнародному валютному фонду — контрольованій Вашингтоном фінансовій структурі. Президент України назвав диктаторськими вимоги МВФ щодо українського уряду. Також він обурився на несправедливу критику МВФ щодо регулювання урядом України ринку зерна, нагадавши, що найбільший донор МВФ Сполучені Штати щорічно надають десятки мільярдів доларів на підтримку свого сільського господарства. Таким чином Кучма зі свого боку долучився до критики Зленком західних партнерів Києва.

Зрештою, сучасна міжнародна політика нашої країни нагадує хаотичний броунівський рух. Так, скажімо, слова Анатолія Зленка не вписуються в послання Леоніда Кучми Верховній Раді про концептуальні основи стратегії економічного та соціального розвитку країни на 2002-2011 рр. з голослівною назвою “Європейський вибір”. І це тоді, коли Зленко вважається одним із найсумлінніших виконавців ініціатив Кучми в міжнародному напрямку України. Тому цей момент має насторожити громадськість. До речі, у своєму посланні Кучма заявив, що бачить Україну без п’яти хвилин асоційованим членом ЄС та в зоні вільної торгівлі вже 2003 року. Проте не так сталося як гадалося. ЄС вирішило не поспішати (або ж не поспішає довіряти Кучмі), оскільки політична ситуація в нашій країні перебуває під великим знаком запитання, і відклало це питання в глибоку шухляду. До того ж, ніхто навіть не намагається дати відповіді на питання, хто буде сидіти у президентському кріслі через три роки. А політична стабільність, як відомо, одна з першочергових цінностей країн Євросоюзу.