Ї:
кордон |
Ї:
кордон |
Щілина у дверях: Східний кордон розширеного ЕвросоюзуРозширення ЕС яке очікується у найближчі роки, зробить свій внесок у формування нового кордону у східній частині континенту – поміж об’єднаною Европою та країнами, що залишилися за її межами. У наступні десятиліття немає підстав гадати, що цей кордон зазнає змін. Одним із ключових завдань для ЕС повинно стати налагодження дружніх відносин із нинішніми східними сусідами – Білоруссю, Росією та Україною. Для покращення взаємин Союзові слід докласти максимум зусиль у справі полегшення перетину його кордону громадянами східних країн-сусідів. В Европі після “холодної війни” побудова нової стіни на крайніх східних рубежах було би анахронізмом. Така стіна, водночас, зумовила би ріст ворожості поміж ЕС та Східно-Европейськими країнами. I. Свобода подорожування як одна із вартостей періоду після “холодної війни” 1. У 90-х роках в Центральній Европі існував специфічний простір вільного пересування осіб, затиснений на декілька десятиліть після II Світової війни поміж двома стінами. Однією з них був кордон між соцблоком і Західною Европою, іншою (про яку значно менше згадується) – добре пильнований кордон між СРСР та московськими сателітами. В результаті цих процесів власне описаний вище унікальний простір. Особи, що проживають у цій частині Европи, країни якої стали кандидатами до ЕС, за винятком громадян Болгарії та Румунії, отримали право вільного пересування Евросоюзом без віз. З іншого боку, мешканці таких країн, як Росія, Білорусь чи Україна, отримали змогу без особливих проблем подорожувати Східною Европою. Політика відкритих кордонів була частиною ширшої політики спрямованої на налагодження добросусідських відносин, ініційованої урядами Польщі та інших Центрально-Европейських держав. Таку регіональну співпрацю ще від початку дев’яностих підтримує західний світ, зважаючи на загрозу дестабілізації на Европейському континенті. На нашу думку, відкриті кордони зробили чималий внесок до успішного впровадження такої політики. Це явище вплинуло на тисячі звичайних людей по обидва боки кордону і мало вирішальне значення для подолання історичного тягаря взаємних упереджень, стереотипів та негативних споминів, яскравим прикладом яких може стати нераз кривава історія польсько-російських чи польсько-українських стосунків. Відкриті кордони спростила також контакти між національними меншинами (наприклад, білорусів Польщі, чи угорців Закарпаття) із їхніми батьківщинами. Прийняття ЕС нових членів із числа Центрально-Европейських країн, тобто Польщі, Угорщини та Чехії чи Словаччини призводить до зникнення цієї зони вільного руху осіб. Країни-кандидати до ЕС зобов’язані впровадити шенгенські візи для громадян Східно-Европейських країн. Процес імплементації шенгенської системи вже розпочався. Чеська Республіка і Словаччина вже впровадили візовий режим для громадян України та Росії, Польща збирається ввести візи для російських громадян вже цього року. Таким чином, одне із найбільших досягнень дев’яностих – вільний рух через кордон – відходить у минуле. Від часу закінчення “холодної війни” ЕС вперше межуватиме із простором, що цілковито відрізняється від нього політично, економічно, соціально. Встановлення заборонних принципів призведе до поглиблення цієї прірви, що завдасть шкоди всьому Европейському Союзові. 2. Дилеми із протиріччями в політиці ЕС стають очевидними у випадку, хоча б, із підходом до питання про перетин зовнішніх кордонів Союзу, з урахуванням його нових східних меж, включно із безцеремонним підходом країн-членів ЕС до проблеми шенгенських віз, коли вони, виступаючи як візаві кандидатів, вимагали від останніх прийняття шенгенських правил як частини acquis communautaire. З одного боку, політики країн ЕС, зважаючи на приписи законодавства Союзу щодо зовнішньої політики, підкреслюють необхідність максимальної відкритості, яка мала би втілитися у налагодження якнайтісніших відносин із сусідніми із розширеним ЕС країнами через розвиток регіонального співробітництва. Спільна зарубіжна політика і політика безпеки переповнені деклараціями необхідності партнерства з Росією, співпраці з Україною, чи, у ширшому масштабі, – підтримки системних змін у регіонах, прилеглих до розширеної Спільноти. Така політика підтримується окремими державами ЕС у супроводі заяв щодо недопущення перетворення зовнішнього кордону у чергову стіну фортеці на ймення Европа. З іншого боку, імплементацією Права Спільноти, у якому є обов’язковою умовою зазначено впровадження шенгенських правил, країни ЕС постулюють таким чином застосування жорстких норм перетину кордону ЕС-простору для громадян країн із “чорного списку”, до якого, окрім балканських держав, входять також Росія, Україна та Білорусь. Слід зазначити, що незабаром буде просто необхідно відшукати компроміс між декларованою відкритістю кордонів і обмеженням руху через них. Одним із можливих рішень може стати максимально гнучкий підхід до шенгенських вимог тепер, з тим, що в недалекому майбутньому договір буде модифіковано і пристосовано до потреб процесу розширення Спільноти у східному напрямку. 3. Впровадження шенгенських правил у країнах-кандидатах. Всі країни-кандидати до вступу в ЕС оголошують про впровадження шенгенських правил. Для країн Центральної Европи прийняття їх до складу ЕС має першочергове значення, отож вони з огидою ставляться до можливості ускладнення і без того непростих переговорів про подальший комплекс відносин в цьому просторі. Ми погоджуємося, що внесення на розгляд цього питання на фоні існуючих настроїв в ЕС зможе стати компромісом для країн-кандидатів і процесу розширення загалом. Проте ми вважаємо неправильним приймати без обговорення рішення, які матимуть наслідки, що суперечать стратегічним інтересам країн-кандидатів, зокрема Польщі, а також стратегічним інтересам розширеного ЕС. Приведення в дію шенгенських вимог може мати негативні наслідки з майбутніми східними сусідами ЕС, які вже означилися різким спадом числа осіб, що перетинають кордон України зі Словаччиною від часу введення останньою візового режиму. На відміну від побутуючого припущення, візовий режим не стане перешкодою на шляху організованої злочинності, проте має всі шанси стати нездоланним бар’єром для тисяч звичайних громадян. Боротьба з нелегальною міграцією є однією із першочергових підстав для спільноти у справі ведення візової політики і її негативного впливу на стан стосунків зі східними сусідами. Політика нульової імміграції, щільних кордонів та величезної різноманітності схожих заходів не зможе зняти емігрантський натиск на багату Европу. Впровадження віз стане ударом по прозахідних настроях, що побутують в певних суспільних колах Білорусі, Росії та України. Вже зараз стає очевидним, що такий наказовий спосіб веде до ідентифікування процесу розширення ЕС із загрозою маргіналізації чи ізоляції. Цього не можна змінити жодною декларацією, оскільки тлумачення фактів є неоднозначним. Посилання на те, що впровадження віз принесе “порядок і цивілізацію на кордони” викличе протилежне сприйняття цієї тези – вже тут виростає бар’єр поміж двома частинами Европи. Звичайно ж, для країн-кандидатів імплементація Шенгенського Договору принесе певні переваги, а саме: ліквідацію митного та прикордонного контролю між “п’ятнадцяткою” та новими членами, співпрацю у боротьбі з міжнародною злочинністю, захист кордонів від нелегального проникання людей та товарів. II. Рекомендації Запропоновані тут рекомендації можна поділити на дві основні групи: до першої групи належать рекомендації на найближче майбутнє, базовані на узагальненні політичних рішень, на даному етапі до шенгенських правил внесення значних змін є неможливим. Проте залишається питання: які кроки повинна зробити країна-кандидат до Европейського Союзу для мінімізування можливих негативних наслідків впровадження шенгенських візових вимог. Ми впевнені, що шенгенські правила все ж володіють певною гнучкістю та можливостями пристосування до вимог сьогодення. Інша група рекомендацій має стратегічне спрямування, базоване на переконанні, що Шенгенський договір без відповідного модифікування не зможе служити найкращим інтересам Европи. 1. Рішення в рамках шенгенських правил. Наступні рекомендації засновані на факті негайного введення візового режиму із країнами “чорного списку” новими членами Спільноти у день їх офіційного приєднання до ЕС. Принциповою метою діяльності у напрямку пом’якшення негативних наслідків впровадження візового режиму – це відшукати оптимальний спосіб отримання віз громадянами Східної Европи, щоб не допустити значних перебоїв із їхнім пересуванням через кордони Польщі та інших країн Центральної Европи. Для досягнення цього слід здійснити ряд кроків та виконати певні умови, зазначені нижче. a) Консульські агенції – розширення мережі консульських служб. Сьогоднішній стан руху осіб через кордон дає можливість зробити певні підрахунки: щоденно польські консульські служби у країнах Центральної Европи повинні видавати близько 5000 одноразових в’їзних віз. Це виливається у необхідність додатково задіяти 250-300 співробітників і забезпечити консульські агенції відповідними приміщеннями. Це вимагатиме також координації зусиль консульських структур країн-членів розширеного ЕС. Мережу консульських структур планується розмістити уздовж східного кордону ЕС. - Принцип роботи консулатів. Віза не повинна розцінюватися як привілей. Візова політика не може базуватися на доведенні невинності, а на повсякденному видаванні віз, оскільки підставою для відмови можуть бути нелегальне перебування або ж записи про здійснення кримінальних злочинів. Надзвичайно важливо, щоби спосіб видавання віз не сформував у білорусів, українців чи росіян відчуття, що їх мають за маргіналізованих другосортних европейців. Спосіб обслуговування повинен були зразком професіоналізму і уважного ставлення до клієнта. Організація праці повинна звести до мінімуму можливість утворення черг, а коли уникнути цього не вдасться, слід налагодити систему запису на відвідання консульства. Можливість заповнення аплікаційних форм на отримання візи в електронній формі (відповідні форми будуть розміщені на веб-сайтах консульських агенцій) стане надзвичайно цінною послугою і дозволить відвідувати консульство лише один раз. Іншим способом вирішення проблеми стане можливість заповнення аплікаційної форми і отримання візи у той самий день. Ефективне застосування цієї системи зробить необхідним подальше вдосконалення Шенгенської Інформаційної Системи, що дозволить негайно перевіряти та порівнювати дані. Запропоновані вище рішення покликані мінімізувати труднощі перетину кордону Союзу громадянами країн, що стануть сусідніми до розширеного ЕС після того, як Шенгенський Договір вступить у силу на території нових членів. Правила потребуватимуть змін, оскільки вони походять від організації праці консульської служби на основі Загальних консульських інструкцій, наскрізь просяклих поліційним духом. Постійна ротація консульських чиновників запобігає формуванню поганих звичок, зменшуючи таким чином ймовірність якихось небезпек. Проте правила не передбачають запобігання таким поганим звичкам, як, наприклад, застосування надмірних заборонних засобів, чи образу особистої гідності громадян, яких іноді примушують відповідати на запитання, що торкаються виключно їх приватного життя. b) Типи віз, які зможуть спростити рух осіб через кордон - Національна віза перед здобуттям членства Доки не буде членства в ЕС, цей тип візи буде єдиним. Вона вимагатиме від громадян Східно-Европейських країн перебувати на території Польщі чи інших країн-аплікантів. На практиці процедура отримання візи стане набагато простішою, оскільки не становитиме жодної загрози для країн-членів. Віза після здобуття членства (перед повною імплементацією Шенгенського Договору) Після прийняття до ЕС контроль на зовнішніх кордонах (наприклад, на польсько-німецькому) залишиться. Наразі ще остаточно не вирішено, чи доведеться Польщі на перехідний період впроваджувати візи шенгенського зразка (в основному це короткотермінові візи – до трьох місяців). Якщо це буде віза, яка дозволятиме багаторазовий перетин кордону, право на в’їзд та проживання на всьому шенгенському просторі, то загальний час перебування не повинен перевищувати трьох місяців в межах півроку. За умови застосування перехідного періоду саме з цією метою країни-апліканти продовжуватимуть видавання національних віз на вищезазначених підставах, які однак не даватимуть можливості їх власникам подорожувати за межі країни, що видала візи. Зрозуміло, що країни-апліканти намагатимуться максимально скоротити цей період, оскільки затягування контролю внутрішнього кордону матиме негативний психологічний контекст, як символ неповного чи другосортного членства. Европейський Союз теж намагатиметься скоротити цей період з метою уникнення незлагодженості, зростання недовіри, а також для заохочення держав, що охороняють майбутні зовнішні кордони, якнайшвидше досягти необхідних загальних стандартів. Візи після перехідного періоду Національна віза змінить свою функцію. Відповідно до шенгенських вимог ці візи видаватимуться на довготермінове проживання, тобто більш як на три місяці. Вона даватиме право на проживання у країні, що видала цю візу. Перебування в інших країнах Шенгену матиме характер транзиту, тривалістю не більше п’яти днів, що для громадян країн Східної Европи втрачає сенс привабливості. Для громадянина третьої країни, що має довготермінову національну візу, існує технічна можливість перетнути внутрішній кордон, але ризик санкцій, які можуть наступити при порушенні описаного візового режиму (особливо за умови нелегального перебування на території ЕС впродовж кількох років) матиме відштовхуючий вплив. Надання довготермінових національних віз у великих кількостях може стати основним механізмом спрощення подорожування громадян східноевропейських країн до Польщі та інших нових членів ЕС, які погодяться запровадити аналогічну політику. Це дещо суперечитиме шенгенським вимогам, але допоможе провадити політичний діалог з країнами-членами з метою уникнути зменшення долі довіри у добрій волі новоприйнятих членів. Відсутність детального регулювання надання довготермінових віз у шенгенських правилах і делегація цього питання у компетенцію національних урядів ймовірно мала місце через переконання, що національні вимоги щодо довготермінових віз не будуть менш суворими, аніж загальні шенгенські (або навпаки). Ліберальна політика Польщі і деяких інших нових членів у цьому плані може викликати незадоволення. Ми припускаємо наступне: уряди таких країн, роблячи свій політичний вибір щодо широкого застосування цього інструмента, залишать процедуру надійної перевірки, експериментуючи із наданням таких віз. З іншого боку, існуючі п’ятнадцять членів ЕС, підбиваючи підсумки таких кроків, задумаються над критеріями Шенгену і адаптують це рішення до моделі інструмента зарубіжної політики ЕС, який не зацікавлений в ізоляції своїх східних сусідів. - Шенгенська віза (що дозволяє перебування на всьому шенгенському просторі). Основною причиною візової процедури є намагання не допустити ризику нелегальної імміграції. Зміни, які слід було би внести до шенгенських правил, повинні стосуватися насамперед оцінки ризику нелегальної імміграції та локальних особливостей. У випадку подорожі її причиною у переважній більшості є відвідини сусідньої країни, тож формальності з отриманням візи слід максимально спростити. Постійний моніторинг ситуації (наприклад, значний зріст чи зменшення кількості осіб, які отримали польські візи, чи спалах нелегальної імміграції чи ще які-небудь відчутні зміни, що відбуваються на території ЕС-івської п’ятнадцятки) можуть стати основою для чіткішої верифікації. Подібним чином, як у випадку із національними візами, із політичних міркувань слід заборонити надлишковий формалізм як засіб обмеження подорожування. Зразком такого політичного рішення могла би стати відміна інтерв’ю (згідно із вимогами, вони не є обов’язковими), або проведення їх лише у випадку першого прохання про візу. Практичним спрощенням може стати надання однорічних багатократних шенгенських віз, що дозволено правилами. Візи на довший термін, дозволені Шенгенським Договором в особливих випадках, не мають перспективи як механізм вирішення проблеми, а на найближчий період актуалізується питання довготермінових національних віз. Осіб, що претендували б на ці дві категорії віз, тобто багатократні річні шенгенські (що дозволяють тривалість перебування сумарно не більше 6 місяців) і довготермінові національні, умовно можна розділити на наступні групи: А) особи задіяні у торгівлі та бізнесі; Б) особи, пов’язані з культурою, наукою, стипендіати, студенти, спортсмени; В) ті, що відвідують свої родини; Г) мешканці прикордоння; Д) громадські діячі, активісти НУО. Можливо, це стане достатнім доказом недоцільності організовувати обмежений рух через кордон без віз, натомість видавання довготермінових віз може стати доброю альтернативою з метою налагодження інтенсивних транскордонних контактів. - Шенгенська віза із територіальними обмеженнями. Такі візи можуть бути видані в особливих випадках (наприклад, з гуманітарною метою) для короткочасного перебування. Вони дозволятимуть проживання на території однієї чи кількох країн-членів ЕС. Теоретично вони теж можуть стати інструментом для полегшення отримання в’їзних віз громадянами країн Східної Европи, проте в шенгенських правилах чітко зазначено, що цього типу візи отримає надзвичайно обмежена кількість осіб і у жорстко визначених випадках. Слід однак брати до уваги, що число категорій, яким такі візи надаються, може бути збільшене. c) Дешеві візи. Вартість одноразової візи не повинна перевищувати 5-10 USD, а багатократних та довготермінових на визначений період – 10-15 USD. Низька ціна – це ознака доброї волі, ми не намагаємось встановити нові бар’єри чи додаткові труднощі. Водночас зниження цін до єдиного рівня всіма країнами-членами ЕС стане відчутним, реальним кроком підтримки розширення. d) Розвиток та вдосконалення мережі кордонних переходів Обов’язком всіх країн ЕС є розвиток та вдосконалення мережі кордонних переходів, які мають забезпечити швидкий перетин кордону із поважанням гідності осіб, що його перетинають. Особливу увагу слід приділити покращенню підготовки та створенню відповідних організаційних та технічних структур для персоналу митного та паспортного контролю з метою запобігання корупції та покращення обслуговування іноземців. Дискримінація іноземців, образа їх честі і гідності, на жаль, є повсякденним явищем на цих кордонах – за окремими винятками цим уражені всі зовнішні кордони ЕС. e) Взаємні домовленості між частиною Центрально-Европейських країн Пошук шляхів пом’якшення ефекту введення візового режиму повинен стати предметом політичного діалогу, причому не лише двостороннього (нових членів ЕС із окремими країнами Центральної Европи), але також між ЕС та окремими країнами Східної Европи. Діалог повинен стосуватися наступних аспектів: - координування ініціатив сторін, що стосуються візової політики та цивілізований спосіб її імплементації, наприклад, із завчасним повідомленням та постійним вичерпним інформуванням зацікавлених сторін про поточний стан справ; - впровадження механізмів, спрямованих на зменшення побоювань ЕС щодо нелегальної імміграції, зокрема зростання ефективності дії договорів про реадмісію (з Україною), чи підписання таких договорів; - впровадження подібних (нерестрикційних) механізмів для громадян країн ЕС, що подорожують по Східній Европі. На жаль, беручи до уваги спосіб мислення Східно-Европейських політичних еліт, важко очікувати їх активної участі у цьому діалозі. Впровадження візового режиму негативно вплине насамперед на т.зв. звичайних громадян, а не на бізнесові чи політичні еліти. Навіть при добрій політичній волі загальна неефективність адміністративних структур доводить, що вона є основною перепоною на шляху ефективного діалогу, та все ж і цей варіант повинен увійти до переліку компонентів стратегії закордонної політики ЕС, а не залишитися лише в компетенції міністерств внутрішніх справ. Введення віз для громадян новоприйнятих членів ЕС країнами Східної Европи стало би віртуально непомітною подією на тлі впровадження шенгенських правил. З огляду на описану вище адміністративну недосконалість, воно доволі ефективно відбило би бажання подорожувати на Схід, у напрямку якого навіть при нинішньому безвізовому режимі рух не надто інтенсивний. Парадоксально, але таке зменшення інтенсивності руху у цьому напрямку в майбутньому може обернутися значно серйознішою проблемою. Така ситуація може викликати підсилення негативного ефекту, оскільки до цього додадуться ще відстань і брак інформації в сусідніх країнах одна про одну. З метою уникнення такого сценарію слід додатково зосередитися на розвитку та модернізації консульських служб на теренах Східно-Европейських країн при сприянні допомогових програм. 2. Стратегічні рішення Ми стурбовані, що політичне середовище в Европейському Союзі не дає підстав ані для модифікування Шенгенського Договору, ні для далекосяжних змін у візовій політиці щодо країн Східної Европи. Ми однак вважаємо своїм обов’язком винести ці питання на громадське обговорення, оскільки впевнені, що вони будуть актуальними на всіх форумах Европейського Союзу впродовж наступного десятиліття. a) Модифікації “чорного списку” Для в’їзду на територію ЕС громадяни Білорусі, України та Росії повинні виробляти візи. Слід враховувати можливість в майбутньому вилучення країн Східної Европи з “чорного списку”. Їх присутність у цьому списку зумовлена побоюваннями масової імміграції. Такі страхи вже були на початку 90-х років минулого століття, коли вирішувалося питання про зняття візового режиму для громадян країн Центральної Европи. Досвід останніх років довів, що прогнозований потік іммігрантів з таких країн, як Польща, був не більш ніж припущенням. Україна Вилучення України із “чорного списку” звучить як утопія, якщо порівняти життєві стандарти в Україні та ЕС. Фактором застереження від таких кроків може стати і розмір країни з населенням у 52 млн. мешканців. У перспективі кількох наступних років, за умови що в країні почнуться реальні реформи, до описаного вище сценарію можуть повернутися всерйоз. Це вимагатиме налагодження ефективної системи контролю на зовнішніх кордонах, настільки ефективного, щоби не допустити проникнення через нього осіб, зареєстрованих у Шенгенській Інформаційній Системі (ШІС). Важливо, щоб на російсько-українському кордоні теж було встановлено жорсткий контроль. Оскільки це не пов’язано безпосередньо із процесом запровадження віз, така процедура зможе підняти авторитет України, стаючи ще одним інструментом для припинення нелегальної імміграції з неевропейських країн. Білорусь Білорусь є значно меншою від України, і, відповідно, має набагато менший міграційний потенціал. Усунення візового режиму може стати відчутним знаком вагомих політичних змін, таких, наприклад, як падіння режиму Лукашенки. Воно також може стимулювати подальші зміни і зміцнення тенденцій до прозахідної орієнтації, яка на сьогодні практично відсутня на офіційному рівні білоруської політики. Росія Через розміри країни сценарій ліквідації візового режиму, схоже, розглядатися найпізніше, хоча, при сприятливих змінах в Росії, він міг би стати надзвичайно важливим інструментом зміцнення прозахідних настроїв. Як потенційне джерело нелегальної імміграції Росія залишає далеко позаду дві попередньо описані країни. Доказом цього може були нинішня статистика нелегальних візитів та депортацій. Особливого режиму вимагає Калінінград, який незабаром стане російським анклавом всередині Европейського Союзу. Найвірогідніше, Калінінград стане однією із пріоритетних цілей, на яку будуть спрямовані пропозиції із першої частини цих рекомендацій, тобто впровадження довготермінових віз для мешканців цього регіону необхідно буде максимально спростити. Слід не виключати можливості і безвізового режиму для населення області, хоча це, зрозуміло, вимагатиме спеціальних угод між ЕС та Росією, а також додаткового модифікування “чорного списку”. Зрозуміло, що стандарти верифікації осіб, які перетинатимуть кордони ЕС, будуть надзвичайно високими. Було би добре згодом поширити досвід вирішення проблем із Калінінградом на інших кордонах Росії та розширеного ЕС. b) Можливість отримання віз на кордоні На даний час на кордоні візи видаються на кордоні лише в окремих випадках. Подальший розвиток технічної інфраструктури пунктів ШІС (впровадження простих в експлуатації зчитуючих магнітних пристроїв, популяризація паспортів з магнітним кодом і т.п.) створить можливість видання віз безпосередньо на кордоні. Це вимагатиме встановлення зчитувачів, здатних моментально і автоматично видруковувати візові наклейки. Таку можливість буде надано особам, що вже один раз пройшли повну процедуру отримання візи і не фігурують у записах ШІС. Перевірка паспортних документів за допомогою таких зчитувачів і наступне порівняння даних при виїзді особи з ЕС-зони дасть можливість визначити, чи термін перебування не було перевищено. c) Спроба безвізового режиму кордонів Згідно із цим сценарієм, віза буде видаватися лише на прохання особи, що подорожує до ЕС. Це пов’язано із ризиком отримання відмови безпосередньо на в’їзді до ЕС і можливими втратами через оплату подорожі. Модель універсального безвізового руху (яка на сьогоднішній день дозволяє тривалість візитів до трьох місяців) вимагатиме технологічного вдосконалення ШІС. Аналогічно до описаного вище сценарію, для отримання першої візи необхідно буде пройти традиційну процедуру. d) Активна імміграційна політика Мудра закордонна політика частини Европейського Союзу може ефективно обмежити негативний ефект від браку можливостей легальної імміграції (наприклад, переправляння людей через кордон кримінальними угрупуваннями), водночас не ізолюючи своїх сусідів. Для досягнення цього слід подолати існуюче табу. Наприклад, варто легалізувати в’їзд на територію ЕС сотень сезонних робітників. Існуюча політика має чимало елементів лукавства – з одного боку, ми вдаємо, що дотримуємося суворих законодавчих обмежень, з іншого – толеруємо успішне процвітання тіньової економіки, базованої в основному на іммігрантській праці. Необхідно переглянути імміграційні вимоги, а також страхову та податкову політику, як такі, що формують ґрунт для суспільної патології. Якщо імміграційна політика є викликом для “п’ятнадцятки” ЕС, цей виклик у ще більшій мірі стосується майбутніх членів Союзу, як видно із подій останніх років. Зрозуміло, що описані вище сценарії вимагають величезних інвестицій для контролю безвізових кордонів, щоб зробити його достатньо ефективним. Цілком очевидно, що нові члени, на яких буде покладено основну відповідальність за безпеку зовнішніх кордонів розширеного ЕС, отримають на це технічну та фінансову допомогу Спільноти. Слід мати на увазі, що на результат вплине також зниження вартості консульських послуг, яка на сьогодні є надзвичайно високою. Підготовлено за участю: Фонд Стефана Баторія, Варшавський Інститут громадської діяльності, Інститут Центральної та Східної Европи (Люблін) Автори: Якуб Боратиньскі, Ґжеґож Ґромадзкі |