Прагматичний початок
Діалог України з ЄС дійшов до суті справи

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
№220 04.12.2003 «День»

Закінчення року принесло, можливо, не завжди помітне, проте істотне пожвавлення відносин між Україною і Європейським Союзом. Йдеться не про прориви, до них обидві сторони ще явно неготові. Проте однозначно можна стверджувати, що зроблено перші кроки, які можуть призвести до зміни якості відносин. Резолюція Європейського парламенту стосовно ініціативи «Ширша Європа — сусідство», яка вказує, що ЄС повинен залишати свої двері відкритими для вступу, — лише один з тих сигналів, на які довго чекали. Скоро відбудеться засідання комісії Україна—ЄС, перед тим у Брюсселі відбулися попередні консультації з приводу розробки майбутнього Плану дій Україна—ЄС. Відбулася й інша подія — підписання тристороннього комюніке віце-прем’єрами України і Польщі та віце- президентом Європейської Комісії стосовно багатостраждального нафтопроводу Одеса—Броди (йдеться про його добудову до польського Плоцька і заповнення «легкою» технологічною нафтою). Значення нафтопроводу в тому, що фактично це перший проект, до якого настільки глибоко залучено структури ЄС. Значення розмов щодо Плану дій — в тому, що їх результатом має стати поступове поширення на Україну багатьох основоположних для ЄС норм. Дипломатія звично називає ці рухи «прагматичним підходом». Новизна полягає в тому, що вперше починається справді прагматична розмова.

Переговори з приводу укладання Плану дій Україна—ЄС мають розпочатися до кінця року або в січні. Так стверджують і в Києві, і в Брюсселі. Так само планується, що ці переговори буде завершено до кінця квітня наступного року. Позиція, з якою виступає Київ напередодні початку переговорів така: документ повинен бути спільним, він має бути договірно-політичним документом, кожна зі сторін матиме однакові права, право на свою точку зору і зобов’язання поважати точку зору партнера. Позиція Брюсселя, як можна було зрозуміти із заяв комісара Європейської Комісії Кріса Паттена, одного з відповідальних за укладання Плану дій, у всякому разі, дозволяє сподіватися на компромісні розв’язки. Термін дії документу, який пропонує Україна — 2—3 роки, з тим, щоб, як говорив у листопаді в Києві Кріс Паттен, іще до президентських виборів в Україні розпочалася робота з його реалізації.

Паттен також заявляв, що зміст документу повинні становити поглиблений політичний діалог, участь України в спільному ринку ЄС, створення значно більш глибокого співробітництва в галузі юстиції і внутрішніх справ, яке б, зокрема, стосувалося питань міграції і контролю за безпекою кордонів. Очевидно, що своє відображення знайдуть і проблеми співробітництва з транспорту, енергетики, галузі телекомунікацій.

З українського погляду, План дій повинен чітко визначати кроки, які необхідно здійснити Києву для того, щоб поступово наближатися до того моменту, коли стосовно України почнуть діяти чотири основоположні свободи Європейського Союзу — руху людей, товарів, капіталів і послуг через кордони. Положення вільного доступу до внутрішніх ринків ЄС і поширення чотирьох свобод на «сусідні країни» міститься в ініціативі «Ширша Європа».

Як вважають у Києві, виконання Плану дій Україна-ЄС повинно підвести до наступного етапу розвитку відносин, на якому можна буде говорити про підписання двох угод: про асоціацію України з ЄС за зразком «європейських угод», які мали з Євросоюзом ті країни Центральної і Східної Європи, які вступатимуть до ЄС у травні наступного року, а також Румунія і Болгарія, і угоди про вільну торгівлю. Зараз від українських дипломатів можна почути, що всі проблеми на цьому шляху за два роки вирішити неможливо. Зокрема, питання створення зони вільної торгівлі зумовлено не лише проблемою вступу України до Світової організації з торгівлі, але й проведенням детальних переговорів з ЄС з цього приводу. Тут, до речі, все ще актуальним є питання отримання від ЄС статусу країни з ринковою економікою — ЄС стверджує, що Росія такий статус отримала раніше від України тільки тому, що раніше розпочала необхідні процедури. Сьогодні, до речі, вже створено передумови до ситуації, коли переговори стосовно зони вільної торгівлі з ЄС можуть розпочатися незалежно від термінів вступу України до СОТ (що є необхідною передумовою).

Проблема вільного руху людей через кордони не почне вирішуватися до тієї пори, доки не буде чітко визначено кроки, які необхідно здійснити для виходу з так званого «чорного» шенгенського списку. У свою чергу, це вимагає не лише підписання з ЄС угоди про реадмісію (і паралельного підписання угоди про реадмісію з Росією), але й ухвалення великої кількості змін до законодавства, які б адаптували українське законодавство до так званого «шенгенського» acquis у питаннях охорони кордонів, боротьби з нелегальною міграцією, митної політики. Позиція ЄС у цьому питанні теж може розцінюватися як певне просування — зокрема, Паттен у Києві стверджував, що немає нічого неможливого, і з його слів уже витікало, що питання реадмісії і лібералізації візового режиму тісно пов’язані між собою. Іще зовсім недавно розмови на цю тему швидше нагадували діалог двох глухих.

Українські дипломати також стверджують, що розмова стає конструктивною в тому плані, що діалог ведеться не як з дітьми, які ще просто не розуміють питання, але як з тими, кого починають учити, як працювати на тому чи іншому напрямку.

Заради справедливості, потрібно визнати, що й українська сторона стала підходити до проблеми «прагматичніше» — Київ сьогодні демонструє бажання не стільки обговорювати спочатку політичний статус відносин з ЄС (у будь-якому разі, термін «сусід», пропонований ЄС, такого статусу визначати не може), скільки просуватися до того моменту, коли подібної розмови не вдасться уникнути. Тим більше, що до 2007-го року, коли планується приєднання Румунії і Болгарії, ЄС фізично не буде готовий вести будь-які розмови про перспективи. Можна скільки завгодно вказувати на те, що навряд чи адекватним ситуації було рішення Брюсселя заявити про «європейські перспективи» балканських країн, і старанно уникати подібної теми стосовно України — але на Заході завжди виходили із своїх міркувань. Зрештою, на певний період формула «все, тільки без участі в інституціях ЄС» була б цілком прийнятною.

Одним із тих моментів, які сприяли поступовій зміні ситуації, як вважають в українських дипломатичних колах, було не тільки прагнення «пом’якшити» негативні наслідки розширення ЄС. Брюссель, хоч і не каже цього прямо, не може не враховувати ситуації, яка створюється з раптовим виникненням Єдиного економічного простору. До цієї ситуації на Заході просто не були готовими, і, як переконані в Києві, сьогодні далеко не всі у Західній Європі готові визнати визначальний вплив Росії на пострадянському просторі і фактичне включення України до створюваної Москвою геоекономічної системи. Натяком і є пропозиція Брюсселя якнайшвидше виконати всі необхідні процедури для підключення до свого єдиного простору — а в двох єдиних просторах одночасно бути неможливо. Це стосовно того, що угода про створення ЄЕП у московському трактуванні передбачає перехід до єдиного митного простору, потім — запровадження єдиної валюти тощо. На Заході не надто обнадійливо сприймають і заяви політиків сучасної Росії про сподівання жити в єдиній державі у межах колишнього СРСР.

Що може завадити подальшому просуванню, теж зрозуміло. На Заході кожного разу вказують на необхідність проведення чесних, демократичних, вільних виборів — тому уважно спостерігатимуть за кожним рухом у цьому напрямку.