В Європу треба вiрити

№24 08.02.2003 «День»

Сергій СОЛОДКИЙ, Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»

Учора в Києві був чи не перший «європейський день» після довгої перерви. З Президентом Леонідом Кучмою, прем’єр-міністром Віктором Януковичем, міністром закордонних справ Анатолієм Зленком зустрічалися представники Трійки Європейського Союзу — Генеральний секретар Ради ЄС Хав’єр Солана, перший заступник глави МЗС Греції Анастасіос Яннітсис та заступник глави МЗС Італії Роберто Антоніоне. На зустрічах, принаймні у вигляді заяв для преси та відповідей на запитання, поки що нічого кардинально нового сказано не було. «Ми не хотіли б, щоб наш кордон із новими членами ЄС перетворився на так звану Шенгенську стіну», — наголосив під час переговорів міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. «Для початку ми повинні стати повноправними партнерами, а не лише сусідами», — інша заява міністра, яка пролунала вчора. Він висловив розуміння, що минулого року, коли ЄС готувався до розширення, Київ «перебував у тіні країн-кандидатів». «Рік, який почався, повинен стати роком виходу України із цієї тіні», — наголосив міністр Зленко. Хав’єр Солана, по-перше, підкреслив, що Україна повинна реформувати судову систему, працювати над адаптацією вітчизняного законодавства до євросоюзівського. По-друге, він заявив, що ЄС «наполягає на дотриманні фундаментального принципу демократичного суспільства — свободи слова». По-третє, за його словами, «перед вами стоять значні виклики. Без сумніву, на ці виклики можна краще відповісти, якщо існуватиме взаєморозуміння між владою і опозицією». Вкотре прозвучало також, що «ми сповнені рішучості зробити все, аби не створити нових розподільчих ліній на європейському континенті», — так заявив пан Яннітсис. Він же сказав, що до кожної зацікавленої країни необхідно підходити диференційовано, «враховуючи, що в ній відбувається, і наскільки відносини її з ЄС є важливими». При цьому не прозвучало жодної публічної заяви бодай про те, що двері ЄС перед Україною відчиняться, коли вона доведе, що спроможна досягти необхідних стандартів розвитку.

Представники структур ЄС і окремих країн-членів Союзу досі вказували, що потрібно ставитися реалістично до перспектив, що не йдеться про політику інтеграції України, але про тісну співпрацю, і що відсутність якихось сигналів з боку ЄС не повинна ставати перешкодою на шляху внутрішніх реформ в Україні. У свою чергу, і офіційний Київ, і нещодавно — Варшава — намагалися й намагаються переконати Брюссель у тому, що відсутність чіткої заяви щодо європейської перспективи України лише зменшить можливості проєвропейських сил в Україні.

«В європейський вибір потрібно вірити», — сказав «Дню» напередодні візиту Трійки держсекретар МЗС України з питань європейської інтеграції Олександр Чалий. В його інтерв’ю «Дню» — основні пункти української позиції у відносинах з ЄС.

Розширення ЄС ставить Україну в нову ситуацію, — вважає Олександр ЧАЛИЙ

— Як би ви охарактеризували ситуацію, в якій Україна опинилася у відносинах з Європейським Союзом напередодні його розширення?

— Ми будуємо свої відносини з ЄС, виходячи з кількох чинників. По-перше, розширення Євросоюзу вже стало об’єктивним фактом. По-друге, ми проголосили курс на європейську інтеграцію, і ми його витримуємо, наша політична стратегія не змінилася, більше за те, вона отримала конституційну підтримку парламенту, і це дуже серйозний фактор. По- третє, Європейський Союз на сьогодні не має консенсусу щодо того, яку модель відносин запропонувати Україні після свого розширення.

Концепція «сусідства», або «ширшої Європи» на сьогодні має консенсус тільки в тому, що необхідно новим сусідам ЄС запропонувати амбітну програму співпраці з тим, щоб відносини з цими країнами були диференційовані в залежності від успіхів демократичних перетворень у них і від цілей, поставлених цими країнами у відносинах з ЄС. У тому ж, що стосується конкретних елементів, то є доручення комісару Європейської Комісії Паттену і Генеральному секретарю Ради ЄС Солані відпрацювати конкретні пропозиції.

На мій погляд, це означає, що двері ЄС для України не закриваються. Тому ми вітаємо концепцію «ширшої Європи», концепцію «сусідства» з того погляду, що вони пропонують нові моделі відносин, зміст яких для України ми вбачаємо у наповненні відносин «сусідства» змістом асоціації між Україною і ЄС. Можливо, це процес поступовий, він може означати структурований політичний діалог, укладання угоди про зону вільної торгівлі на асиметричній основі, підсилення співпраці в галузі юстиції і внутрішніх справ, нову концепцію технічної допомоги. Тобто через філософію малих кроків утворення критичної якості, яка переведе відносини партнерства у відносини асоціації і інтеграції.

У нас розвивається інтенсивний і плідний діалог, ми маємо інтенсивну програму дій на найближчий час. Зараз, наприклад — візит «трійки ЄС». Україна запрошена до участі в Європейській конференції, яка пройде в квітні в Афінах. Формально це буде перша участь України в такого роду заходах. Під час італійського головування планується проведення саміту Україна — ЄС.

Головне — те, що незважаючи на всі ускладнення в нашому зовнішньополітичному середовищі, у нас з Євросоюзом зберігаються відносини довіри і співпраці, відносини, які мають перспективу.

Ми відзначаємо, що є й критичні елементи з боку ЄС, вони стосуються внутрішніх реформ, ситуації зі свободою ЗМІ. Ми їх враховуємо і будемо враховувати у наших внутрішніх процесах перетворень.

Розширення ЄС ставить Україну в нову ситуацію. Вона буде лідером серед усіх країн Східної Європи з погляду досягнень на євроінтеграційному напрямку. З цього погляду ми починаємо відчувати певну регіональну відповідальність за євроінтеграційну спрямованість нашого регіону. Ми, зокрема, провели консультації з Молдовою, яка теж зголошує курс на європейську інтеграцію. Ми провели консультації з Росією з цих питань і чітко для себе з’ясували, що Росія не ставить для себе завдання навіть у майбутньому стати членом ЄС. І це визначатиме наші відносини і з ЄС, і з Росією. Ми в контакті з Білоруссю з цих питань. Отже, якщо ми хочемо інтеграції України до ЄС, ми повинні відчувати регіональну відповідальність за поширення європейських цінностей в контексті відносин із нашими сусідами і нашої регіональної політики.

— Чи розглядається запрошення України до участі в Європейській конференції як запрошення до участі на найвищому рівні?

— Безперечно, так. ЄС офіційно заявив, що він не робив перегляду своєї політики щодо України, і для нас очевидно, що Україна запрошується до участі в конференції на найвищому рівні.

— З початком Року Росії в Україні і обранням Президента України головою Ради СНД стали говорити про нову якість саме на цьому напрямку. Як це корелюється з курсом на європейську і євроатлантичну інтеграцію?

— Тут повинен бути об’єктивний підхід. У нас цього року намічені контакти на вищому рівні і в контексті європейської інтеграції. Це і саміт Україна — ЄС, і Європейська конференція, і Рада Україна — ЄС, засідання відбудеться 17 — 18 березня. Відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво, ми маємо постійний політичний діалог з ЄС, і він не переривається. Запрошення до участі в Європейській конференції — це новий елемент, який свідчить про те, що Україна стає елементом внутрішньої європейської «кухні», а не тільки зовнішніх відносин, і це — історичний момент.

Сьогодні наша інтеграція в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі неможлива без нормальних, передбачуваних і стабільних відносин з нашими сусідами, в першу чергу — з Росією. На мій погляд, ті, хто критикує східну політику України, вказуючи, що вона суперечить курсу на європейську інтеграцію, недооцінюють те, що цінність України як партнера ЄС залежить від того, наскільки відповідально вона може проводити регіональну політику. Зміст нашого головування в СНД може бути абсолютно різним. Ми повинні сперечатися не навколо того, чи сприятиме воно нашій європейській інтеграції, а навколо того, що потрібно зробити, щоб воно пришвидшувало нашу інтеграцію до Європи.

Зокрема, проблема реадмісії — одна з ключових у наших відносинах з ЄС, і наше головування в СНД, думаю, допоможе нам просунути ідею створення «спільного реадмісійного простору» між ЄС і СНД, в тому числі — з Росією, Білоруссю і Молдовою.

У декларації з реформування СНД ми заклали ідею утворення зони вільної торгівлі, яка б базувалася на принципах Світової організації торгівлі. Якщо ми її започаткуємо, то реально зможемо підсилити нашу експортну економічну спроможність і перебудувати її на принципах СОТ.

Укладання договору про кордон з Росією теж має значний євроінтеграційний потенціал.

— Як ви оцінюєте польські ініціативи щодо відносин ЄС із «новими сусідами» після розширення?

— Ми їх оцінюємо позитивно. Ці ініціативи надають нам європейську перспективу, перспективу нашої асоціації з ЄС, і в довгостроковій перспективі — можливість членства України. Якщо і є деякі розбіжності, то вони мають тактичний характер. Загалом, ця ініціатива — іще одне свідчення бачення Польщею нашого місця в об’єднаній Європі. Ми б хотіли, щоб польський голос був почутий і країнами-членами ЄС, і країнами-кандидатами.

— Чи має Україна перспективи вийти з «чорного списку» Шенгенського простору?

— Існують певні передумови, які можуть дозволити країні вийти з цього «чорного списку». І ми вже почали розмовляти з ЄС у контексті цих передумов, визначення параметрів, за якими Україна не відповідає вимогам Шенгену. Ми наполягаємо на тому, щоб угода про реадмісію — а в разі її укладання ми б узяли на себе серйозні зобов’язання — була синхронізованою з найбільш сприятливим для України візовим режимом. Ми вже добилися, що паралельно з обговоренням питань реадмісії тривають консультації з візових питань, де й обговорюються питання умов вилучення України з «чорного списку» і знаходження іншої форми відносин між Україною і країнами Шенгенської групи.

Україна не просить для себе вилучень і винятків, ми просимо найбільш спрощеного і сприятливого застосування положень Шенгенської угоди. Ми також дуже ретельно вивчаємо існуючу практику — чому, наприклад, існує безвізовий режим між ЄС і Тунісом, між ЄС і Індією для власників дипломатичних паспортів, чому для нас це неможливо.

Я не був би великим оптимістом, коли б сказав, що через півроку — рік нам вдасться увійти до Шенгену. Але я оптиміст з того погляду, що ми доб’ємося нормальних, спрощених умов видачі віз, терміну їхньої дії з країнами Шенгенської групи через наш підхід до вирішення дуже чутливих для них питань. Якщо така співпраця буде відсутньою — нам не вдасться просунутися у таких питаннях, як боротьба з організованою злочинністю, нелегальною міграцією, бо ці речі тісно пов’язані.

Ми весь час наголошуємо на тому, що бюрократи з Брюсселя, який майбутній кордон між Україною і ЄС трактують як зовнішній кордон ЄС, неправі, тому що це буде спільний кордон, який вимагає співпраці, а не односторонньої політики.

— Яка саме модель асоціації може обговорюватися з ЄС?

— Ми б не хотіли видумувати нічого нового, а вступити в те взуття, яке залишиться від нинішніх країн-кандидатів. Тобто ми хотіли б мати таку модель асоціації, яку вони вже мали, асоціацію європейського типу. При цьому, може, потрібно в ній щось змінити, можливо, відносини ЄС — Україна мають свою певну специфіку. Існують три речі, які абсолютно необхідні в майбутній угоді про асоціацію між Україною і ЄС:

Це чітке визнання права України на інтеграцію до ЄС, створення на базі цієї угоди спільних інструментів і інституцій, рішення яких матимуть обов’язковий характер, і нову концепцію технічної допомоги, трансформацію існуючої програми TACIS на засадах філософії програми PHARE, яка спрямована на трансформацію суспільства до стандартів ЄС.

— Які можуть бути необхідні передумови для асоціації?

— Рішення про започаткування відносин асоціації носить виключно політичний характер і залежить від політичної ситуації, політичних передумов. Ми розуміємо, що критичні зауваження ЄС до України щодо демократизації, економічних реформ, створення громадянського суспільства, свободи ЗМІ — обгрунтовані. Ми сподіваємося, що в найближчі роки нам вдасться досягти позитивних змін, довести і самим собі, і ЄС, що Україна за неупередженого підходу, без подвійних стандартів, має право претендувати на трансформацію угоди про партнерство і співробітництво, на угоду про асоціацію. Сьогодні українське суспільство, влада, еліти повинні мати віру в обраний курс європейської інтеграції і в те, що потрібно йти цим курсом, навіть за відсутності чіткого зворотнього сигналу. Ми повинні довести перш за все собі, що ми здатні трансформувати суспільство на засадах стандартів ЄС. На мій погляд, альтернативи не існує. Якщо ми будемо послідовні, якщо буде ця віра — ми обов’язково в 2007 році матимемо угоду про асоціацію. Цей рік буде ключовим для прийняття рішень щодо нових хвиль розширення ЄС і щодо подальшої долі угоди про партнерство і співробітництво.

— Що заважало це довести й собі, й іншим раніше?

— Треба бути об’єктивним. Трансформація українського суспільства за визначенням не могла бути такою, як у Польщі, Угорщині, Чехії, які мали не просто незалежні держави, але реальний досвід існування в демократичних традиціях. Десять років нам були об’єктивно необхідні, щоб вийти на ті стартові умови, які в 90-х роках мали країни Центральної і Східної Європи. Сьогодні ми, за моїми розрахунками, вийшли на ці позиції. І сьогодні нам потрібно ще до десяти років для створення передумов для започаткування розмови про наше можливе членство в ЄС. Історичний процес неможливо пришвидшити.

— Уже не приховується, що дуже багато у відносинах України із Заходом залежатиме від того, як пройдуть вибори-2004. Якою є ваша оцінка цього?

— Демократичні вибори — одна з цінностей ЄС. І вже сьогодні ми отримали сигнали щодо того, що демократичність виборів буде значним чинником ставлення до України з боку Європейського Союзу. Головне тут — сам процес, а не те, хто саме буде обраний, саме демократичний виборчий процес стане основою клімату співпраці України з європейськими інституціями. І на прикладі Молдови ми можемо побачити, що зважаючи на демократичний загалом процес виборів у цій країні, ставлення ЄС до її президента — комуніста Вороніна — в цілому позитивне.