№162 13.09.2003 «День»

«Митне попередження» Ферхойгена

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»

Не говорити про членство (асоційоване членство), але зосередититися на переговорному процесі стосовно підписання наступного року Плану дій. Таким був лейтмотив зустрічей члена Європейської Комісії Гюнтера Ферхойгена (на фото), відповідального тепер за втілення «Ширшої Європи», з українським керівництвом — Президентом Леонідом Кучмою, міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, міністром економіки Валерієм Хорошковським, а також його виступу в Інституті міжнародних відносин. Ферхойген висловив сподівання, що «курс на ЄЕП» не перешкодить європейській інтеграції України. Йому ж у Криму й Києві говорили про незмінність стратегічного курсу на європейську інтеграцію України.

Гюнтер Ферхойген, як зазначав голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк, також чи не вперше висловив офіційну позицію Брюсселя з приводу планованого підписання угоди про створення Єдиного економічного простору Росії, Білорусі, Казахстану, України. Він сказав, що в разі, коли концепція ЄЕП матиме риси митного союзу, це може серйозно вплинути на відносини між Україною та ЄС, а також на перспективи вступу України до Світової організації торгівлі, оскільки СОТ має жорсткі критерії стосовно митних союзів.

Гюнтер Ферхойген також кілька разів повторював під час візиту, що Україна завжди була й буде частиною Європи, її західний кордон не є східним кордоном Європи. «Незалежна, політично стабільна та економічно потужна Україна є умовою тривалого миру й стабільності в Європі. ЄС повністю визнає стратегічне значення вашої країни», — так у своєму виступі перед студентами й викладачами Інституту міжнародних відносин комісар Ферхойген майже дослівно повторив те, що говорив Леонідові Кучмі. Такого роду риторика поступово стає звичною, так само, як кілька років тому дуже часто повторювалося, що Україна є важливим партнером ЄС.

Яким буде План дій, зараз можна говорити лише в загальних рисах. Його буде узгоджено з Україною, план міститиме критерії оцінок, терміни й моніторинг виконання положень. І очевидно, не міститиме нічого, що б прямо вказувало на кінцеву мету цього Плану (створення можливостей для вступу, максимальне залучення до існуючих і майбутніх механізмів як учасника, певний рівень асоціації чи щось інше). В українському варіанті Плану дій, направленому до Брюсселя, передбачається можливість підписання угоди про асоціацію пiсля виконання положень документа. Комісар Ферхойген уникав у Києві відповідей, говорив тільки, що концепція «сусідської політики» не зачиняє жодних дверей, а навпаки, «відкриває нові двері». Розуміти це можна по-різному. Зокрема, й комісар Ферхойген, й інші високопоставлені представники структур ЄС наполягають на тому, що питання «нового сусідства» жодним чином не пов’язані з питанням набуття членства, але повинні працювати на створення «дружнього кола» країн. У Києві хотіли б це розуміти так, що переговори з можливого вступу — це окрема тема, й вирішуватиметься вона на окремих переговорах. Голова місії України при ЄС Роман Шпек впевнений, що такі переговори насправді можна починати «хоч за рік» — за умови досягнення певних стандартів.

Пріоритети «сусідської політики» не є незрозумілими й далекими від українських інтересів. Зокрема, можна тільки вітати спробу, як говорив Ферхойген, «встановити спеціальні стосунки», які можуть включати в себе повний доступ до внутрішнього ринку ЄС. Мається на увазі також інтегрування транспортних, енергетичних, телекомунікаційних мереж. Пропонується започаткування «сусідських програм» на 2004—2006 роки, які реалізовуватимуться партнерами з обох боків кордону й фінансуватимуться з різних фондів ЄС. Розробляється новий інструмент допомоги «країнам-сусідам», який, як очікується, замінить програму TACIS. Це, щоправда, тривалий процес, і поява нового інструменту навряд чи відбудеться раніше кінця 2006 року. Багато говориться про спільну боротьбу з викликами ХХI століття.

Нічого не говорилося про перспективи принаймні радикального пом’якшення існуючого візового режиму між Україною і країнами-членами ЄС. Представники Європейської Комісії визнають, що ця тема зараз більше на порядку денному в розмові з Росією, аніж з Україною, та що її обговорення буде тривалим. Проте така перспектива не відкидається. Поки що ЄС пропонує варіант полегшеного візового режиму для жителів прикордонних регіонів. Можливо, це буде першим кроком.

У виступі Ферхойгена можна було помітити ще дві деталі. По-перше, яке саме бачення європейської інтеграції України вітається — йдеться насправді не про можливість повноправної участі у всіх без винятку сучасних європейських процесах, але про все тісніші стосунки з ЄС. Президент Єврокомісії Проді вже говорив про таку модель: «Все спільне, крім внутрішніх установ ЄС». На цьому шляху обіцяється враховувати «різні рівні економічного розвитку й відданості європейським цінностям», використовувати індивідуальний підхід до кожної з «країн-сусідів» (включно з Росією). Це, однак, все одно вимагатиме поступового досягнення тих стандартів, на яких базується ЄС і які з його розширенням ще більш ускладняться.

По-друге, як можна зрозуміти, почуто заклик Варшави будувати відносини ЄС з Україною на рівні, не нижчому за відносини ЄС—Росія. Принаймні зараз політика ЄС стосовно Росії так само розглядається через «сусідську» призму.

Ферхойген був чи не першим високопосадовим функціонером структур ЄС, який визнав, що на Заході недооцінюють ні досягнень, ні проблем України.

Як можна розглядати цей візит? Варіантів кілька. Зокрема, як початок розвитку політичного діалогу на якійсь конкретній основі та з якоюсь конкретною метою. В даному разі важливе те, що він буде постійним. Це свого роду розвідка — адже Брюссель бажає знати, що насправді відбувається в «сусідній» країні. Це також виразний сигнал щодо того, які теми точно не розглядатимуться серйозно найближчим часом, принаймні поки не буде ясно, що перша хвиля масштабного розширення ЄС пройшла більш-менш успішно. Показове також те, що ЄС сьогодні набагато менше, ніж Сполучені Штати, цікавиться розвитком політичної ситуації в Україні, говорячи тільки про дотримання демократичних стандартів.

Що з цим робити? Очевидно, що свою справу. Ніхто не зможе, наприклад, сказати, що доступ до ринків ЄС непотрібен українським виробникам і що ринки ЄС, попри всю їх насиченість і вибагливість, менш цікаві за ринки Білорусі, або що Казахстан, Туркменія, Вірменія можуть допомогти розвинути українське виробництво на базі сучасних технологій.

Україна сьогодні не сприймається як можливий член ЄС у майбутньому як зі своєї власної вини, так і через обставини, пов’язані з психологічними, історичними та іншими стереотипами. Позбутися їх можна лише з беззаперечними козирями на руках.

Сама постановка питання про можливість створення союзу «четвірки» країн СНД, як свідчить візит Ферхойгена, вже створює підозри в нещирості постійних декларацій європейського та євроатлантичного вибору з боку Києва.

Час, наданий концепцією «нового сусідства» (вона розрахована орієнтовно на 10 років), міг би бути використаний з користю для українських громадян і позицій держави — і ЄС обіцяє в цьому допомогти. Зважаючи на інертність «брюссельської» бюрократії, це вже щось.

Очевидно, що про все це знову йтиметься вже за неповний місяць під час саміту Україна—ЄС, під час масштабної міжнародної конференції в листопаді й потім — увесь наступний рік. Якщо не завадять екстремальні ситуації. Наприклад, підписання підготовленої в Астані угоди про ЄЕП.