Між Європою та Євразією

Наталія ТРОФІМОВА, «День»
№233 23.12.2003 «День»

Однією з найбільш резонансних подій року, що минає, в Україні можна сміливо вважати конфліктну ситуацію навколо будівництва дамби в Керченській протоці. Досі триває аналіз її наслідків в українсько-російських відносинах, а також у суспільних настроях громадян країн-учасниць конфлікту. «День» вже писав, що за даними соцопитувань, 18% українців після подій навколо о. Тузла змінили своє ставлення до Росії на гірше, в той час як російські соціологи, згідно з опитуваннями своїх співгромадян, констатували, що «Тузла не затьмарила дружбу народів». Однак, коли українські соціологи поставили своїм респондентам ті самі запитання, що й російські фахівці — своїм, виявилося, що громадяни нашої країни лояльніше ставляться до Росії, ніж наші північні сусіди — до України. Останнє соціологічне дослідження, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та компанією «TNS Україна» з 28 листопада по 5 грудня (опитано 1200 осіб) засвідчило, що 59% українців та 63% росіян вважають, що правда в конфлікті навколо о. Тузла саме на боці їхньої країни. Крім того, ще 13% наших співгромадян вважають, що істина в цій ситуації на боці Росії. Серед громадян РФ на позиціях України в цьому питанні стоять тільки 3% опитаних.

Показовим в цьому розумінні є й те, що 65% українських респондентів, як і раніше, вважають Росію дружньою до України державою, у той час як таку саму думку стосовно України поділяють 57% росіян, а 29% громадян цієї країни бачать в Україні недружню державу. Серед українців частка «антиросійськи» налаштованих громадян менша — 21%. Слід зазначити, що вищенаведені цифри — це певний усереднений показник, який репрезентує думку всіх українців незалежно від їхньої стат і, віку, регіону проживання. Як повідомила учора на прес-конференції науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, існують дуже серйозні регіональні відмінності в думках наших співгромадян. Наприклад, кримчани здебільшого вважали, що в конфліктній ситуації навколо острова Тузла правда на боці Росії. Водночас 56% жителів Західної України вважають Росію недружньою державою і наполягають на тому, що Україні у зв'язку з цим конфліктом потрібно інтенсифікувати свій вступ до НАТО.

Однак що стосується можливої інтеграції України до Північноатлантичного альянсу, то загалом по Україні тузлинський конфлікт практично не змінив картину суспільних настроїв щодо членства нашої країни в НАТО. Як і рік тому, кількість прихильників такої інтеграції становить близько 30% населення. Проте з огляду на рівень інформованості українців про цю міжнародну організацію (85% населення, як вони самі визнають, або нічого не знають про НАТО, або знають недостатньо), це недивно. І висновки соціологів протягом вже кількох років залишаються незмінними: українці, як і раніше, в полоні «дідівських» стереотипів. Так, аргументуючи своє небажання бачити Україну членом блоку, 23% противників НАТО сказали, що «це може втягнути нашу країну у воєнні дії НАТО», 15% — назвали Альянс «агресивним імперіалістичним блоком», така сама кількість респондентів вважає, що у разі натовської інтеграції «в Україні почнуть хазяйнувати іноземці та іноземний капітал».

Коментуючи дані соцопитування, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Олександр Сушко нагадав про існуючу двовекторність інтеграційних намірів наших співгромадян — близько 40% українців хочуть бачити нашу країну членом і Європейського Союзу, і Єдиного економічного простору. «Той обсяг інформації, який мають громадяни, не дозволяє їм зробити висновок, що це неможливо, — каже експерт. — Тим більше, що в багатьох ЗМІ поширюється помилкова думка про те, що глибока економічна інтеграція до СНД не зашкодить нашій подальшій інтеграції до ЄС. І ця інформація певним чином відповідає ментальному коду великої частини українців, які відчувають себе на прикордонні між великими — європейським і євразійським — світами і не хочуть робити вибір між ними».

Це, на думку О. Сушка, одна з найдраматичніших колізій громадської думки в Україні, оскільки така невизначеність мас впливає й на здатність політичної еліти відповідати на запити населення. «Політичний клас може чітко формулювати завдання та шукати шляхів їх вирішення тільки в тому разі, якщо з цього приводу існує стабільний та однозначний запит суспільства. Особливо потребує опори на громадську думку незріла еліта. Так, як і громадська думка потребує опори на ясні та чіткі позиції еліти».

На думку О. Сушка, ця ситуація нагадує урівноважені шальки терезів. З одного боку — вона досить стабільна, існує паритет і прозахідних, і просхідних поглядів. Але цей паритет може бути порушений, якщо якісь впливові політичні сили, які мають доступ до медійних ресурсів, спробують використати невизначеність думок українських громадян як електоральну або пропагандистську технологію. За словами О. Сушка, це може призвести до негативних змін у громадській думці, поширення неадекватних уявлень про міжнародні процеси. «Це дуже легко робити в умовах, коли немає надійних джерел інформації, на які громадяни могли б покластися», — вважає експерт. За його словами, на сьогодні українці мають меншу консолідацію громадської думки, ніж і росіяни, і наші західні сусіди (поляки та інші жителі країн Центрально-Східної Європи) — там існує базовий консенсус громадської думки щодо найважливіших питань зовнішньої політики. «В Україні цього консенсусу немає й немає ознак того, що найближчим часом він з’явиться», — стверджує О. Сушко. Така ситуація, на думку експерта, є «потенційним джерелом небезпек і нестабільності, якщо її хтось використає».