Вибір України сьогодні визначить її місце у Європі на найближчі півстоліття

Розмова з Карлосом Паскуалем, Надзвичайним і Повноважним послом США в Україні

Львівська газета, 8 липня 2003 (№ 200) http://www.gazeta.lviv.ua

ЧЕРЕЗ кілька днів посла США в Україні змінять. Ним стане Джон Хербст. А теперішній посол Карлос Паскуаль готується передавати справи. Напередодні від’їзду з Києва американський дипломат відповів на запитання “Газети”.

– Пане посол, ви дуже часто подорожуєте Україною. Яке у вас загальне враження від поїздок? Чи є перешкоди у стосунках між владою і простими громадянами, які треба усунути насамперед?

– Я порівнюю свої відвідини України десять років тому і нині – різниця, без перебільшення, разюча. Найбільше вражає те, яким чином розвивається громадянське суспільство в Україні. Під час останніх поїздок областями я неодноразово ставав свідком того, як групи людей чи окремі особи об’єднували зусилля задля активного захисту своїх громадянських, професійних або інших інтересів. Незалежно від роду діяльності – чи то були правозахисні, екологічні, ділові, чи то журналістські організації.

Наприкінці червня в Полтаві я мав зустріч у медіа-клубі. Місцевих журналістів не влаштовує стан справ стосовно свободи слова в області, і вони не залишаються осторонь, а намагаються зрушити справу з місця.

А у Харкові місцеві правозахисники розповіли мені, як за американською допомогою їм вдалося створити нову мережу із 42 громадських організацій, які нині відстежують ситуацію щодо порушень прав людини в Україні.

На Львівщині підприємці активно співпрацюють із чиновниками на обласному і районному рівнях, аби максимально спростити процедуру реєстрацій й отримання ліцензій. Усього кілька днів тому ми зустрічалися з представниками Комітету виборців України: вкрай важливо, що напередодні виборів їхня мережа вже діє по всій країні.

Таких прикладів суспільної активності в Україні є чимало. Однак багато залежить від того, яку лінію поведінки обере влада, як вона поставиться до ініціатив населення: вважатиме їх перешкодами для себе чи допомогою в забезпеченні стабільного процвітання України? Нагадаю, у світі суспільна ініціатива завжди була ключовим елементом відповідальності влади перед своїми громадянами.

Проте ситуація в Україні залишається невизначеною. Характерний випадок із двома американськими громадськими організаціями – Національним демократичним інститутом і Міжнародним республіканським інститутом. Вони досі, незважаючи на запоруку і рекомендації з боку основних українських політичних сил – СДПУ(о), “Трудової України”, НДП, “Нашої України”, “Батьківщини”, СПУ, не зареєстровані і не можуть розгорнути широку діяльність в Україні.

Тривала реєстрація насправді відображає ставлення влади до активності громадян зокрема і до змін у суспільстві загалом.

– Які з регіональних бізнес-ініціатив отримали американську підтримку?

– Думаю, одним з успішних напрямків, підтриманих нами, є розвиток середнього і малого підприємництва. Це дуже динамічна частина економіки, яка створює найбільшу кількість нових робочих місць. З особливою гордістю я хотів би відзначити нашу підтримку двох проектів. Перший – це Мікрофінансовий банк, який з’явився в 2001 році і має близько десяти філій в Україні. МФБ надав понад 15 тис. кредитів від 125 до 125 тис. доларів США, а відсоток повернення позик становить 99,7%. Я відвідав деякі підприємства, які отримали кредити, і можу сказати, що цей проект є дійсно революційним у концепції розвитку малого і середнього бізнесу. Підходи до гарантій повернення кредитів є досить гнучкими. В одному випадку банк прийняв як гаранію… собаку, в іншому – під заставу використали жіночу шубу. Співробітники банку розуміли, що люди не захочуть втратити це, беручи кредит на 125 доларів США, тому така застава була цілком доречною.

Я знаю чимало інших прикладів, коли банк інвестував у великі високотехнологічні підприємства. Неподалік від Києва є компанія, яка виготовляє електричні лічильники. Їх продають не лише в Україні, а й у Центральній Європі.

Інша програма, підтримана США, має назву Bizpro і зосереджена на спрощенні регуляторних процесів. Флагманський проект цієї програми – створення єдиних центрів реєстрації та ліцензування. Я відвідав один із них у Миколаєві; аналогічні пункти є в Івано-Франківську та Херсоні, декілька – у Львівській області. Ми працюємо над створенням ще одного – в Харкові. Вже домовилися з Міністерством економіки про підписання меморандуму про взаєморозуміння і необхідність підняття програми на рівень національної. Такі пункти дозволяють скоротити час реєстрації і ліцензування нового бізнесу на третину, іноді навіть наполовину, а в деяких випадках удвічі зменшують і витрати. Це ефективний інструмент у боротьбі з корупцією.

У сільському господарстві найважливіший наш внесок – підтримка розпаювання землі. Ми профінансували оформлення 650 тис. актів на землеволодіння. Хочемо допомогти уряду оформити 1 млн. 800 тис. таких актів. Пам’ятаю, як в Івано-Франківській області пенсіонери не могли стримати сліз, одержуючи документи на володіння землею, бо розуміли, що їхня земля повернулася до них. Вони пам’ятають, як їхні родини володіли землею і займалися приватним сільськогосподарським виробництвом. З іншого боку, для них дуже важливим є те, що вони можуть, володіючи землею, надавати ділянку в оренду й одержувати надбавку до пенсії.

Сполучені Штати також розпочали сільськогосподарську програму, яку реалізували у Вінницькій і поширили на Хмельницьку і Житомирську області. Ми допомагаємо місцевим сільськогосподарським інститутам у роботі з фермерами, скажімо, у набутті та застосуванні досвіду ведення господарства, створенні механізмів практичного навчання за системою, що діє в США.

Є ще одна важлива програма, над якою ми активно працюємо – розвиток системи складських векселів. Фермери матимуть змогу здавати зерно на сертифіковані склади й отримувати складський вексель – цінний папір із високим ступенем захисту. Це фінансовий інструмент, із яким можна звернутися в банк і отримати кредит під заставу векселя, а фінансова установа зможе пред’явити цей вексель і заволодіти товаром у випадку непогашення кредиту. Так фермери збережуть зерно після збирання врожаю й уникнуть необхідності негайного його продажу. Це також дозволить утримувати ціни на хліб упродовж року, уникаючи криз на кшталт тієї, яка нині охопила Україну.

– Україна намагається розширити свою присутність на світових ринках. Для цього їй, безумовно, потрібно увійти до Світової організації торгівлі. Що б ви порадили як представник країни, яка підтримує нас у цьому прагненні?

– Справді, Україна дуже активно працює над тим, аби вступити у СОТ упродовж року. Аби домогтися цього, треба докласти якнайбільше зусиль, насамперед в узгодженні законодавств, аби країна відповідала всім вимогам СОТ.

Украй важливо: шлях у СОТ складається з двох частин. Перша – проходження стандартних вимог до всіх членів СОТ. Ці приписи не є предметом торгівлі/переговорів. При вступі нові країни можуть просити роз’яснити ці норми, але їх таки доведеться виконувати. І для цього необхідно здійснити загальний перегляд внутрішніх законодавчих актів, аби потім погоджувати їх із документами СОТ.

Кілька днів тому я розмовляв із першим віце-прем’єр-міністром Миколою Азаровим і віце-спікером Олександром Зінченком. Під час зустрічі ми запропонували, якщо Уряд і Верховна Рада створять робочу групу щодо цих питань, надати фінансову допомогу для розробки законопроектів, а також технічних радників для прискорення процесу.

Основою другого етапу вступу у СОТ є переговори щодо так званого “пакета для доступу на ринок”. Цей документ містить тарифне регулювання – а це тисячі і тисячі найменувань товарів – угоди про надання послуг у банківському секторі, сфері страхування, правовій діяльності, угоди про сільськогосподарські субсидії. Переговори щодо цього пакета ведуть із кожною країною-учасницею СОТ, яка бажає взяти у них участь. Усяка країна, що вступає у СОТ, повинна отримати згоду всіх держав-учасниць організації.

Як приклад: така розвинута аграрна країна, як Австралія, звичайно, займає активну позицію в переговорах стосовно пакета, який регулює аграрне виробництво, обсяги постачань і субсидії сільського господарства. США вважають важливим пакет послуг, оскільки у нас є сильно розвинутим саме експорт послуг. Власне тому такі проблеми, як інтелектуальна власність, є дуже важливими для нас. Тарифний реєстр, звісно, цікавить і США, і низку країн Євросоюзу. Проте скільки б часу не тривали переговори, вважаю, найдовшим етапом на шляху України в СОТ, як і раніше, залишається приведення у відповідність українського внутрішнього законодавства.

– Які перспективи нафтопроводу “Одеса-Броди” після закінчення війни в Іраку?

– Іракська нафта на міжнародному ринку призводить до значних змін у ситуації із реверсним використанням трубопроводу “Одеса-Броди”. Зростання видобутку нафту в Іраку (із постачанням через Середземномор’я) зменшує сенс транспортувати нафти з Росії на Чорноморське узбережжя для наступної доставки до Середземного моря. Таким чином, реверсне використання “Одеса-Броди” – довший і дорожчий шлях.

Зрушення у перспективах нафтопроводу “Одеса-Броди” сталися влітку минулого року, коли каспійську нафту з Казахстану почали купувати нафтопереробні заводи півдня Німеччини і Чехії. Нині Каспійський трубопровідний консорціум (КТК) постачає сиру нафту з Казахстану до Новоросійська, її вивозять танкерами через Босфор і Середземне море у Трієст, а потім подають у Центральну Європу трансальпійським трубопроводом.

Проект “Одеса-Броди” є альтернативним – сухопутним – маршрутом транспортування нафти з Одеси через Словаччину в Чехію і Німеччину, що може бути економічно вигідним. За висновками PricewWaterhouseCoopers, цей проект є конкурентноздатним. Він є привабливим і для Євросоюзу, оскільки після аварії танкера поблизу берегів Іспанії ЄС намагається обмежити транспортування нафти морем.

Отже, “Одеса-Броди” має серйозні економічні перспективи, оскільки в Європі є споживачі каспійської нафти. Завдання України полягає в тому, аби продемонструвати свої конкурентні переваги. Нині тривають переговори “Укртранснафти” за участю PricewWaterhouseCoopers. Ми впевнені, що вони завершаться успішно, і транспортування нафти розпочнеться наприкінці цього – на початку наступного року.

– Як ви ставитеся до політичної реформи в Україні напередодні виборів? Що думаєте про ідею поєднання термінів виборів – президентських і парламентських?

– Чи поєднувати президентські та парламентські вибори, Україна повинна вирішити для себе сама. Важливо не забувати, що будь-які політичні кроки, які ведуть до продовження часу повноважень діючого президента, у світі найчастіше сприймають як спроби маніпулювати законом і змінити правила під час політичної гри – порівняно з прозорою передачею влади під час демократичного процесу. Ми обговорювали це з політичними лідерами, зокрема з президентом України. За словами Леоніда Кучми, якщо хто і бажає за допомогою політичної реформи продовжити час його перебування при владі, то це не він. Ми сподіваємося, що заяву президента поділяють усі партії, і політичний процес зміцнить довіру до української демократії.

Нині українська влада має прекрасну можливість показати, якими можуть бути вибори в жовтні 2004 року. Адже це – справжній шанс для країни і реалізації надій її виборців. Якщо йдеться про проведення справді справедливих і чесних виборів, то існує низка засобів забезпечити цей процес. Наприклад, уже нині Україна може запросити спостерігачів ОБСЄ, аби вони змогли налагодити співробітництво з громадськими організаціями, пресою, Центрвиборчкомом, представництвом омбудсмена і відстежувати всі аспекти передвиборного процесу. Чи складено уже план для навчання представників виборчих комісій, чи існує програма проведення телевізійних дебатів між кандидатами в президенти, які юридичні підстави для участі представників політичних партій як спостерігачів? Ці та інші питання можна поставити вже сьогодні, аби вчасно одержати на них відповіді.

– З часу здобуття незалежності Україна постійно затиснута в рамки вибору між Сходом – Росією – і Заходом. Як ви вважаєте, чи ослабла нині залежність від такого вибору? З ким і куди може рухатися Київ?

– Немає жодного протиріччя в тому, аби мати добрі відносини і з Росією, і з Заходом. З іншого боку, Україна має вирішувати самостійно, які стосунки можуть забезпечити їй якнайпевнішу безпеку та процвітання.

Як приклад: Польща зробила швидкий і чіткий вибір – бути частиною Європи та євроатлантичного співтовариства, що включає членство в НАТО і ЄС. При цьому її відносини з Росією залишилися добрими. Дехто навіть твердить, що стосунки Польщі і Росії покращилися саме тоді, коли Польща чітко задекларувала своє місце на європейській карті.

Україна також повинна вирішити, який набір регіональних відносин може гарантувати абсолютну безпеку і повне економічне процвітання, беручи до уваги той факт, що саме члени НАТО гарантують безпеку та процвітання у світі. Не можна сказати, що між членами НАТО не існують протиріччя, але їм вдалося досягти безпрецедентного рівня процвітання для своїх громадян.

– Ваш наступник Джон Хербст у виступі перед Сенатським комітетом із міжнародних відносин наголосив, що рух України в напрямку європейського і євроатлантичного співтовариств буде одним із ключових моментів у його діяльності на посаді посла США у нашій державі. Що може здійснити Україна у зв’язку з цим? Чи США допомагатимуть Україні рухатися в цих напрямках?

– Для того, аби Україна змогла стати членом євроатлантичного співтовариства та Європейського Союзу, вона повинна продемонструвати, що стала справді європейською демократичною країною. Якщо члени Конгресу голосували за розширення НАТО, то перше, що їх цікавило, – чи є нові члени справді європейськими демократичними державами.

Ми намагаємося інкорпорувати ці ж цінності у план співробітництва України і НАТО в тих галузях, які стосуються політичної, економічної реформ, реформи армії і безпеки. В рамках цього плану дій існує щорічний план заходів із переліком кроків, які сторони зобов’язуються здійснювати.

НАТО має досить специфічну процедуру надання членства, яка включає загальний план дій “Україна-НАТО”. Його змоделювали відповідно до наміру України здобути таке членство. Згідно з цим планом, ваша країна може успішно виконати низку умов, закласти фундамент цього процесу і рухатися до наступних стадій. Якщо ми побачимо, що держава вдало реалізує план здобуття членства, досягнула позитивних результатів, тоді кінцевий результат процесу досить легко передбачити – країну запросять вступити в Альянс.

– Якось ви назвали 2008 рік як можливу дати приєднання України до НАТО. На вашу думку, це реалістичний прогноз?

– Я використовую цю дату – 2008 рік – для того, щоб окреслити часові рамки, в які можна реально про це говорити, а також для того, аби продемонструвати, яким чином ухвалюватимуть відповідні рішення.

На 2004 рік заплановано саміт НАТО, саме тоді запрошені країни ввійдуть до організації як повноправні члени. Виходячи з попереднього досвіду, саме тоді можна буде робити припущення щодо подальшого розширення.

Можна припустити також, що наступний саміт НАТО відбудеться в 2006 році. Очевидно, у цей час запросять нових членів, які на саміті 2008 року зможуть стати повноправними членами Альянсу. Цю схему я назвав для того, аби підкреслити те, що відбуватиметься впродовж наступних півтора років – і що остаточно сформує сприйняття навколишнього світу щодо того, чи є Україна дійсною європейською демократією.

Це вплине на сигнали, які країни НАТО та їхні лідери зможуть надіслати на саміті 2004 року, в плані подальшого розширення. Тому сьогоднішні дії України впливатимуть на події 2008 року, а те, що відбуватиметься в той час, матиме особливе значення для нового обличчя Європи. Тому я справді вірю, що це може стати поворотним моментом, і дії України нині не тільки визначать її політику на наступні чотири чи п’ять років, але й визначать положення України в Європі на наступні півстоліття.

– Як ви вважаєте, що можна зробити для підвищення рівня поінформованості у світі щодо України, для поліпшення її іміджу в очах світового співтовариства. Зовсім нещодавно в США на боксерському двобої між Ленноксом Льюїсом і Віталієм Кличком деякі американські ЗМІ час від часу називали останнього “російським боксером”…

– Ви праві, існує недостатньо повна ідентифікація України як незалежної держави, недостатньо цілісне розуміння і визнання української історії, культури і самої ідентичності. На жаль, той імідж, який упродовж останніх років отримала Україна, був більше негативним. Це пов’язано з такими проблемами, як, наприклад, убивство Георгія Ґонґадзе.

Але якщо в наступні півтора роки Україна продемонструє приклад чесних прозорих виборів, якщо цивільне суспільство не матиме перешкод для свого розвитку, і все це відбуватиметься на тлі безперервного економічного зростання, то це сприятиме тому, що Україна, нарешті, зарекомендує себе як регіон безпеки і процвітання на карті Європи, після чого світ почне її визнавати.

Світова економіка перебуває нині у процесі повільного зростання – це стосується і Європи, і США. І якщо економіка якоїсь країни зростає на 5-7%, то міжнародні ринки помічають цей факт і рухаються саме в цей регіон. Особливо це залежить від політичної стабільності.

Україна отримала свій шанс саме зараз: Європа проходить період остаточного об’єднання, але полотно залишається ще не до кінця заповненим, і цю карту можна домальовувати таким чином, аби Європа також визнала включення у свої лави України.

Василь Зоря, Олег Хоменок, Євген Федченко, “Агенція стратегічної інформації” спеціально для “Львівської газети”