Перспективи реформування ЄС і членства у ньому України

Анатолій ПАВЛЕНКО

Львівська газета, 26 грудня 2003 (№ 322) http://www.gazeta.lviv.ua

У НІМЕЦЬКІЙ пресі активно обговорюють пропозицію президента Франції Жака Ширака і канцлера Німеччини Ґергарда Шредера про створення “ядра” Європи для реалізації двошвидкісної інтеграції. Низка країн підтвердили готовність щодо участі у формуванні такого “ядра” – Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Чехія й Угорщина висловлюють інтерес до участі у двошвидкісній інтеграції, яка ґрунтуватиметься на “Договорі Ніцци”, підписаному в березні 2001 року, й налагодження співробітництва поза цим договором на підставі окремих угод за зразками Шенгенських.

Прем’єр-міністр Чехії Владімір Шпідла заявив, що шкодує про неухвалення на Брюссельському саміті ЄС проекту Європейської Конституції. За його словами, “Договір Ніцци” є невдалим, оскільки в ньому не відображено реальної ваги Німеччини в Європі. Він також заявив, що Чехія у своєму розвитку та становленні державності багато в чому зобов’язана римсько-німецькому імператорові й королеві Богемії Карлові IV. У його часи Чехія увійшла в найбільш розвинену частину Європи, тому пан Шпідла не сумнівається, що його країна повинна брати участь у європейській інтеграції на іншій, вищій швидкості, тобто разом із Німеччиною.

Президент Вацлав Клаус процес інтеграції Чехії до Європи бачить по-іншому. Для скептиків ЄС він називав невдачу грудневого Брюссельського саміту “великою перемогою”. Клаус застерігає країну від поспішності ухвалення рішення про інтеграцію Чехії до “ядра” Європи.

Деякі європейські політологи вважають, що розподіл членів ЄС на дві категорії країн, які інтегруватимуться на різних швидкостях, призведе до розколу Європи на Західну й Східну, і без участі Великобританії не можливе створення повноцінного “ядра” Європи. Однак, послідовність Німеччини та Франції у створенні такого “ядра” й інтереси “старих” союзників “старої” Європи дають підстави припускати, що ідея створення “ядра” може бути втіленою. Нині простежують чітке бажання Франції та Німеччини скомпонувати “ядро” із країн, які мають історичну спільність зі “старою” Європою і які не є провідниками інтересів політики США в Європі. На цій підставі можна припустити, що Німеччина буде вкрай зацікавленою бачити у складі “ядра” Австрію. У перспективі ЄС відтак складатиметься із двох груп країн. Перша – “ядро” – найбільш розвинені країни Європи, які йдуть у кільватері політики Німеччини та Франції і які можна буде розглядати як своєрідну Федеративну Європейську державу, котра проводить самостійну зовнішню політику, зокрема оборонну. Друга – “оболонка ядра” – економічно слабші країни проамериканської спрямованості. Єднальною ланкою між цими утвореннями будуть економічні зв’язки, екологія, боротьба зі злочинністю й охорона зовнішніх кордонів ЄС.

За такого варіанту розвитку ЄС для України виникають нові перспективи вступу до спільноти. Скажімо, його можуть спростити при виникненні певних суперечностей між “ядром” і “оболонкою”. Існує ймовірність, що східноєвропейські країни, спільно з державами, які не входять до “ядра”, за підтримки США лобіюватимуть прискорений вступ у ЄС нових членів із числа європейських країн для посилення своїх позицій і впливу в Європейському парламенті та Європі. Вимоги до нових членів “оболонки” ЄС із боку Німеччини та Франції можуть знизити, оскільки вони більше уваги звертатимуть на заходи зміцнення й економічного розвитку насамперед “ядра”.

Протиріччя, що виникли між “старою” Європою та США щодо питання доцільності бойових дій проти Іраку, фактично, ліквідували неписане правило, що вступу в ЄС повинен передувати вступ у НАТО. Нині можна з достатньою часткою впевненості стверджувати, що вступ якої-небудь держави в НАТО значно ускладнить її вступ у “ядро” ЄС і, можливо, зробить проблемним вступ в його “оболонку”. Шанси потрапити в “оболонку” ЄС, у тому числі й для України, залежатимуть від балансу сил впливу “вершин трикутника” – “ядро” – “оболонка” – США на політику розширення ЄС.

Основним завданням “ядра” ЄС буде, звичайно, не конфронтація зі США, а прагнення вийти з-під їх політичного й економічного впливу. “Стара” Європа не хоче бути заручником ризикованої геополітики та економічних інтересів США. Вона хоче мати рівноправні прагматичні стосунки. “Стара” Європа чудово розуміє, що змагання в розширенні ЄС і НАТО призведе тільки до створення “пухких”, погано керованих і неефективних союзів, перспектива яких у недалекому майбутньому може бути такою ж, як у СНД – є абревіатура, є спільні органи управління та консультативні, проте система – нежиттєздатна. Німеччина та Франція, схоже, вчасно похопилися і вирішили перевести кількість у якість.

Можна з великою часткою ймовірності припустити, що в доступному для огляду майбутньому в “ядро” ЄС Україна не потрапить. Для України залишається надія в перспективі бути прийнятою в “оболонку ЄС – і не більше.

Анатолій Павленко – аналітик, фахівець із питань оборонної політики, мешкає в Києві