Україна — ЄС: за п’ять хвилин до «сусідства»

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
№28 18.02.2004 «День»

Черговий сплеск активності навколо відносин між Україною та Європейським Союзом, ознаками якого стали початок переговорів з підписання Плану дій Україна — ЄС, засідання комітету з парламентського співробітництва, заяви та коментарі представників ЄС стосовно стану справ в Україні, зафіксував підготовку до зміни самого контексту відносин. ЄС напередодні свого розширення намагається визначитися й стосовно власного майбутнього, й стосовно свого найближчого оточення. У цьому контексті абсолютно природною є заява комісара Європейської Комісії з питань розширення ЄС Гюнтера Ферхойгена, процитована «Німецькою хвилею»: до діалогу між Україною та Союзом потрібно долучити не лише Польщу, але й такі країни, як Франція, Німеччина, Нідерланди. Те, що ступінь уваги до України явно зростає, саме по собі явище позитивне — але результати цієї уваги могли б бути й іншими.

ЄС почав уважно спостерігати за українськими подіями, про що свідчить і нещодавня заява Ірландії, головуючої в Союзі, і слова представників структур ЄС, того ж комісара Ферхойгена, комісара Європейської Комісії з зовнішніх відносин Кріса Паттена, верховного уповноваженого ЄС із зовнішньої і безпекової політики Хав’єра Солани — і все на одну тему: вибори мають відбуватися демократично та відкрито, потрібно дотримуватися власної конституції, не треба змінювати правила гри напередодні виборів. Про більш далекі перспективи — як саме виглядатиме формат відносин Україна — ЄС у найближчі три-чотири роки, які є реальні можливості, наскільки далеко в реальному вимірі простягається політична воля країн-членів ЄС стосовно України, зараз не говориться.

Концепція «Ширшої Європи», яку ЄС пропонує своїм «майбутнім сусідам» — Україні, Білорусі, Молдові, а також Росії, передбачає в перспективі розширення дії на ці країни «чотирьох свобод» ЄС — руху людей, товарів, капіталів і послуг через кордони, а також їхній доступ до внутрішніх ринків Союзу, розширення дії на них програм, фінансованих з бюджету ЄС і Європейського інвестиційного банку. Увесь минулий рік тривало обговорення механізмів і інструментів, а також пояснення, що все не відбудеться одразу. Ідеологія Плану дій, переговори з якого розпочалися наприкінці січня, передбачає розробку конкретних заходів, які б давали змогу Україні отримати вказані переваги «сусідства», і вже тут виявилося, що сторони по-різному розуміють слово «перспектива». Якщо в Європейській Комісії спочатку говорили про п’ять-сім років, то в Києві хотіли б бачити План на два роки, кінцевою метою якого було б підписання угоди про асоціацію «європейського типу» (тобто за зразком Європейських угод, які ЄС підписував із Чехією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, балтійськими країнами, Болгарією, Румунією). Після початку переговорів сторони дещо наблизилися в розумінні часу дії Плану, проте щодо політичного статусу відносин розбіжності залишаються. Європейська Комісія не вповноважена вести переговори з цього питання. Інші структури ЄС (Європейська Рада, Рада міністрів, Європейський парламент) з цього приводу поки що не висловлювалися, будучи максимально завантажені проблемами розширення. Окрім того, новий механізм технічної допомоги навряд чи набере ознак існування до 2006-го. З другого боку, існує приклад Австрії, яка стала членом Союзу без стадії асоціації, а також Норвегії та Швейцарії, відносини яких з ЄС будуються на засадах «все, крім офіційного членства». Саме цю формулу, можливо, й буде використано — про це вже не раз говорили в українських дипломатичних колах.

Представники ЄС неодноразово наголошували, що пом’якшення візового режиму потребує адекватних кроків з боку України — і тут важко не погодитися, що, окрім підписання угоди про реадмісію, потрібно демонструвати ще багато чого. Асиметричний візовий режим, який зараз діє з Польщею та Угорщиною, в цих країнах наприкінці 80-х — на початку 90-х діяв для країн Західної Європи. Внутрішній розвиток цих країн зменшив кількість бажаючих нелегально працювати за кордоном. При цьому існували можливості для легального виїзду на роботу — цей рух стосовно України (легалізація трудових потоків) тільки розпочинається. Режим українських кордонів дійсно потребує посилення.

Дуже багато чого потрібно буде вирішити в питаннях торгівлі. Окрім розповсюдження Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС на десять нових країн-членів Союзу, що саме по собі потребує часу, потрібно з кожною з них вирішити питання торговельного режиму (зокрема, з Чехією, країнами Балтії). Важко вирішується питання надання з боку ЄС Україні статусу країни з ринковою економікою — і цьому навряд чи сприяють ставки мита, наприклад, на експорт металобрухту чи на імпорт автомобілів.

Увага, продемонстрована з боку ЄС до українських політичних процесів, свідчить, що це також буде одним з чинників, що визначатимуть подальші шанси України. Так уже було свого часу із Словаччиною, яка, між тим, демонструвала набагато успішніший, ніж Україна, поступ внутрішніх реформ. Поки що практично все, що відбувається навколо виборів в Україні, викликає на Заході щонайменше настороженість.

Комісар Ферхойген був абсолютно правий, коли говорив, що до діалогу між Україною та ЄС потрібно залучати найвпливовіші країни- члени Союзу. Так само, наприклад, як свого часу був створений «Веймарський трикутник» Польща-Німеччина-Франція. Сьогодні певну підтримку Україні надає лише Велика Британія, бачення якої подальшого розвитку ЄС відрізняється від політики, яку намагаються проводити Франція та Німеччина. Ці дві країни до українських «європейських» перспектив, не заперечуючи їх у принципі, сьогодні підходять без великого ентузіазму, пропонуючи зосередитися на прагматичних питаннях співпраці. Переконати Берлін і Париж було б можливо не стільки стратегічною важливістю України, скільки внутрішнім ривком, який би довів, що Київ дійсно прагне бути членом того ж самого середовища й грати за тими самими правилами. Євродіалог продовжиться 20 лютого, під час українсько-німецьких консультацій на вищому рівні. Навряд чи канцлер Шредер зараз говоритиме про якісь нові акценти, натомість загальний зміст напевне нагадуватиме вже почуте: є бажання ЄС сприяти «європеїзації» України, але спочатку від України очікують просування шляхом демократії та реформ.

Травень-червень будуть найважчими за всю історію ЄС місяцями — разом із розширенням Союзу відбудуться вибори до Європарламенту та призначення нової Європейської Комісії. Цілком можливо, що після перших днів існування розширеного ЄС разом з появою нових людей у керівних структурах Союзу можна буде говорити й про нове бачення перспектив, серед іншого — й «східної політики».