В європейській меншості
з 1 травня залишається Україна

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
№77 29.04.2004 «День»

Першого травня в Дубліні відбудеться перший саміт Європейського Союзу-25 (запрошені голови держав і урядів 15 «старих» і 10 «нових» членів ЄС). У прямому ефірі Євробачення вестимуться трансляції свята «об’єднання Європи» з Варшави, Берліна, Мальти. Польща, Угорщина, Чехія, Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта, Кіпр відтепер, як вважається, «повернулися до Європи». У «старих» країнах- членах ЄС, що межують із «новими», вже тривають численні офіційні і неофіційні акції — різноманітні дні, семінари, конференції, виставки, концерти, підготовлені разом з сусідами-неофітами. У Варшаві проходить Європейський економічний саміт.

1 травня, або Е-day (день «Є») має стати апофеозом процесу, що офіційно стартував 1998 року, коли було ухвалено рішення про прийняття нових країн-членів до ЄС. З цього дня вже більша частина європейських країн входитиме до Європейського Союзу (з загальним населенням близько 450 млн. чоловік). Меншість країн континенту — або очікуватимуть своєї черги (Болгарія і Румунія, потім — Хорватія), або перебуватимуть у надії (Туреччина, яку визнано країною-кандидатом, а також Боснія, Македонія, Албанія), або ж «сусідитимуть» (Україна, Білорусь, Молдова). Про перспективи кавказьких країн зараз у «європейських» структурах не йдеться взагалі.

Свято на сусідній вулиці змушує замислитися над українськими перспективами. Курс на європейську інтеграцію Президент України Леонід Кучма окреслив як стратегію політичного розвитку країни у своєму посланні до Верховної Ради 2002 року. Минулого тижня Президент двічі заявив, що з інтеграцією до ЄС не варто поспішати. Перший віце-прем’єр міністр Азаров, виконавецьЄЕП проекту, заявив, що йдетьсяпро зміну акцентів, і що європейська інтеграція зовсім не означає обов’язкового вступу до ЄС. Перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий визнав, що спроби діяти за тією самою схемою, що й Польща (підписання Європейської угоди про асоціацію з ЄС, визнання країною- кандидатом на вступ, передвступна підготовка, власне сам вступ), не вдалася.

Україна з 1 травня існує поза двома інтеграційними просторами: «європейським» (розширений ЄС) і «євразійським» (СНД, російсько-білоруський союз тощо), кожний з яких відіграє більше геополітичну, ніж економічну роль. Європейська Комісія пропонує Україні лише переговори з Плану дій, які б відповідали положенням програми «Ширша Європа — сусідство». В цій програмі нічого не сказано про політичні перспективи, але пропонується «все, крім членства» — і не відразу.

Натомість ЄЕП може, за умови реалізації положень угоди про його створення, дати вигоди досить багатьом впливовим групам прямо зараз — і без жодного «головного болю» щодо прозорих виборів, прав людини і свободи ЗМІ.

Ще, очевидно, не стала критичною зацікавленість самого суспільства у «європейському» векторі розвитку країни і держави — а якраз цьому й може сприяти наближення ЄС до українських кордонів. Приклад балтійських країн мав би показати, що нічого неможливого немає.

КОМЕНТАРI

Александер РАР, Німецька Рада з питань зовнішньої політики:

— Наслідки розширення ЄС для України в короткостроковій перспективі будуть негативними: на заході створюється новий кордон, торгівля з колишніми країнами Варшавського договору, новими членами ЄС, спочатку стає важчою. На мою думку, головний чинник — психологічний: українці відчують і економічний бар’єр, і візову стіну. Водночас матиме місце тиск як усередині України, так і ззовні, щоб Київ визначився, чи хоче він зближення з Європейським Союзом або ж збереження статус-кво, що дедалі більше ускладнюватиме входження до ЄС. У далекій перспективі, якщо Євросоюз зможе створити спільний ринок із найближчими країнами, такими як Україна, Росія, Ізраїль, північноафриканські держави, ваша країна виграватиме.

Участь же Києва у проекті Єдиного економічного простору — дуже велика тактична гра. ЄЕП може психологічно зашкодити відносинам України з бюрократами в ЄС, але водночас свідчить про відчайдушний крок Києва: показати Євросоюзу, що якщо його ринок буде закрито, країна не зможе жити, не використовуючи інші можливості, які надає досить великий відкритий російський ринок. Україна не визначилася у відносинах з Росією та ЄС, і Леонід Кучма веде вмілу гру, розігруючи Захід проти Росії та навпаки. Водночас паралельно з ратифікацією договору про ЄЕП Україна досить жорстко обстоює свої інтереси в питанні української мови, надсилаючи Росії чіткий сигнал, що жодного об’єднання ще немає. Також Київ показав прагнення обстоювати свої інтереси щодо Тузли. До цього про Азовське море ніхто не говорив, а зараз це питання стоїть на порядку денному і вирішується необов’язково на користь Росії. Київ дає Москві чітко зрозуміти, що може дуже швидко переорієнтуватися на Захід, наприклад, рішення про можливість надати військам НАТО плацдарми на українській території для боротьби з міжнародним тероризмом. Вважаю, Київ, як і раніше, веде подвійну гру, і Кучма робить усе, щоб підготувати політичний майданчик для свого наступника, який продовжуватиме цю політику.

Маріус ВАЛЬ, Центр європейських політичних досліджень, Брюссель:

— Розширення ЄС матиме дуже важливі наслідки для України, переважно позитивні. Хоча у короткостроковій перспективі можливі й певні негативні наслідки, зокрема, щодо візового режиму. Європейський Союз стає безпосереднім сусідом України, її головним торговим партнером, так само, як і головним джерелом іноземних інвестицій та економічної допомоги. Коротше кажучи, Україна отримає великого політично стабільного й дедалі все більше процвітаючого сусіда на Заході.

Участь у проекті Єдиного економічного простору — дуже й дуже погана ідея для України. Якщо цей проект дійсно реалізують (що здається малоймовірним, з огляду на історію схожих інтеграційних процесів у СНД), то це стане чітким сигналом Європейському Союзу: «європейський вибір» України несерйозний й надалі підриватиме довіру до України, яка й без того дуже низька. Економічна вигода від ЄЕП також обмежена, цей проект зацементує економіку України в її нинішньому незадовільному балансуванні, у великій залежності від Росії.

Підготувала Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»