Ї:
кордон Німецька Хвиля 08.08.2004
Україна-ЄС: ще раз про сигнали
“Членство в ЄС починається вдома”
У Західній Європі триває дискусія про вилучення з військової доктрини України згадки про членство в Європейському союзі й НАТО. Оглядачі по-різному оцінюють наслідки такого кроку. Одні закликають ЄС прислухатися до політичного сигналу з Києва. Інші радять українським політикам позбутися ілюзій і поки припинити розмови про Євросоюз.
”Ми не готові – ні з політичної, ні з економічної точок зору – претендувати на вступ України до Європейського союзу. Але це наша стратегічна мета, й ми від неї не відмовляємося... Наша головна співпраця сьогодні з ЄС і Єврокомісією – в часі визначитися. Ми хочемо в часі мати перспективу.”
Цю заяву президент Леонід Кучма зробив на саміті Україна-ЄС 8-го липня у Гаазі. А рівно через тиждень він своїм указом вилучив з Військової доктрини тезу про підготовку вступу до НАТО і Європейського союзу. Оприлюднений наприкінці липня документ наробив чимало галасу як в Україні, так і поза її межами. Дехто поспішив заявити про відмову України від євроатлантичної інтеграції, хоча офіційний Київ це заперечив. МЗС пояснив рішення президента ”неготовністю ані НАТО, ані Євросоюзу... дати чіткий сигнал стосовно часових рамок” вступу до них України.
Сьогодні ми продовжимо представляти думки західних аналітиків про зміну Військової доктрини України. У одній з наших попередніх передач німецькі політологи Райнер Лінднер та Александер Рар розцінили дії українського президента як передвиборний хід. Вони також пояснили їх розчаруванням українського лідера після самітів НАТО і ЄС, на яких Кучма не отримав жодних гарантій про ”перспективу в часі”.
Україна – не Марокко
Між тим деякі експерти закликають Євросоюз серйозно поставитися до політичного сигналу з Києва і змінити підхід до України. Керівник Європейської академії в Берліні Екарт Штратеншульте частково поділяє невдоволення України запропонованою моделлю співпраці з ЄС. Йдеться про так звану ”європейську політику сусідства”, де Україна згадується разом з іншими країнами від Молдови до Марокко. Штратеншульте вважає, що ця концепція не враховує потенціал та амбіції України:
”Нова європейська політика сусідства, подальшою розробкою якої займається ЄС, має бути більше диференційованою. Зараз ми маємо концепцію, яка стосується всіх країн-сусідів ЄС – від Росії до Палестинської автономії. І великі країни почувають себе недооціненими. Росія вже заявила, що її ця політика сусідства мало цікавить. Україна дає зрозуміти, що бачить у цій концепції мало нового. На мою думку, ми повинні розвивати з Україною стратегічне партнерство, яке передбачає тіснішу співпрацю. Однакова для всіх рамкова концепція не підходить”.
Штратеншульте не назвав конкретних пропозицій щодо розвитку співпраці між Києвом і Брюсселем, але він переконаний, що вона має більше враховувати інтереси України.
”Членство в ЄС починається вдома”
Між тим у Брюсселі ситуація з Україною сприймається дещо інакше. Аналітик Європейського центру політичних досліджень Маріус Валь не приховує легкого роздратування, коли говорить про нещодавні спроби українського керівництва отримати від НАТО і ЄС часові рамки вступу до цих організацій. Маріус Валь:
”Все дуже просто. Членство в ЄС починається вдома. Це питання внутрішніх реформ, а не зовнішньополітичних заяв. Я особисто хотів би, щоб українські лідери взагалі припинили говорити про ЄС принаймні на п”ять років. Вони б краще говорили про те, як реформувати українське суспільство і українську економіку. Україні варто припинити чекати сигналів від Європи. Вони хочуть красивих заяв від лідерів на великих самітах, але це неправильно. До членства в таких організаціях як ЄС і НАТО веде інший шлях. Є певні критерії і їм треба відповідати. Кричати й робити гучні заяви на найвищому рівні – контрпродуктивно”.
Якщо українська еліта справді захоче досягти проголошеної мети, Євросоюз навряд чи зможе якось цьому завадити, каже Маріус Валь. Але експерт сумнівається, що ідея його берлінського колеги Екерта Штратеншульте про окремий підхід до України може бути реалізована:
”Зараз саме розробляється нова концепція, і я не думаю, що Україну можна буде відокремити від інших. Але все залежатиме від того, наскільки кожна окрема країна буде готова підтримати запропонований план дій і там, звичайно, можливі відмінності”.
Є певна іронія в тому, продовжує Валь, що концепція сусідства, яку спочатку називали ”Ширша Європа”, задумувалася як рішення саме для України. Лише потім до неї було залучено інші держави, наприклад, Росію. Пізніше назву концепції було змінено. Маріус Валь пояснює:
”Тепер це називається ”Європейська політика сусідства”. Це частково сталося через те, що деякі країни скаржилися, що вони не частина ”більшої Європи”, а очевидно є справжніми європейцями”.
ЄС має реагувати на зближення України з Росією
Політичні оглядачі й у Брюсселі, і в Берліні, так само як і їхні колеги в Києві звертають увагу на дату оприлюднення змін у Військовій доктрині України. Це сталося перед зустріччю в Криму українського та російського президентів. Тенденція до наближення між Москвою та Києвом відбувається паралельно з охолодженням відносин між Києвом і Брюсселем, констатують експерти. ”Україна надто велика й важлива країна, щоб залишити її у сфері впливу Росії”, - попереджає берлінський політолог Екерт Штратеншульте і закликає ЄС не залишатися осторонь:
«У Європі існує два інтеграційні центри – Москва і Брюссель. Звичайно, якщо Україна розвиватиме хороші відносини з Росією, виникає небезпека російського домінування. Ця небезпека зростає по мірі віддалення Росії від демократичної правової держави. Тому Європейський союз має підтримати український курс на самостійну політику. Ідеться про реакцію на інтеграційний водоворот з Москви. З точки зору економіки, ситуація в Україні не має достатньо можливостей, щоб зробити це самотужки. Варто згадати лише про енергетичну залежність. Тим більше значення набуває політика залучення її до західних структур».
Розвиток реальної, а не декларативної демократії – одна з центральних передумов вступу до Європейського союзу. Досвід Росії в цьому плані навряд чи допоможе Україні, швидше навпаки, зауважує Штратеншульте:
”Росія – це не кращий приклад розвитку демократії. І Путін не поспішає заявляти, що він вважає демократичний розвиток сусідньої країни важливою складовою співпраці. Інакше кажучи, на мою думку, Росії абсолютно байдуже, яка ситуація з демократією в Україні. Головне – щоб вона слідувала російській політиці. Це погано для розвитку України”.
Турецьке питання і Україна
На завершення – про ще один аспект проблеми. Ось уже кілька років у Європейському союзі триває дискусія про прийняття до ЄС Туреччини. Ця країна давно має статус кандидата на вступ, але з нею досі не розпочато офіційних переговорів. Наприкінці року лідери країн ЄС мають ухвалити остаточне рішення. У Німеччині в зв”язку з турецьким питанням часто згадується й Україна. Передусім від представників консервативних партій, які відверто виступають проти прийняття Туреччини до ЄС, часто можна почути таку тезу: ”Якщо ми приймемо Туреччину, ми не зможемо сказати ”ні” Україні”. Берлінський політолог Екерт Штратеншульте заперечує прямий зв”язок між розвитком відносин Туреччини з ЄС:
”Звичайно, безпосереднього зв”язку немає, оскільки про кожну країну вестимуться окремі переговори. З Туреччиною існують давні домовленості, ще від 1963 року є дуже багато обіцянок. Тобто ситуація з Туреччиною суттєво відрізняється від української. На мою думку, рішення щодо Туреччини матиме мало наслідків для України. З іншого боку, на далеку перспективу мені важко собі уявити Європейський союз з Туреччиною, але без України”.
Роман Гончаренко