Польщі в боротьбі за краще місце в ЄС потрібна своя економічна провінція --Західна Україна

Сергій ВОВЯНКО

Поступ, 14 серпня 2004 р.  http://postup.brama.com

У Польщі лівий популіст Анджей Леппер, який очолює партію "Самооборона", набирає в опитуваннях 30%, виступаючи за вихід з ЄС, якщо країні не вдасться домогтися перегляду умов, на яких вона туди вступила. Більшість польських членів Європарламенту є т. зв. євроскептиками.

Парадокс у тому, що після розширення ЄС у травні за рахунок приєднання 10 країн, переважно з колишнього радянського блоку, євроскептицизм у Європі набуває рис епідемії. Політичні партії, ворожі до Євросоюзу, підсилилися на виборах у червні, і це може перетворити Європарламент на трибуну взаємних претензій. Найбільшим жахом для євроінтеґраціоністів вбачається новий парламент, у якому будуть переважати націоналісти, котрі захищають суто національні інтереси від негативних наслідків розширення.

Євроскепсис росте не лише в новоспечених країнах-членах ЄС, але й так само, якщо не більше, і в "старих". Тому погрози Польщі на адресу Євросоюзу, що доходять до блокування затвердження Конституції ЄС в альянсі з Іспанією проти Франції і Німеччини, навряд чи будуть сприйняті як ультиматум. Радше, як істерика на базарі.

Взаємні претензії формулюються, насамперед, як економічні, хоча поспішне розширення ЄС проектували як політичне розширення Західної Європи на Схід, і до цієї політичної складової ні в кого з членів поки що претензій немає. Точніше, слід говорити про політекономічний проект, конкурентний проекту просування НАТО і зростанню амбіцій США на Сході та посиленню Росії, що прагне повернути свої впливи. Краще швидше, аніж ніколи, -- такою була зрозуміла усім, хто не хотів Росії і був наляканий безглуздістю США в Югославії й Іраку, альтернатива. Сьогодні всі розуміють, що реально назад у круговій поруці шляху начебто немає. Але дехто, наприклад, Польща, політичними істериками і вчинками (такими, як відправлення військ на допомогу США в Іраку,) демонструє свою нібито незалежність від Франції і Німеччини, і розраховує виторгувати вигідніше місце у твердій системі майбутнього поділу праці, рівня життя і, відповідно, різних прав у Європі.

Польща, найбільша з нових членів ЄС, мала критичні зауваження від Єврокомісії щодо дев'яти пунктів. Найбільша кількість претензій стосувалася сільського господарства, яке відіграє найважливішу роль в економіці країни. ЄС вимагає підвищення стандартів у агропромисловому секторі і посилення контролю над захворюваннями тваринних і зернових культур. Змін очікують й у польській важкій індустрії, енергетичному і видобувному секторах з їхніми застарілими технікою та технологіями. Вже зараз Європейська комісія вимагає закриття багатьох із них.

У поляків є причини нервувати. По-перше, розрекламований економічний ефект від інтеґрації в Європу себе не виявляє, і з 2002 року економічна ситуація стала погіршуватися, в той час, як економіка США демонструє відносну стабільність. За підсумками третього кварталу 2003 р., темпи економічного зростання США склали 7,2%, а у зоні євро -- 0,3%. Навіть темпи економічного зростання Японії удвічі вищі. ВВП на душу населення в Європі збільшився з рівня 50% від показника США в 1950-х роках до 80% у 1990-х роках, а зараз знову зменшився до 65% показника США і продовжує падати.

Враховуючи такі тенденції, вже через покоління економіка США буде вдвічі потужнішою, ніж європейська, навіть якщо враховувати розширення ЄС на Схід. Зі збільшенням розриву дедалі важчим буде узгодження трансатлантичних відносин між сторонами.

По-друге, не одна Польща, а всі 10 нових бідних країн конкурують у вимогах до Євросоюзу. Джерелами допомоги є Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, але в найближчому майбутньому основними донорами допомоги доведеться стати тим країнам, які до розширення допомогу приймали, -- Іспанії, Португалії і Греції, і це не може їх влаштовувати.

По-третє, для сільського господарства, важкої промисловості і малого бізнесу, орієнтованих на внутрішній ринок, вступ до ЄС загрожує серйозними проблемами, які супроводжуватимуться зростанням рівня безробіття. Ліберальні реформи металургійної галузі, залізниць, вугільної промисловості й енергетики також призведуть до масових звільнень. Інвестиції в стандарти і якість за новими Європейськими мірками загальмують територіальні програми розвитку сільськогосподарських областей. Харчова промисловість зіштовхнеться з конкуренцією з боку більш ефективних і тих, які мають більше субсидій, виробників ЄС. Малий бізнес, що працює на внутрішній ринок, не готовий до змін, відповідно до вимог законодавства ЄС.

Національні компанії з недостатнім ресурсами підуть з ринку, тому що держава не може ні захищати, ні субсидіювати їх, а це призведе до звуження спеціалізації національного бізнесу, до його зосередження на забезпеченні діяльності європейських мультинаціональних компаній.

Польща, як і більшість нових членів ЄС із низькою заробітною платою, стає зоною ЄС із низькою вартістю виробництва. У цій ролі їм доведеться перебувати протягом ще мінімум 20 років. Португалія й Іспанія, які є членами ЄС вже 15 років, мають рівень заробітної плати набагато нижчий, ніж у Німеччині.

Основою т. зв. західних інвестицій стало просте перенесення на Схід виробництв, які вимагають невисокої кваліфікації праці, а це означає втрату технологічної незалежності країни. Можливості технологічної модернізації будуть відтепер залежати від розробок Заходу, який стимулюватиме в себе інвестиції в науково-дослідні центри та у високотехнологійне виробництво.

Втрата незалежності в промисловості, сільському господарстві, фінансовому секторі, в економіці загалом сприйнята поляками як неминуче зло інтеґрації, яка має захищати їх політично. Але (по-четверте) відновлення історичної залежності Польщі від Заходу спровокує серйозні проблеми з національною самоідентифікацією. Чи зможуть поляки задовольнитися становищем вихідців із країн Азії та Африки? Чи влаштує їх статус "бідних родичів"? Навіщо французам, англійцям, німцям "горді нащадки Речі Посполитої"? За дипломатичною політкоректністю Брюсселя до новачків стоїть цинічний підхід: "гордим" має право бути той, хто заможніший і сильніший! Внаслідок парламентських виборів 2002 року в низці країн -- Франції, Бельгії, Нідерландах, Австрії -- значно підсилилися вкрай праві партії, чиї лідери домоглися перемоги, експлуатуючи популістську ультранаціоналістичну риторику.

Якщо в Радянському Союзі литовців вважали привілейованими, то в цьому, Європейському союзі бути литовцем, латишем, естонцем і поляком -- означає бути бідним родичем.

Проблеми з власною ідентифікацією провокують синдром "старших братів": щодо тих, хто залишається за межами Євросоюзу, поляки почувають себе більш цивілізованими, західними. Наприклад, тема "допомоги Україні" з боку Польщі в її просуванні до ЄС і НАТО є однією з основних на переговорах різного рівня. Польща конкурує з Литвою, яка хоче "вести на Захід" і країни Закавказзя. Для політиків таке посередництво -- додаткові бали до їхнього політичного капіталу, а для пересічного мешканця -- свідчення свого більш "високого" стану стосовно тих же українців, які, звичайно ж, мріють про те, чого Польща вже досягла.

Ці, здавалося б, природні людські прояви ефективно використовує Євросоюз. Європа, припинивши внутрішні тисячолітні війни, на всіх можливих напрямках -- економічному, технологійному, правовому, щодо рівня життя, стандартів споживання та ідентифікації -- будується, ніби будинок-фортеця. У центрі розташовується європейська аристократія, далі обслуга і "дворові", які конкурують за доступ до подачок, і нарешті, на межах з ісламським світом та Росією повинні розташуватися "напівчлени" -- сторожі міцності Європи.

Торгівля ілюзіями про європейське процвітання, політичний "мережевий маркетинг" доручені Польщі у відповідь на її істерики -- треба заробляти на залученні до ЄС. Польща відновлюватиме вплив Речі Посполитої на колишніх історично залежних територіях, серед яких найближчі -- Литва й Західна Україна. Стиль освоєння цих територій повторюватиме стратегію нової колонізації самої Польщі Німеччиною і Францією. Що не суперечить прагненню США до подальшого розпаювання колишньої території СРСР, зокрема державного відмежування Західної України.