Друзі чи родичі?

Фінські, литовські й польські вчені — за перспективу членства України в ЄС

Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
№175, 27 вересня 2005

На тлі посилення позицій євроскептиків, зокрема після того, як у Франції і Нідерландах провалилися референдуми з Євроконституції, а на виборах у Німеччині хай і незначну, але перевагу отримали супротивники розширення ЄС, група політологів із Фінляндії, Литви і Польщі оприлюднила доповідь, здатну потішити єврооптимістів. «Друзі чи сім’я? Фінський, литовський і польський погляд на перспективи політики ЄС щодо України, Білорусі і Молдови», — так назвали автори свій звіт. Гжегож Громадський — аналітик, що співробітничає з варшавським Фондом Стефана Баторія, директор Інституту міжнародних відносин Вільнюського університету Раймундас Лопата і дослідник Фінського інституту міжнародних відносин (FIIA) Крісті Раїк навесні обговорювали проект своєї доповіді у Києві — з українськими політологами, політиками і журналістами. Польща і Литва — давні і активні лобісти інтересів України на Заході, президенти Квасневський і Адамкус зіграли ключову роль під час революційних круглих столів у Києві. Фінляндія має багатий досвід «Північного виміру» (The Northern Dimension) — взаємодії ЄС з північно- західними регіонами Росії. Деякі напрацювання «Північного виміру» пропонується використати і у відносинах із східними сусідами Євросоюзу. У Гельсінкі позитивно ставляться до розширення Євросоюзу. Звісно, фінів більше цікавить те, що відбувається поруч із ними, але вони мають і певний інтерес до нашої країни, в тому числі завдяки публікаціям FIIA. Для нас Фінляндія, по суті, досить близька: все ж порівняно нещодавно нами правила одна — Російська — імперія.

Україні, Молдові, і навіть Білорусі (за неодмінної умови демократизації країни) потрібно надати перспективу членства в Євросоюзі — таке ключове послання доповіді. «Європейська політика сусідства — це крок уперед, але вона лише визначає загальні рамки, які не дуже допомагають відповісти на специфічні виклики східного сусідства», — переконані дослідники. «Практичні переваги перспективи членства доведено успішними трансформаціями в Польщі, країнах Балтії та інших нових членах ЄС. Процес підготовки до вступу створює сильну мотивацію країн-кандидатів для проведення політичних і економічних реформ. Хоча в Україні і розуміють, що прийняття норм ЄС потрібне країні в будь-якому разі, перспектива членства створить унікальний стимул», — пишуть Гжегож Громадський, Раймундас Лопата і Крісті Раїк. «Занепокоєння щодо спроможності Євросоюзу функціонувати цілком виправдане. Також правильно, що розширення має десь зупинитися. Проте воно не може виключати трьох східних сусідів ЄС, які є незаперечною частиною Європи. Інтеграція України, Молдови і Білорусі — тест для фундаментальної мети Євросоюзу: берегти мир і демократію в Європі, — переконані політологи. — Виключення цих трьох країн завдасть серйозних втрат ідентичності і кредиту довіри ЄС. Розширення вже значно змінило природу Євросоюзу: він став менш однорідним; різні групи країн готують ініціативи між собою, перш ніж винести їх на загальний розгляд; менше дискусій відбувається за участю всіх членів. Вступ якої-небудь або всіх трьох згаданих країн не призведе до значних змін цієї тенденції».

На думку дослідників, «типовим виявом реакційної політики ЄС є принцип: «Почекаймо і подивімося, що принесуть наступні вибори». «Від такого способу мислення треба відмовитися, — стверджують Гжегож Громадський, Раймундас Лопата і Крісті Раїк. — Для підтримки демократії в сусідніх країнах Євросоюзу потрібно посилати чіткі і позитивні сигнали на ранніх стадіях передвиборних кампаній... Що більше ЄС пропонує конкретних кроків щодо зближення з сусідами, то більш успішними мають бути проєвропейські, продемократичні сили в сусідніх країнах. Цей важливий момент торкається парламентських виборів в Україні і президентських у Білорусі — і ті, і інші відбудуться 2006 року».

«Варто зазначити, що допомога, яку отримують кандидати на членство в Євросоюзі, істотно більше тієї, що надається країнам-сусідам. Більше того, на даний момент існує значний дисбаланс між допомогою південним і східним сусідам Євросоюзу — не на користь останніх», — також вказують політологи.

На їхню думку, «східні члени Євросоюзу — особливо країни Балтії і Польща — мають довести, що вони не є «антиросійською» групою, а навпаки, найбільш зацікавлені в тому, щоб Союз мав добрі відносини з Росією. Треба враховувати, що напрям розвитку України, Молдови і Білорусі матиме величезний вплив на майбутній розвиток Росії. Залучення Москви до східної політики сусідства ЄС неминуче з двох причин: по-перше, тільки так можна уникнути «гри з нульовою сумою» між ЄС і Росією як центрами впливу; по- друге, просування демократії в нових країнах-сусідах — один із способів заохочення РФ до руху в аналогічному напрямі. Проте залучення Росії не надає їй права вето. Також не має бути будь-яких угод між ЄС і РФ стосовно їхніх спільних сусідів без участі останніх».

Як зазначив у розмові з кореспондентом «Дня» один із представників Єврокомісії, для того, щоб фінсько-польсько-литовська доповідь дійсно змогла вплинути на формування політики Євросоюзу щодо України, її мають підтримати відомі аналітики в Брюсселі. Самі ж Гжегож Громадський, Раймундас Лопата і Крісті Раїк зазначають ключове значення участі Німеччини у просуванні східної політики сусідства ЄС. «Без підтримки Берліна східні і північні члени Євросоюзу навряд чи отримають дієву підтримку своїх зусиль в цьому напрямі», — визнають вони. Майбутнє фінсько-польсько-литовських рекомендацій залежить від цілого ряду непростих чинників, проте сама їх поява вже є великим плюсом. Важливо, щоб ним зуміли скористатися у самій Україні.