Чи затримають французи українців на шляху до Європи?

Алла Лазарєва (Париж)

Дзеркало тижня, № 21 (549) 4 - 10 Червня 2005 року http://www.zn.kiev.ua/op/show/549/50237/

Із Борисом Тарасюком — стосовно наслідків французького референдуму для українських перспектив у Євросоюзі — не гріх посперечатися. Міністр має рацію в тому, що прямих і негайних перешкод на шляху подання заявки Україною немає. Проте подати заявку — не означає вступити в організацію. Українське зовнішньополітичне відомство помилиться, якщо не візьме до уваги нову, стратегічно важливу для України інформацію, яку дозволяє зрозуміти недавній референдум у Франції.

Схоже, деякі наші співвітчизники вбачають у вступі до Європейського Союзу замінник раю на Землі. Острів прекрасної мрії. Втілення того, що подобається і про що мріється, — без мінімальної конкретики і збігу з реальністю.

Проте, перш ніж вимовляти слово «вступати», слід чітко усвідомити «куди». Розібратися, що насправді відбувається у цій не схожій на нашу політичній реальності. Які тенденції й до чого призводять? Яка роль для нас можлива, на яких умовах і коли? З цього, прикладного, погляду, події у Франції — як політичний наочний матеріал — дуже корисні для осмислення.

Брюссель розгублений

Найважче сьогодні простому брюссельському бюрократові. Як зрозуміти, навіщо французи — в особі свого колишнього президента Валері Жискар д’Естена — тривалий час переконували Європу в необхідності Європейської конституції, ініціювали енну кількість самітів та засідань, щоб потім — своїми ж, французькими, руками цю ідею завалити? Франція видається такою собі саламандрою, що пожирає сама себе — тобто свої ж міжнародні проекти.

Голосування проти своєї ж ініціативи, очевидно, знизило впливовість Парижа в Брюсселі. Про це прямо говорили відразу після референдуму і французькі представники в Європейському Союзі, і його лідери. Те, що проти Конституції проголосувала також Голландія, зменшило тягар французької відповідальності за провал проекту. І водночас підсилило загальне відчуття неясності шляху, нечіткості політичного проекту, що запанувало сьогодні в ЄС.

«Найгірше, що може статися, — це якщо і народи, і країни опиняться у паралізованому стані», — прокоментував результати референдуму верховний комісар ЄС Хав’єр Солана.

Тому неправильно стверджувати, буцімто референдум не вплинув на українські перспективи. З одного боку, сама Україна не готова — економічно і політично — подавати заявку. Та з іншого — і це слід чітко розуміти, — Європейському Союзу якийсь час буде не до нових членів. Йому спочатку потрібно розібратися в собі. Розмова про дати гіпотетичного вступу або початку переговорів про можливе членство, отже, відкладається.

Франція відкрила сезон великих сумнівів у ЄС. Ті настрої, які оголив французький референдум, давно витали в повітрі. Їх не бажали помічати політичні лідери країни. А тепер — і тим більше після голландського референдуму — питання внутрішнього устрою Європейського Союзу постало по-справжньому гостро. «Ми очікуємо від нового уряду Франції конкретних пропозицій, як вивести ЄС із кризи, в яку ми потрапили через відмову французів від Європейської конституції», — заявив прем’єр-міністр Польщі Марек Бєлка.

«Європейський Союз переживає справжню кризу, і знадобиться чимало часу, щоб розставити речі по своїх місцях, — вважає Ів Мені, директор Європейського інституту у Флоренції. — Ми переживаємо період, коли Європа мало що зможе. Це своєрідна агонія, повільна агонія».

Італійський аналітик, процитований агентством Франс-прес, також розвиває думку про перспективи України, докорінно протилежну висновкам міністра Тарасюка: «Якщо говорити про подальше розширення ЄС, Румунія і Болгарія вже на доброму шляху, вони мають проскочити. Потім постане питання Туреччини, України, Балканських держав. У цих випадках, кажучи по совісті, я не бачу, як результати референдуму у Франції можуть дозволити їхній вступ».

Пошуки виходу

Хоча всі попередні опитування обіцяли негативний результат голосування у Франції і в Голландії, Брюссель чомусь не бажав бачити очевидне і передбачити кілька можливих варіантів виходу з кризи заздалегідь. Вихід цей потроху намацується лише тепер.

Схоже, процес ратифікації в інших країнах, які ще не проголосували, триватиме, незважаючи на пропозиції Чехії зупинити його після першого ж «ні». Не виключено, що ратифікації триватимуть навіть не до кінця 2006-го, як говорили до референдуму у Франції, а до 2007-го. З тим, щоб, якщо незадоволених Конституцією держав буде небагато, можливо, доопрацювати сам текст і запропонувати його на повторне переголосування.

Рік 2007-й був би принципово важливим для французів, оскільки це рік президентських виборів. Тобто нове голосування теоретично може відбутися вже при новому президентові. І протестні голоси, що пролунали саме проти політики Ширака, не впливатимуть тоді на загальний результат.

Правда, навіть якщо питання особистості Ширака буде зняте, не факт, що у французьких громадян докорінно зміниться ставлення до запропонованої реформи Євросоюзу. Адже серед тих, хто проголосував проти, багато незадоволених недавнім розширенням ЄС за рахунок східноєвропейських країн, а також противників можливого членства Туреччини. Якщо вірити соціологам щонайменше 25% французів у принципі незадоволені і Євросоюзом, і його реформами.

У кожному разі, після того, як усі країни висловляться щодо проекту Конституції, буде скликано надзвичайну раду ЄС. Можливо, з команди тих, хто наважився жити за Конституцією, вийдуть незгодні гравці. Але не виключено, що від ідеї Конституції, єдиної зовнішньої політики, президента Європейського Союзу просто відмовляться. І ЄС повернеться до свого первинного — суто економічного проекту. Цю концепцію послідовно відстоює Великобританія.

Континентальна і британська моделі розвитку ЄС конкурують між собою не один рік. Мотором континентальної концепції традиційно виступали спільно Франція і Німеччина. Вони просували насамперед політичний союз держав, спільну систему безпеки, єдину зовнішню політику. У принципі, проект Європейської конституції виписаний саме в такому форматі.

Британська концепція не передбачає наднаціональних лідерів із серйозними повноваженнями. Вона обмежується ідеєю спільного ринку, без митних перепон для вільного переміщення товарів, капіталів, громадян. Без єдиної зовнішньої політики.

З липня нинішнього року Великобританія перебирає головування в ЄС. Якщо Європейська конституція — а з нею і континентальна модель ЄС — зазнають поразки, Лондон напевно одержить додаткові аргументи і можливості зміцнити саме свій проект.

У цьому контексті Україні варто активніше наполягати на вигоді не для себе — для дійсних уже членів ЄС розвивати з Києвом тісне економічне співробітництво. Беручи до уваги лондонський погляд на ЄС, є сенс спробувати запустити перспективні економічні проекти, зуміти переконати Європу, що Україна — вигідний, корисний партнер із привабливими ринками. Доки Європа вибиратиме свій шлях, Україна могла б (якби зуміла) закласти економічний фундамент під своє можливе подання кандидатури.

Французькі особливості

У червні майже весь український політичний бомонд лаштується відвідати Париж. З візитами чекають на Петра Порошенка, Юлію Тимошенко, Бориса Тарасюка, Віктора Ющенка. Перелік прізвищ відповідає тому порядку, в якому вони по черзі прибудуть до французької столиці.

Чи можна сказати, що українські керівники побачать «нову Францію» — беручи до уваги результати недавнього референдуму? Мабуть, не зовсім. Усередині країни референдум нічого по суті не змінив. Але він висвітлив ту правду про французів — не страшну, але важливу, — яку вони не дуже хотіли про себе знати.

Сухими цифрами і відсотками референдум довів, що політичний клас Франції, по суті, не відбиває настроїв свого народу. Що та модель європейського розвитку, яку роками втілювали дипломати й політики, насправді не приваблює більшість громадян. Або ж, у кращому разі, еліта просто не спромоглася пояснити народу суть своїх проектів.

Багато хто звинувачує особисто Ширака у провалі голосування щодо Конституції. «Якби Ширак, як Герхард Шредер, оголосив позачергові парламентські вибори відразу після референдуму і тим самим відокремив внутрішні французькі питання від європейських, можливо, все було б інакше», — написала газета «Ліберасьон». Але Ширак не захотів ризикувати владою на два роки, що залишилися до виборів. Чи домігся він цим для себе більшого політичного комфорту? Навряд. 55% проти — це, зокрема, й оцінка його політики.

Чи варто робити висновки, що новий кабінет міністрів радикально змінить французький погляд і на можливе членство України в ЄС, і на перспективи французько-українських відносин? Теж навряд. Адже новий прем’єр-міністр Домінік де Вільпен — кадровий дипломат із найближчого оточення Ширака. Де Вільпен, як колишній міністр закордонних справ першої каденції Ширака, повністю поділяє його погляд на зовнішню політику. Погляд у міру націоналістичний і досить уважний до позиції Москви.

Про те, що точка зору Росії багато значить для нового французького прем’єра, свідчить невеличкий епізод, розказаний одним із паризьких журналістів, котрі їздили з де Вільпеном до Москви. Повернувшись у Париж, міністр підійшов поспілкуватися з журналістами і, можна сказати, вишпетив їх за «надмірно критичний тон» щодо Путіна. «Потрібно розуміти, що демократичні традиції у Росії не такі міцні, як у нас, не можна заганяти Путіна в кут», — повчав він здивованих кореспондентів, які, в принципі, не звикли до таких «п’ятихвилинок».

Утім, все змінюється, і політичні звички теж. Міцні відносини з Росією не означають, що Україні з Францією не дійти порозуміння. Просто потрібно бачити ситуацію реалістично. І ставити посильні завдання. Українським капіталом залишається той позитивний заряд симпатій, який створила в суспільній думці завдяки пресі помаранчева революція. Та преса і політики — не одне й те саме. І революційні напрацювання у плані іміджу час освіжити. Не забуваючи, що кожен новий кандидат у ЄС повинен буде затверджуватися консенсусом усіх країн. А за французьким законом — неминучий референдум щодо кожного кандидата.

Поки що негативні настрої масово викликає Туреччина. Стосовно України суспільна думка ще не сформована.