Міжнародна конференція
“Українсько-польське партнерство та регіональний розвиток в контексті розширення
Євросоюзу. Проблеми та перспективи”
Львів, 27-28 червня 2002 р.
Організатори:
Львівська обласна державна адміністрація
Department for International Development
Агенція Регіонального розвитку та європейської інтеграції
Центр Підтримки Бізнесу - НюБізнет
УКРАЇНА І РОЗШИРЕННЯ ЄС: ПРОБЛЕМИ, НАСЛІДКИ, ПЕРСПЕКТИВИ
Дзеркало тижня", №45(369), 17 листопада 2001
14—15 грудня в Лаекені (Бельгія) планується важлива для всієї Європи подія — саміт ЄС, який виведе на фінішну пряму п‘ятий етап розширення Європейського Союзу, безпрецедентний як за кількістю країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками, так і за глибиною перетворень, необхідних для його успішної реалізації.
Очевидно, що до “першої хвилі” розширення не потраплять усі країни-кандидати. Проте не викликає сумнівів, що на 2004 р. до Євросоюзу приєднаються окремі держави, які межують з Україною. А це створить нову ситуацію — безпосереднє сусідство ЄС з Україною, що матиме для неї важливі наслідки. Але які?
Рух ЄС на схід має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи, об’єктивно відкриваючи нові, ширші можливості співробітництва між Україною і Євросоюзом. Однак їх реалізація ще не гарантована. Більше того, в короткостроковій перспективі виникнуть і негативні наслідки, які можуть ускладнити формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Тому в інтересах і ЄС, і насамперед України спільними зусиллями спробувати знайти відповіді на актуальні питання сьогодення. Які проблеми можуть постати перед нашою державою у зв’язку з розширенням ЄС? Якими мають бути механізми, що компенсували б можливі втрати в окремих сферах співробітництва?
Чим відрізняється нинішній етап розширення від попередніх трансформацій Євросоюзу? На думку експертів УЦЕПД, головна відмінність між ними в тому, що попередні “хвилі” розширення відбувалися на нижчих рівнях інтеграції ЄС, тому країни, що приєднувалися до Союзу, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Причому отримання членських квитків було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення.
Принципово важливим моментом є те, що новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Це особливо ускладнює питання такого розширення — як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах. Приєднання нових членів обумовлює істотні зміни в структурі та механізмі діяльності ЄС, що, безперечно, позначиться на самому євроклубі, країнах-кандидатах, сусідніх державах.
Слід зазначити, що кожна хвиля розширення мала свою соціальну ціну — збільшувалася територія, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас — зменшувалися економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей.
Рішення про п’яте розширення ЄС, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах, мало, швидше, політичне, ніж економічне підгрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом майбутньому ЄС. Вступ 12 нових країн (без Туреччини) збільшить територію ЄС на 34%, чисельність населення — на 28%, водночас сукупний ВВП об’єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%. Істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення населення нинішніх членів ЄС: зниження життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому — досить спірна формула для прагматичних європейців.
За останніми даними “Євробарометру”, позиції населення країн ЄС щодо розширення Союзу неоднозначні і далекі від одностайної підтримки цього процесу. 43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширено за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процесу розширення. Цікаво, що значна більшість прихильників розширення ЄС проживає переважно у країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість у країнах-лідерах ЄС (Велика Британія, Німеччина, Франція), які помітно впливають на визначення стратегії ЄС, частка прихильників розширення трохи перевищує третину. Досить стримано ставляться громадяни ЄС щодо можливості набуття членських квитків у Євросоюз. Лише п’ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС має бути відкритим для всіх бажаючих, а майже половина (44%) допускають таку можливість лише для окремих держав (діаграма “Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу”).
Враховуючи високий рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже — впливу громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість (71%) громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення в разі виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг, з точки зору підтримки його громадськістю країн — членів ЄС. (Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, політичне рішення про розширення Європейського Союзу вже прийнято, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, які приєднаються в рамках “першої хвилі” розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу).
Цікаві також погляди населення України, до кордонів якої рухається ЄС. Наші співвітчизники оцінюють процес розширення ЄС стримано позитивно. Найбільша частка населення (32,1%) впевнена, що розширення ЄС покращить його відносини з Україною. Лише кожен десятий (9,6%) дотримується протилежної думки
Бажано, щоб поява заможного сусіда — ЄС на українських кордонах стала не підсилювачем традиційних очікувань допомоги, а стимулом для перебудови власного господарства. Нині в суспільстві наявний потенціал зміцнення європейських орієнтацій населення. Його може активізувати покращання співробітництва України з ЄС, країнами-кандидатами, а також — їхня зацікавленість щодо інтеграції України до європейського співтовариства. Однак саме це викликає у наших громадян помітний скепсис: лише 18,4% респондентів вважають, що країни ЄС ставляться до України як до потенційного рівноправного партнера; більшість населення (62,4%) переконані, що члени ЄС або байдужі до можливого членства України в ЄС (35,4%), або ставляться до нього скептично, вважаючи, що Україна не має перспектив вступу до ЄС (27%).
Водночас наші співвітчизники усвідомлюють значне економічне відставання, що стримує українську євроінтеграцію: найбільша частина громадян (39,8%) вважають реальним вихід нашої держави на економічний рівень провідних країн ЄС лише через 20 років. Однак, попри це, більшість із них (66%) переконані в необхідності вступу України до ЄС протягом найближчих 5-10 років. Очевидно, ставлення громадян визначатиметься не геополітичними перевагами безпосереднього сусідства з ЄС, а конкретними результатами співробітництва з розширеним Євросоюзом і тим, чи вдасться мінімізувати можливі негативні наслідки його розширення для України.
Рух ЄС на схід супроводжуватиметься запровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією, що торкається інтересів мільйонів наших співвітчизників.
Набуває актуальності в цьому плані проблема регулювання трудової міграції і забезпечення соціального захисту громадян України. Адже запровадження в країнах-кандидатах європейського порядку регулювання цієї сфери призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадян України.
З другого боку, не секрет, що левову частку потоку трудових ресурсів України на Захід становить нелегальна трудова міграція, що викликає, м’яко кажучи, проблемність у стосунках України з країнами ЄС та державами-кандидатами. (За різними оцінками, у 2000 р. в Польщі неофіційно працювало 60—100 тис. українських громадян, у Чехії — близько 100 тис., у Словаччині — близько 50 тис.)
Водночас лише заборонні заходи з боку країн ЄС та країн-кандидатів не розв’яжуть проблеми викорінення нелегального працевлаштування українських громадян на їхніх територіях. Зрозуміло, що в близькому майбутньому Україна не зможе самотужки кардинально скоротити безробіття і значно підвищити життєвий рівень населення. Тому пропозиція нелегальної робочої сили з України існуватиме і стимулюватиме попит на неї з боку тіньового сектора економіки країн ЄС.
Очевидно й те, що для подолання нелегальної трудової міграції недостатньо зусиль самої лише України (хоча, безперечно, вони мають бути визначальними). Потрібно спільно з ЄС та країнами-кандидатами комплексно розв’язувати цю проблему: від допомоги у створенні робочих місць в Україні — до легалізації трудових міграційних потоків шляхом збільшення відповідних квот. У середньостроковій перспективі необхідне укладення угод України з ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту українських працівників за кордоном.
Посилення боротьби з нелегалами в розширеному євроклубі, встановлення на його кордонах антиміграційних бар’єрів у вигляді жорсткого прикордонного і візового режимів (якщо не буде активізовано спільних зусиль та збільшено допомогу Україні) можуть значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на нашу країну. Україна може перетворитися на державу-накопичувач нелегалів, що дестабілізуватиме її внутрішню ситуацію. Відтак виникне зона нестабільності безпосередньо на кордонах Європейського Союзу.
Боротьба ЄС з нелегалами потребує (sic!) не встановлення бар’єрів на західному кордоні України, а впорядкування, власне, усіх кордонів на схід від Європи та передусім — східних і північних кордонів України, через які потрапляє в Україну основний транзитний потік нелегалів.
Запровадження візового режиму може вплинути на свободу пересування українських громадян і на рівень їхнього добробуту (через можливе скорочення прикордонної торгівлі) не саме собою.
Візовий режим перетинання кордонів, процедури прикордонного контролю, заходи з усунення нелегальної міграції — звичайна міжнародна практика. Але в ситуації України впровадження віз поєднується з проблемами внутрішнього характеру: низьким рівнем життя громадян, що вимушує їх, зокрема, до демпінгу на ринку праці, участі в кримінальному бізнесі тощо; недостатньою правовою культурою (поведінка наших громадян за кордоном — тема окремої і не дуже приємної розмови). Зокрема цим пояснюється прагнення країн ЄС і країн-кандидатів відгородитися від України бар’єром віз і жорстких процедур прикордонного контролю. Тому необхідна передумова мінімізації негативного впливу цих заходів ЄС на українських громадян — у першу чергу приведення у відповідність до стандартів Євросоюзу внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні.
З другого боку, потрібно здійснити певні адаптаційні заходи, перш ніж впроваджувати візовий режим щодо України: розширити мережу консульських установ, спростити процедуру оформлення документів, встановити оптимальну вартість віз.
По завершенні нинішнього етапу розширення ЄС західні кордони України стануть східними рубежами Євросоюзу. Це якісно нова політична ситуація, яка значною мірою визначатиме як характер контактів з нашим європейським партнером, так і перспективи подальшого розвитку України.
В інтересах ЄС — забезпечити мир і стабільність поблизу своїх кордонів, мати своїми сусідами стабільні, демократичні та економічно розвинені держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Тому слід очікувати зростання політичного тиску ЄС на Україну, насамперед у напрямі зміцнення демократичних інституцій, забезпечення прав людини, свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних структурах. Очевидно, цей тиск найбільше відчуватиметься протягом наступних місяців, з огляду на наближення парламентських виборів в Україні. Від їх прозорості, демократичності, відповідності європейським стандартам залежатимуть подальші відносини ЄС з Україною і загалом перспективи європейської інтеграції країни.
Рух ЄС до українських кордонів на тлі розвитку Спільної європейської політики безпеки і оборони дасть змогу нашій державі взяти активнішу участь у зміцненні безпеки на континенті. Саме у сфері безпеки Україна вже сьогодні може зробити реальний внесок у забезпечення стабільності в зоні інтересів ЄС — по лініях миротворчості, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, стратегічних транспортних перевезень тощо.
Вступ до ЄС держав, із якими Україна має традиційно добрі відносини, та отримання ними відповідних квот у керівних органах Союзу може сприяти просуванню українських інтересів у ЄС, дозволить використовувати напрацьовані механізми регіонального співробітництва для поглиблення контактів з Європейським Союзом.
Слід наголосити на ще одній важливій обставині. Розширення ЄС супроводжується поглибленням співпраці Євросоюзу з Росією. Отже, рух України до Європи, крім іншого, зумовлюватиметься рівнем і характером її відносин з РФ. Це означає, зокрема, необхідність поглиблення економічного співробітництва з Росією для зміцнення національної економіки — як основи реалізації власних політичних цілей у Європі.
Загалом, наближення ЄС до українських кордонів об’єктивно зміцнює вплив європейської спільноти на Україну. В політичному плані цей процес можна розглядати як позитивний — такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів. Водночас трансформація ЄС може породити чимало проблем для України. Очевидно, що характер та рівень співробітництва України з розширеним ЄС, загалом перспектива української євроінтеграції — насамперед залежатимуть від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного демократичного розвитку, піднесення вітчизняної економіки.