Міжнародна конференція
“Українсько-польське партнерство та регіональний розвиток в контексті розширення
Євросоюзу. Проблеми та перспективи”
Львів, 27-28 червня 2002 р.
Організатори:
Львівська обласна державна адміністрація
Department for International Development
Агенція Регіонального розвитку та європейської інтеграції
Центр Підтримки Бізнесу - НюБізнет
К.і.н. Світлана МІТРЯЄВА,
Національний інститут стратегічних досліджень
УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКИЙ КОРДОН В КОНТЕКСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС
Питання інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур, є безумовно, головною стратегічною метою держави. Сьогодні Україну розглядають як “опору і генератор стабільності і безпеки в Європі”. В ній вбачають “стратегічний ланцюг між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем”, “унікального стратегічного партнера Європейського Союзу” і “особливого партнера НАТО”.
Наразі і в українському суспільстві прослідковується позитивна тенденція щодо членства України в ЄС. Одне з останніх опитувань, проведених Центром миру, конверсій і зовнішньої політики (кінець 2001 р.) показало, що понад 70% опитаних експертів вважають, о членство України в ЄС “відповідає стратегічним національним інтересам України”. Це означає, що серед політичної еліти в суспільстві сформована солідна база щодо користі інтеграції України в ЄС.
І в цьому контексті відносини України з Європейським Союзом мають пріоритетне значення не тільки тому, що ми прагнемо до вільного обігу товарів, послуг, капіталів та робочої сили, але й тому, що ми повинні думати про глобальну перспективу нашого цивілізаційного розвитку.
На сьогодні вже визначені етапи нашого руху до Європи:
Без сумніву, процес розширення ЄС за рахунок країн, які безпосередньо межують з Україною, - є однією з головних умов здійснення стратегічної мети нашої держави, - про яку вже йшлося.
Останнім часом і з боку ЄС спостерігається тенденція до посилення прагматичного інтересу до України, проявом якого стало проголошення наміру розширити співробітництво з нашою державою.
Мова йде про так званий “статус безпосереднього сусідства” (а саме про пропозиції Британії та Швеції про початок розбудови нових відносин з Україною, яка стане новим сусідом Європи після розширення кордонів ЄС на схід). Ці пропозиції були ухвалені міністрами закордонних справ Європейського Союзу наприкінці квітня 2002 року.
Ядром проблематики і стратегій концепції “безпосереднього сусідства” є цілеспрямоване погодження
Головна мета на загальноєвропейському рівні – зменшення ризику в сфері безпеки в широкому значенні цього слова. Сюди, до прикладу, відноситься подолання політичних, економічних, суспільних асиметрій між ЄС і його майбутніми сусідами.
На національному і регіональному рівнях “безпосереднього сусідства” необхідно спробувати передбачити негативні наслідки розширення ЄС, а з іншого – сформувати європейські стратегії по скороченню складу і ліквідації регіональних проблем.
В цьому контексті проекти транскордонного співробітництва, як білатеральні, так і в форматі єврорегіонів, мають велике значення не тільки для вирішення проблем окремого регіону, але й можуть слугувати моделями для Європи в цілому.
На нашу думку, з цієї точки зору, своєчасною і актуальною є Програма розвитку єврорегіонів і утворення Міжвідомчої комісії з питань розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України (№ 587 від 29.04.02 р.).
З огляду на зазначені факти, створення надійних, але одночасно і прозорих кордонів, є передумовою як для транскордонного співробітництва, так і для європейської інтеграції.
Беручи до уваги асиметрії розвитку майбутніх “сусідніх держав” і трансформаційні кризи, що продовжуються в них, важливе політичне завдання полягає у своєчасному розпізнаванні проблем “сусідства”. Саме таким чином можна підходити до створення механізмів запобігання конфліктів і напруженості між сусідніми країнами. Надійність і стабільність можуть стати позитивними факторами майбутнього східного кордону ЄС.
В цьому контексті узгодженість дій між Україною і Словаччиною як в рамках білатерального, так і в форматі єврорегіонального прикордонного співробітництва, становитиме основу стабільності і міжнародної безпеки на спільному шляху до Єдиної Європи.
Беручи до уваги той факт, що і Україна, і Словаччина останнім часом зробили важливі зовнішньополітичні кроки, які підтверджують серйозність і обгрунтованість їх євроінтеграційних прагнень, значно розширюється “плацдарм”, на якому розгортається всебічне співробітництво між двома сусідніми державами.
В цьому аспекті суттєвого коригування потребує і прикордонний спектр зовнішньої політики.
На думку експертів, сусідні з Україною держави, й зокрема Словаччина, не зацікавлені в тому, щоб майбутній східний кордон ЄС (водночас і західний кордон України) поділив Європу на дві частини, хоча вона першою серед країн Карпатського Єврорегіону на вимогу ЄС ввела візовий режим з Україною.
Деякі ж аналітики (Український центр досліджень проблем міжнародної безпеки) вважають, що на теренах Центральної Європи формується субрегіон “внутрішньої периферії”. Під час здійснення інкорпорації, субрегіональні зв”язки в межах ЦСЄ можуть виявитися підірваними (що призведе до створення двох регіонів: Центрально-Західна Європа та Центрально-Східна Європа, і виникне якісно нова небезпека реалізації “євроінтеграційного курсу” України.
Сьогодні вже можливо аналізувати як позитиви, так і негативи запровадження візового режиму між Україною та Словаччиною – двома країнами, для яких розвиток прикордонної торгівлі та прикордонної економічної інфраструктури є економічно важливим чинником національного соціально-економічного розвитку.
Першою спробою такого аналізу був круглий стіл експертів, організований саме тут, у санаторії “Карпати” (31 травня 2000 року) Словацькою Асоціацією зовнішньої політики та ЗФ НІСД “Україна – Словаччина: напередодні введення візового режиму” за участі МЗС обох країн та п. Ю.Рилача. Вже тоді прогнозувалися негативні наслідки його введення в економіці, і особливо, в сферах суспільного життя.
Другою спробою такого аналізу стала конференція в Братіславі, організована в травні минулого року. Посольством України в Словаччині, Словацькою Асоціацією зовнішньої політики за участі експертів обох країн “Україна – Словаччина: пошук спільних інтересів”. На конференції було розглянуто широке коло питань, які торкалися:
Третьою спробою такого аналізу стала міжнародна конференція Ради Європи з питань українсько-словацького транскордонного співробітництва під патронатом Президента Словацької Республіки Рудольфа Шустера та Президента України Леоніда Кучми, яка відбулася в м. Михайлівці та м. Ужгороді 30-31 травня п.р.. Її відмінність полягає в тому, що вона проходила за участі представників Ради Європи.
Це надає можливість для обох країн на зовнішньополітичному напрямку здійснювати заходи, спрямовані на зміцнення зв”язків Україна - Словаччина - ЄС і мінімізації можливих, негативних для України, явищ, які виникнуть в результаті розширення ЄС на Схід.
Сприятиме цьому вже започатковане співробітництво в рамках Україна – Вишеградська четвірка – ЄС у сфері розбудови майбутніх зовнішніх кордонів ЄС.
Цілком очевидно, що Шенгенські угоди стали важливим етапом на шляху створення єдиної Європи і заклали принципи, на основі яких має відбуватися переміщення людей, транспорту та товарів як в середині Шенгенського простору, так і між країнами, де діють Угоди. Скасування внутрішніх кордонів неминуче призводить до посилення режиму кордонів зовнішніх, і сусіднім з ЄС країнам, й зокрема Україні, доведеться сприймати це як доконаний факт.
Так, Україна з розумінням поставилася до прийняття нового закону № 48/2002 збірки законів “Про перебування іноземних громадян на території Словацької Республіки”, який набув чинності 1 квітня 2002 року. Цей закон є свідченням здійснення Словаччиною реальних кроків по підготовці до вступу в ЄС. Принагідно зазначу, що основні положення Закону були представлені на прес-конференції Генерального консульства СР в м. Ужгороді 20 травня поточного року.
Вихід із ситуації, що склалася, і яка вже формується із введенням візового режиму між Україною і Словаччиною, а в найближчій перспективі і з іншими державами Карпатського Єврорегіону, полягає у пошуках альтернатив, які завжди існують лише для тих, хто їх шукає. Але це, в свою чергу, вимагає аналітичного узагальнення, постійного білатерального і багатостороннього діалогу та роботи фахівців-експертів з питань Шенгенських acquis.
Чи стане в цьому контексті українсько-словацький кордон викликом Шенгену? Покаже час.
Наразі вже сьогодні актуально подивитися на регіональне співробітництво між Україною та Словаччиною в Шенгенському режимі, перетворюючи прикордонні взаємовідносини на транскордонні, як в білатеральному співробітництві, так і в форматі КЄ, використовуючи для цього механізми і інструменти Європейського Союзу, його технічну і фінансову допомогу, адже лише на реалізацію трьох напрямів співробітництва (транскордонне, транснаціональне й міжрегіональне), із Структурного Фонду допомоги ЄС за програмою INTERREG на 2000-2006 рр. виділяється близько 5 млрд. євро.
Розширення Шенгенського простору повинно відбуватися передусім із урахуванням інтересів України. Україна має шанс через розвиток транскордонної співпраці та через регіональну інтеграцію в рамках КЄ реалізувати пріоритетний напрям зовнішньої політики. Від Єврорегіону – до Євросоюзу, саме тоді і для України поняття “Європа регіонів” стане не просто черговою концепцією, а реальним фактом.
Важливо об”єднати зусилля політичної еліти, дипломатів, експертів для реалізації вектору Україна - Словаччина – ЄС. Конкретні кроки в цьому напрямі вже зроблені в Національному інституті стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України.
Я маю на увазі ряд круглих столів експертів, які відбулися останнім часом:
Наразі триває робота над наступним проектом “Карпатський Єврорегіон і зовнішні кордони розширеного ЄС: оцінка впливу режиму Шенгену”, мета якого – вивчення очікуваного ефекту режиму Шенгену для транскордонного співробітництва, й зокрема, на українсько-словацькому та українсько-угорському кордоні в контексті розширення ЄС.
Планується конференція за участі провідних експертів України, Словаччини та Угорщини, представників органів місцевого самоврядування цих країн, міжнародних фундацій тощо