Люди i вiзи

Сергій СОЛОДКИЙ, «День»

№132 25.07.2002 «День»

«Як можна їхати в країну, в котру навіть візу без проблем не можна отримати», — часто доводиться чути від заїжджих в Україну іноземців. Практично те ж саме можна було б сказати і стосовно консульств багатьох зарубіжних держав в Україні — біля них теж доводиться вистоювати довжелезні черги, надавати силу силенну документів та довідок, там можуть і нагрубiянити. Щоправда, якщо багато українців з різною метою, але прагнуть потрапити за кордон (на роботу, не завжди легальну, на навчання, у питаннях бізнесу, на відпочинок тощо), то іноземці зовсім не часті гості в Україні, і не завжди з великим бажанням, якого їх остаточно можуть позбавити ще під час процедури отримання віз. Що робить в цьому напрямку українське Міністерство закордонних справ, які заходи вживаються для спрощення візового режиму з деякими країнами, як вирішується проблема з легалізацією українських нелегальних заробітчан за кордоном, що можна зробити, щоб Україна не сприймалася як трамплін для проникнення на Захід мігрантів з країн Азії — в інтерв’ю iз заступником директора департаменту консульської служби МЗС України Валерієм ГРЕБЕНЮКОМ.

— Уже досить давно ведуться розмови про можливість скасування або спрощення візового режиму для громадян країн Євросоюзу, Канади, Сполучених Штатів та Японії. Чи є якісь зрушення?

— Це питання вивчається. Раніше громадяни згаданих країн повинні були для в’їзду в Україну отримати ще й запрошення. Коли ми скасували цю умову, то різко, пригадую, зросла кількість громадян США, які відвідали нашу державу. Однак про повне скасування візового режиму говорити ще передчасно. Це потребує великих організаційних зусиль. Складно відмовитись від візового режиму за один день.

— Можливо, справа того варта?

— На даний момент існує система, цілий механізм. Щоб його зупинити, запустити інший, треба певний час. Хоч особисто я вважаю, що це питання вирішиться. Із 1 липня як перший крок на цьому шляху ми вирішили провести експеримент. В аеропорти Сімферополя, Одеси громадяни ЄС, США, Канади, Японії в’їжджають без віз, отримуючи дозвіл на восьмиденне перебування в Україні.

— Іноземці часто скаржаться на роботу українських консульських служб. Звинувачують їх працівників в бюрократизмі, неввічливості. Це — закордонний каприз чи проблема, з якою в МЗС борються?

— Консульська служба — це робота з людьми. Щодня консульська установа приймає у середньому від ста до трьохсот громадян. Люди бувають різні, багатьох дратує черга, яку доводиться вистоювати. Але, на жаль, поки що ми не можемо створити таку систему, яка б дозволила економити час громадян. На основі цього можуть виникати конфлікти. Проте я не можу сказати, що на працівників консульських установ надходить багато скарг. Так, вони є, але їх небагато. І в принципі система консульських служб України за кордоном працює злагоджено. Ми постійно розширюємо свою консульську присутність, на сьогодні Україна має 95 консульських установ.

— Розширення Євросоюзу, вважають, призведе до зведення нового муру між Україною та рештою Європи, і не в останню чергу через запровадження віз. Чи ведуться якісь переговори про спрощення режиму із країнами, які вже відмовили або з наступного року муситимуть відмовити українцям у безвізовому в’їзді?

—Зараз тривають інтенсивні переговори з Польщею. Віднайдено найприйнятніший механізм візового режиму. Польща й Україна, звісно, не хотіли б його запроваджувати взагалі, але така вимога ЄС. Уже вироблена позиція України, концепція цього візового режиму. Остання передбачатиме якомога більшу кількість категорій громадян, які зможуть в’їжджати без віз. Також ми б хотіли зробити цей режим найменш формальним, аби візи були якомога дешевшими і процедура їх видачі не була б складною. Тривають з цього питання переговори з ЄС, аби Брюссель з розумінням поставився до країн, які муситимуть запровадити візовий режим. Головна умова, яку Україна має вирішити, — нелегальна міграція. Із України потрапляють нелегали як через державу- транзит, крім того, Україна сама є державою-постачальницею нелегалів. Не секрет, що в тій же Іспанії, Португалії, Греції нелегально перебуває досить багато українських громадян. Кількість нелегальних мігрантів, які потрапляють на українську територію з російської, також у принципі збільшується. Це цілком зрозуміло, бо Росія сама є транзитною країною для нелегалів. Ми піднімаємо це питання на переговорах з росіянами, зараз опрацьовується проект угоди про реадмісію (тобто про прийом-передачу осіб, які незаконно перетнули державний кордон). Відповідний переговорний процес продовжується і з ЄС.

— Чи не сприймають у Москві кроки Києва із облаштування східного кордону як спробу створити перешкоди для пересування громадян?

— У Росії це сприймають нормально. Російська верхівка зараз заявляє, що облаштування кордонів є нормальним процесом. На сьогодні було вирішено, що з 1 січня має набути чинності порядок, згідно з яким громадяни України та Росії повинні будуть в’їжджати на території двох держав за закордонними паспортами.

Але зараз триває переговорний процес для того, щоб продовжити термін в’їзду за внутрішніми паспортами до 1 липня наступного року. Це пов’язано з технічними проблемами, з паспортизацією населення.

— Як на даному етапі вирішується Україною питання про легалізацію українських нелегальних заробітчан за кордоном?

— Наразі триває переговорний процес з низкою європейських країн щодо укладення угод про працевлаштування. Зараз в Україні вирішується питання про приєднання до Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів. Ця процедура досить проста, потрібна тільки воля нашої держави. Вважаю, що приєднання до документа зніме на 90% ті проблеми з мігрантами, які сьогодні існують. Іспанія, Португалія, Франція, де є найбільше наших мігрантів, є учасниками документа. Сьогодні в Португалії перебуває близько 90 тисяч громадян України. Гадаю, приблизно така ж ситуація з Іспанією, Грецією, Італією.

— Скільки громадян України вже загинуло за кордоном?

— За перше півріччя цього року 409 осіб. Найбільше у Португалії — 107, у Італії — 75, в Чехії — 34. Більшість із них — заробітчани.

— Дуже багато говорять останнім часом про те, що українці дедалі частіше звертаються за політичним притулком до інших країн. Чи спостерігається така тенденція насправді? — У силу процедур звернень за політичним притулком, уся інформація конфіденційна. Тому жодна держава не може надати даних, про які ви запитуєте. Нам відомо, що існують такі звернення, але більшість із них позитивно не вирішується. Тому що підстави для надання політичного притулку передбачають ущемлення громадянських свобод. Говорити про таке ущемлення в Україні ми не можемо. Сваволя чиновників, недосконалість, приміром судової системи, не є підставою для отримання притулку. — А до України за наданням притулку звертаються?

— Є такі випадки. Вони нечисельні. В основному політичний притулок не надається. Скажімо, недавно до нас звернувся громадянин Сполучених Штатів. Він переконував, що його в країні переслідують. Однак ми не думаємо, що існують підстави вважати США країною, в якій здійснюється політичний тиск.

— На що б ви порадили в першу чергу звернути увагу українцям, що збираються за кордон?

— Основне, що б я порадив громадянам, детально вивчити інформацію про країну, в яку вони збираються. Найхарактерніші проблеми, з якими стикаються відпочиваючі, можна поділити на три групи. Перша — втрата документів. Потім досить проблематично вирішити цю проблему, бо існує ціла процедура видачі свідоцтва на повернення в Україну. Інша проблема — викрадення документів, грошей. Можливості надання фінансової допомоги консульськими службами обмежені. Третя, чи не найскладніша, коли наші громадяни потрапляють у лікарню. Найліпший вихід із цієї ситуації — отримання страхових полісів, які коштують в принципі не так дорого у порівнянні лікуванням. Існує також проблема втягування наших громадян в нелегальну діяльність. Особливо це стосується наших жінок, дівчат, яким обіцяють великі гроші за роботу в модельному бізнесі, а насправді їм доводиться працювати в секс-індустрії. Повернутися звідти тоді дуже важко.