Візи та революція: кого лякає введення Польщею візового режиму?

Дзеркало тижня № 1 (426) 11 - 17 Ciчня 2003 року

Володимир ПАВЛІВ
(Варшава)

2003 рік скоріш за все буде асоціюватися в українських громадян із введенням віз між Україною та Польщею. Наслідків цього у всіх сферах життя і діяльності обох країн і обох народів поки що ніхто не може точно спрогнозувати, тому в певних категорій громадян по обидва боки кордону це викликає певне (чи навіть — повне) занепокоєння. Нещодавно в одному шанованому польському виданні з’явився репортаж про жінок з України, які працюють як прислуга у багатих польських родинах. Одна з них, відповідаючи на запитання про можливі наслідки введення віз, відповіла так: “Я вам скажу, що буде. Спочатку введуть візи, потім в Україні почнеться голод, а потім буде революція”.

Очевидно, що українська заробітчанка, котра лякала польську журналістку “голодом і революцією”, не дуже цікавиться суспільно- політичною ситуацією в Україні і не знає, що кілька мільйонів її співгромадян працюють, як і вона, але в країнах, на в’їзд до яких візи або вже потрібні, або завжди були потрібні. Не знає також, що значна частина її земляків, яких зустрічає на вулицях, в транспорті чи в магазинах польських міст, перебувають тут на цілком легальній основі, і візи на право тривалого перебування вони виробляють уже давно — отже введенням в’їздних віз їх аж ніяк не налякаєш. Однак, тим не менше, для значної частини українців введення віз із Польщею стане-таки чималою проблемою. Переважна більшість цих людей — це так звані “нелегали”.

Протягом кількох останніх років українсько- польський кордон нашими громадянами було перетнуто десь близько 5—6 мільйонів разів на рік. Саме перетнуто, а є люди, які перетинають кордон протягом року десятки разів. Найчастіше — мешканці прикордонних районів Західної України, які живуть з того, що переносять або перевозять через кордон кілька пляшок алкоголю чи кілька блоків цигарок. Їх заробітки з цієї “контрабанди” настільки жалюгідні, що навіть незручно їх називати “човниками”, більш влучно їх називають польські прикордонники — “мурашками”. Якщо відібрати у цих людей їхній “бізнес”, чи призведе це до голоду, важко сказати, але, напевно, не спричинить революції. Вражає неймовірний рівень деморалізації цих “мурашок”. Схоже на те, що їм не стільки не вдається займатись чимось іншим, як попросту не хочеться. Та й майже щоденні відвідини закордону не йдуть їм на користь, оскільки тут вони спілкуються із такими ж, як і вони — любителями дешевої горілки і цигарок “від рускіх”. Додаймо до цього ще й те приниження, якого вони зазнають від прикордонників, поліції, обкрадання чи побиття хуліганами (хто вступиться за нелегала?). Можливо, впровадження віз принаймні зупинить цей процес деморалізації та змусить їх пошукати якогось виходу у себе вдома?

Більш драматичною є ситуація іншої категорії нелегалів — тих, хто працює на польського “пана”, чи то на будові, чи в прислузі, чи на збиранні врожаю. Той, хто дає їм заробити, є для них “паном”, бо не можна його назвати роботодавцем, оскільки робітників не реєструє, не платить за них податків, не дає їм соціальних гарантій на випадок якихось проблем. Введення віз і легалізації перебування гостя має на меті перетворити “нелегала” на “легала”, але навряд чи перетворить “пана” в роботодавця, бо привабливість української робочої сили зводиться до її дешевизни. Тому є підстави сподіватися, що значна частина нелегальних українських заробітчан втратить роботу у Польщі. Це буде особливою драмою для тих, хто тут працює вже протягом багатьох років і має, хоч і нелегальне, зате постійне і надійне джерело прибутків. Для них це буде рівноцінне із втратою робочого місця на своєму колишньому підприємстві. Тому страх від того “що буде” їх охоплює вже сьогодні. Вони радо б пошукали поради чи допомоги, але не дуже й знають куди й до кого їм звертатися.

Звертаються, наприклад, до консульської служби Посольства України в Республіці Польща з проханням видати їм німецьку, італійську, американську чи французьку візи. “Треба пам’ятати, що 90% з цих людей мають неповну, або середню освіту”, — говорить Діана Іванова, другий секретар із консульських питань Посольства України в Республіці Польща. За словами пані Іванової, останнім часом зростає кількість громадян України, які звертаються до посольства з питань втрати документів.

Переважна більшість — це громадяни України, проти яких на території Польщі дійсно було скоєно злочини, в результаті чого вони залишилися без документів та засобів до існування.

Однак трапляються також випадки, коли громадяни України втрачають закордонні паспорти iз власної вини (наприклад, у нетверезому стані) або навмисно. Це можна пояснити тим, що чимало з них нелегально працюють в Польщі, а відповідно до угоди, підписаної між урядами України та РП “Про взаємні безвізові поїздки”, громадянин однієї договірної сторони має право перебувати на території іншої договірної сторони до 90 днів. Наші громадяни, влаштувавшись на роботу без дотримання вимог законодавства РП, як правило, перебувають на території Польщі значно довший час. Страх, що їх буде депортовано, примушує деяких громадян України звертатися до консульської служби, аби отримати свідоцтво на повернення в Україну (одноразова заміна документа). Трапляються серед них і такі, які звертаються за таким свідоцтвом вдруге або втретє.

Переважно це мешканці Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Волинської областей. Правда, останнім часом збільшилась кількість звернень від мешканців Одеської, Сумської, Запорізької, Харківської та Київської областей. В разі потреби консульський відділ навіть надає необхідну матеріальну допомогу (до 25 доларів США) або довідку на транспорт. “Громадянин України за будь-яких обставин має повернутися додому в Україну”, — наголошує пані Діана.

Окремою проблемою є соціальна незахищеність громадян України, які, ставши жертвами непередбачуваних ситуацій на території Польщі (дорожньо-транспортна пригода, нещасний випадок, загострення загального захворювання тощо), потрапляють до лікарень. Як правило вони не мають ні страховки, ні коштів на лікування. А день перебування в польській лікарні коштує від 20 до 50 доларів США. На сьогодні громадяни України заборгували за перебування в польських лікарнях понад 500 тисяч доларів США. Проблему могло б розв’язати обов’язкове медичне страхування наших громадян при виїзді за кордон або підписання відповідної угоди між Міністерствами охорони здоров’я України та Польщі. На сьогодні ж попередня така угода так і не продовжена, а нова — не підписана. Виходячи з реальної ситуації, треба наголосити, що підписання зазначеної угоди необхідне, в першу чергу, українській стороні.

За нашими спостереженнями, перед введенням віз активізувалася і категорія так званих “жертв кохання” — здебільшого громадянок України. Багато наших землячок “десь почули”, що, одружившись легально з громадянином Польщі, можна протягом трьох місяців отримати польське громадянство. На жаль, там “десь” нічого не говориться про те, що польське громадянство дружина поляка може отримати за три місяці, якщо не має громадянства іншої країни. Деякі свіжоспечені “пані” приходять до посольства з вимогою негайно позбавити їх українського громадянства. Коли виявляється, що це не так просто, подають себе у ролі “жертви”, зокрема, коли різниця у віці з “обранцем долі” сягає 30—40 років.

Було б великим перебільшенням стверджувати, що введення візового режиму аж ніяк не хвилює тих, хто у Польщі перебуває легально. Досі не відомо, як зміняться процедури отримання віз на тимчасове перебування, наприклад, для українських музикантів чи вчителів, лікарів чи журналістів, котрі працюють і мешкають у Польщі на тимчасовій основі.

На сьогодні відомо одне, що візи таки будуть введені і що до цього треба готуватися усім зацікавленим. Теоретично є ще час для впорядкування цієї справи настільки, щоб відповідь на запитання “кого лякає введення віз?” не прийшла вже після їх впровадження.

Завершивши у Копенгагені процес інтеграційних переговорів з ЄС, Польща, як і інші країни- кандидати, говорячи спортивною термінологією, вийшла на фінішну євроінтеграції. Однак, наприклад, якщо для Польщі все тепер зрозуміло щодо умов вступу, то це не означає, що автоматично все стало зрозуміло Україні, зокрема в питанні впровадження віз для українських громадян. Те, що візовий режим між Польщею та Україною буде впроваджено — справа вирішена, і це залежало від вимог ЄС, а от умови цього режиму лежать виключно в компетенції польської держави.

Незважаючи на послідовні запевнення українців офіційною Варшавою в тому, що майбутні візи будуть максимально дешевими і легкодоступними, до сьогодні так і немає чіткої відповіді на конкретні запитання: якими саме дешевими і наскільки легкодоступними будуть ці візи? Не дочекавшись від польської сторони конкретних пропозицій, українська сторона зробила крок на випередження, передавши свої пропозиції у вигляді так званого нон-пейпер.

У цьому документі українська сторона висловлює готовність не вводити у відповідь візи для польських громадян, а польські візи для українців пропонує видавати за символічну оплату, тобто в межах одного долара чи й однієї гривні.

Крім того, щоб не обмежувати співпрацю між обома країнами, Київ пропонує Варшаві вирішення ще кількох проблем. По-перше, укласти двосторонню угоду на зразок українсько- португальської про легальне працевлаштування громадян України в РП. По-друге, створити додаткові пункти перетину кордону. І по-третє, розглянути можливість видавати певні види віз безпосередньо на кордоні (зокрема, коли йдеться про потребу лікування, відвідання місць поховань близьких чи догляд за власністю по інший бік кордону). Вирішення цих проблем, на думку посла України у Польщі Олександра Никоненка, було б дуже важливим жестом Польщі щодо України та її громадян:

— Це дало б українцям відчуття збереження зв’язків з Європою, — говорить український посол. — Могло б також послужити добрим прикладом для інших країн цього регіону, сусідів України.

Тепер українським дипломатам, як і всім зацікавленим українським громадянам, залишається лише очікувати на офіційну відповідь польської сторони. Зрозуміло, що для Польщі прийняття українських пропозицій пов’язане з витратою певних додаткових коштів. Але, з іншого боку, ці кошти не є такою вже й великою платою за дотримання декларованих не один раз партнерських стосунків між нашими країнами. Не хотілося б, щоб питання кількох мільйонів доларів стало випробуванням щирості наших партнерських стосунків.

P.S. Після зустрічі з українським прем’єром В.Януковичем на цьому тижні у Варшаві керівник польського уряду Лєшек Міллер підтвердив (але знову без конкретики): “Візи будуть дешевими, багаторазовими та їх буде легко отримати”. Л.Міллер підкреслив, що Польща відкрита для всіх пропозицій України з тим, щоб візовий режим був гнучкий.