ПіК №8 (139) 2002 р.

Віза вчить, як на світі жить

Євген ГОЛИЙ

У разі запровадження Польщею візового режиму, нова "завіса" може остаточно опуститися перед Україною

Тих українців, котрі час від часу "полюбляють" вибиратися до Польщі, нещодавно приголомшила неприємна новина. Інформаційні джерела нашого західного стратегічного партнера усе активніше поширюють інформацію про те, що Польща вже з 1 липня наступного року готова запровадити візовий режим з Україною, Росією та Білоруссю. Якщо така прикрість справді трапиться, це фактично означатиме продовження нашого відсторонення від доленосних економічних процесів об'єднаної Європи. І хоч би яким неприємним було слово "буфер", Україна впевнено просувається до того, щоб саме так і називатися

Піврічний "інкубаційний період"

Почнемо з того, що самі поляки не надто й зацікавлені у зміні режиму перетину свого кордону. Таку перспективу намалювали їм поважні дядечки з Євросоюзу, куди Польща активно сподівається вступити уже найближчим часом. Так, остаточні переговори поляків з ЄС щодо вступу у цю структуру мають завершитися до кінця наступного року. Тому сьогодні наші сусіди опинилися на роздоріжжі. Але в будь-якому разі, раніше чи пізніше, та обраний ними шлях буде не на нашу користь.

Про наміри запровадити візовий режим із Україною Польща заявила ще позаторік. Але на відміну від інших кандидатів на членство в Євросоюзі (скажімо, Чехії, яка запровадила візи ще минулого року), поляки відкладали цей крок якомога довше. Із вуст офіційних представників Варшави не раз лунали запевнення, що про візовий режим з Україною можна буде говорити лише напередодні вступу до ЄС, скажімо, за шість місяців. Цікаво, що з цього приводу у поляків навіть виникла серйозна "перепалка" з євросоюзівцями. Адже останні наполягають на тому, що запровадження віз за півроку до вступу є явно недостатнім терміном. На думку представників Брюсселя, такий "інкубаційний період" повинен тривати не менше року. До речі, остаточної крапки щодо цього не поставлено і на сьогодні. Так, влітку заплановано візит польських дипломатів до Брюсселя, де, очевидно, і вирішиться питання терміну запровадження віз. Оптимістично звучить хіба що заява представників Єврокомісії щодо можливості відстрочення візового режиму перед вступом Польщі до ЄС за наявності у Варшави переконливих аргументів та гарантій.

15 мільйонів майже дорівнює 185 тисячам

Тож які аргументи може навести Польща? По-перше, окрім України візи доведеться запроваджувати і щодо Росії та Білорусі (до речі, знаючі люди стверджують, що попервах існувала ідея "завізувати" наших сусідів раніше, ніж Україну — уже з початку цього року). А це — добрячий шмат роботи. Адже упродовж 2000 р. до Польщі в'їхало 2,75 млн. росіян, 5,9 млн. білорусів та 6,1 млн. українців. Разом — близько 15 млн. Тоді як того ж року польськими консульствами в усіх державах світу було видано всього-на-всього 185 тисяч віз. Неважко зрозуміти нерадісний настрій представників польських консульств в Україні, РФ та Білорусі, котрі вже чухають потилицю у передчутті "солодкого життя" після запровадження візового режиму. Фактично, доведеться змінити стиль роботи всіх дипломатичних представництв. А це на сьогодні для Польщі — захмарна розкіш. Наприклад, у Києві консульський відділ посольства куди заможнішої Німеччини видає щороку близько 400 тисяч віз. При цьому у ньому працюють п'ять консулів та 45 службовців. Польща ж не в змозі утримувати такий великий штат, а тому попервах, очевидно, не зможе видавати навіть таку кількість віз. А охочих відвідати Польщу буде значно більше.

Очевидно, усвідомлюючи це, польський уряд уже сьогодні заявляє про намір забезпечити максимальну доступність віз та спрощений механізм перетину кордону навіть після запровадження режиму. Також готується широка інформаційна акція для українських, російських та білоруських громадян, суть якої полягатиме в намаганні переконати нашого брата в тому, що про багаторічні (!) візи на в'їзд до Польщі варто подбати вже зараз. Впадає у вічі й надмірна активність на дипломатичному "ринку": якщо дотепер окрім посольства Польщі в українській столиці, консульські установи працювали у Львові та Харкові, то нині консульства планують відкрити ще й в Одесі та Луцьку. Спитати б, навіщо, як не для майбутнього "візування" українських громадян. Поінформовані джерела повідомляють, що вже нині вартість довготермінової візи до Польщі становить 12 доларів, а після офіційного запровадження візового режиму, її ціна зросте до 100 "зелених". От тоді чимало українців і відчують усі "переваги" новітньої "залізної завіси".

Втім, відчують їх і поляки. Фахівці переконують, що економічних втрат зазнають обидві сторони. Наприклад, за даними вітчизняних урядовців, протягом останнього року імпорт та експорт між обома країнами збільшився на 40 відсотків, і цьому факту можна лише радіти. Але після "ущільнення" кордону ці показники, можливо, і не стрімко, але впадуть. Адже ні для кого не секрет, що велику кількість товарів перевозять мешканці прикордонних регіонів обох країн. "Прикордонна" торгівля, як до речі, і наймане заробітчанство, для багатьох українців є єдиним джерелом існування, а для поляків — можливістю дешевше купити та вигідніше найняти. До того ж не варто забувати, що саме східні воєводства нашого західного партнера є найбіднішими і мають найвищий рівень безробіття. Значна частина населення східної Польщі також існує переважно за рахунок торгівлі на базарах та примітивних економічних контактів зі східними братами.

Цікаво, що сьогодні чомусь практично ніхто не береться бодай приблизно підрахувати суму потенційних збитків. Ну, щодо наших чиновників, то в нас не люблять "забігати наперед" і підраховують збитки переважно після ухвалення рішень, так би мовити, по мірі надходження. А от поляки... Очевидно, що сьогодні вони, в основному, сконцентровані саме на Євросоюзі та боротьбі з його "непорушними" візовими традиціями. Але за будь-яких умов перспективу майбутніх втрат визнають усі, хоча ці, поки що нездійсненні, розрахунки можуть відрізнятися.

"Євросоюзний пряник"

І все ж таки, членство в Євросоюзі — "пряник" набагато солодший, ніж якісь проблеми прикордонних територій. Їх у Польщі сподіваються з часом розв'язати, та й у складі "єдиної і неподільної" Європи зробити це значно простіше. Тому на сьогодні перед поляками постає лише дилема — коли (!) "опускати шлагбаум" перед українцями. Названий нами на початку матеріалу термін (1 липня 2003 р.) ще далеко не остаточний. Наприклад, представники Європейського союзу усіляко переконують польських урядовців зробити цей радикальний крок ще раніше — навесні 2003-го. Мотивація достатньо логічна. Адже багаторічні спостереження показали, що в цей період рух на кордоні значно менший, ніж наприкінці року (коли громадяни "снують" на новорічно-різдвяні свята та, що там гріха таїти, постійно очікують якихось новорічних новацій) та влітку (коли над усіма владарює відпускна пора).

Взагалі, польське керівництво вже не раз доводило, що стратегічне партнерство між нашими країнами не є чистою формальністю. Поки що Польща залишається чи не єдиною державою у світі, котра справді не на словах, а на практиці доводить свою прихильність. Тому сьогодні є всі підстави сподіватися, що візовий режим не впаде на Україну як сніг на голову. До речі, українські фахівці, котрі вважають, що очікування смерті гірше за саму смерть, висловили задоволення з приводу повідомлення орієнтовної дати введення візового режиму. Мовляв, чим раніше ми знатимемо, що нас очікує найближчим часом, тим краще підготуємося до можливих наслідків. Причому, особливості польського "візування" матимуть ще й додаткове забарвлення. Адже ні в Чехію, ні в Болгарію українці у такій кількості, як у Польщу не їздять. Але досвід введення віз у ряді держав Східної Європи, які також є кандидатами до ЄС, показав, що запровадження візового режиму породжує багато непростих проблем.

Скорочена версія, повна - на сторінках журналу