ПОЧАТОК ВІЗОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

Олена ГЕТЬМАНЧУК
(Варшава—Люблін)

Дзеркало тижня № 38 (463) Субота, 4 - 10 Жовтня 2003 року  http://www.zn.kiev.ua

Польсько-український експеримент «візова асиметрія» запущено в дію. Його очевидні переваги (безкоштовна віза для наших співвітчизників і дотримання «в’їзного» статус-кво для поляків) у профільних відомствах Польщі оцінили ще до 1 жовтня. Улюблена фішка польських чиновників — ексклюзивність підходу до України — згадувалася ледь не на кожній їхній зустрічі з українськими журналістами. Причому з такою непідробленою наснагою, що будь-яке заперечення з української сторони (про можливе скорочення бізнес-контактів між прикордонними районами, недостатню кількість консульств etc.) виглядало б просто непристойно. Аргументація поляків цілком зрозуміла: ті ж росіяни і білоруси за багаторазову візу в Польщу мають викроїти зі свого бюджету 50 євро. Щоправда, жоден зі стратегів зовнішньої політики РП жодного разу не прохопився, що точно такими ж привілеями, як і українці, можуть користуватися жителі Калінінградської області.

Ще більш злагоджено звучали відповіді на запитання, у скільки безкоштовний штамп у закордонному паспорті українця обійдеться польському платнику податків. «Стратегічне партнерство і справжня дружба не вимірюються грошима», — таким був лейтмотив усіх пояснень. Щоправда, начальник консульського департаменту МЗС усе ж зауважив, що лише на облаштування консульств із польської скарбниці пішло близько 60 млн. злотих. Зате, зауважив Януш Сколімовський, «процес видачі віз поставлений настільки добре, що одержуватимуть в’їзні документи українці дуже швидко». А якщо і виникнуть проблеми, то хіба що при заповненні бланків.

У Варшаві розраховують, що річна потреба у в’їзних документах не перевищить 800 тисяч (поляки виходили із зафіксованих торік шести мільйонів переходів через польсько-український кордон), а 90% усіх виданих віз припаде на багаторазові. Але це далеко не вся калькуляція. У польському комітеті з питань репатріації й іноземців устигли з’ясувати: у той час як поляк приїжджає до України в середньому на чотири дні, українець перебуває на території РП усього лише півтора. Офіційно наші співвітчизники перетинають польський кордон із двома цілями: або туристичною, або за покупками. Причому «туризм» і «шопінг» цікавить більшість із них винятково в радіусі ста кілометрів від кордону. Ну а головна проблема східного сусіди сформульована гендиректором вищезгаданого комітету Яном Венгжином так: «українці легально перебувають в Польщі, але нелегально працюють». Не лякає нашого брата навіть те, що за останні п’ять років польські власті депортували більш як 11 тис. українців.

Ажіотаж навколо отримання віз у Львові варшавські аналітики пояснюють...

«психологічними особливостями жителів прикордонних районів». Мовляв, багато хто керується принципом: усі роблять польську візу, отже, й мені не завадить. Знервованість передалася і підприємцям із сусідніх з Україною Люблінського і Підкарпатського воєводств. Генконсул України в Любліні Іван Грицак пояснив цей стан дуже конкретно: «За ці роки поляки зуміли створити силу-силенну маленьких підприємств, які продукують так званий ширвжиток». Місцеві жителі навіть розповідають про «нічні зміни» на деяких польських фабриках: удень працює один штат, уночі зовсім інші люди виготовляють низькоякісний одяг для скромних потреб східного сусіда.

У що першожовтневе нововведення не внесло жодних коректив, то це в плани властей Люблінського воєводства. Радше навпаки: у прикордонних регіонах уголос заговорили про необхідність реанімувати співробітництво на рівні 90-х років. Втім, стосується це в основному торгівлі сільськогосподарською продукцією. У Любліні навіть мають намір відкрити постійно діючий ярмарок — у такий спосіб українські і білоруські фірми зможуть мати власну експозицію. Підсобити українським партнерам, на думку тамтешніх чиновників, зможе й створюване в РП агентство зі сприяння розвитку закордонних інвестицій. Поки ж цього не сталося, українським підприємцям доводиться миритися з офіційним мільйоном доларів. А то й вислуховувати в Люблінській адміністрації, що найсерйозніша інвестиція України на сьогодні — це ремонт українського генконсульства. Але є й інша статистика. У комітеті з питань репатріації й у справах біженців підрахували, що торік «кожен» українець залишив на території Польщі приблизно 170 євро. У сумі річний внесок наших співвітчизників у благо польської економіки дорівнює 200 млн. євро — для бідного сусіди, погодьтеся, не так вже й погано.

У Варшаві на вустах інша угода — участь Індустріального союзу Донбасу в конкурсі з продажу польського металургійного підприємства «Гута Ченстохова». В аналітичних колах уже встигли охрестити цей факт ходом на випередження. «Якщо угода відбудеться, ІСД стане першою українською компанією, якій вдасться закріпитися на ринку розширеного Євросоюзу», — стверджують в авторитетному Центрі східних досліджень.

Ну а щоб не було прогалини в інших сферах, у Варшаві ретельно готуються до проведення запланованого на жовтень у Києві першого парламентського форуму «Україна—Польща» і опрацьовують можливість створення в Любліні першого Українсько-польського університету — щось на кшталт Польсько-німецького університету Ведріна, свого часу відкритого у прикордонному Франкфурті-на-Одері. Особлива гордість люблінських властей — чемпіонат «Польща—Україна» з боксу, підготовка до якого кипить у польському Грубешові.

Втім, нові візові реалії для Варшави — півбіди. Значно більше польських чиновників непокоїть шляхетна місія з перетворення українсько-польського кордону в «щільний, але дружній кордон Євросоюзу». Хоча, здається, і тут полякам удалося знайти спільну мову з Брюсселем.

У польському мінекономіки, праці та соціальної політики так само, як і в головному офісі прикордонної служби, за останні роки досконально опанували мистецтво добування грошей у брюссельських засіках. Від віце-міністра економічного відомства країни Крістіни Гурбель доводилося чути, що на структурні реформи в країні ЄС пообіцяв розщедритися на 12,5 (!) млрд. євро — майже половиною суми, яка піде з Брюсселя на всі 10 країн-кандидатів. Крім того, євросоюзівські функціонери уже відклали 190 млн. євро на облаштування польських кордонів: своєрідний додаток до тих 55-ти, які прикордонна служба встигла витратити за останні п’ять років.

Євросоюзівська щедрість, схоже, окуповується з лишком: деякі польські КПП на кордоні з Україною вже сьогодні дають фору тим же німецьким — за кількістю автомобілів із так званим нокто- і термобаченням, снігових скутерів і вертольотів. Окрема проблема — боротьба з корупцією. Десятки польських прикордонників уже встигли випробувати на собі каральні заходи «поліцейської провокації». Лише за останній час 20 працівників прикордонної служби погоріли на польсько-російському кордоні, ще 14 прикордонників і п’ять митників — на польсько-німецькому.

Є претензії у Варшави і до українських прикордонників. Головним чином це стосується невиконання угоди про реадмісію. За словами глави прикордонної служби Польщі Юзефа Климовича, українці іноді зумисне зволікають із прийомом нелегальних мігрантів, які потрапили до Польщі з території України. Нібито навіть бували випадки, коли наші прикордонники просили своїх польських колег показати сліди порушників прикордонного порядку. Спільний біль поляків і українців — нескінченні автомобільні черги, що чекають «свою» зміну на митниці. Причому на польській.

Хай там як, у Варшаві впевнені: через два-три роки їм вдасться перетворити польсько-український кордон на своєрідний зразок для цієї частини Європи. Але суть навіть не в цьому: у польських кулуарах не приховують, що візові і прикордонні амбіції — лише «технічний» бік внеску Польщі у формування так званого східного виміру ЄС. З дипломатичною частиною цього питання в Брюсселі (а також у Києві) була можливість ознайомитися ще півроку тому. Тоді польські полісімейкери явили світу документ non-paper «Ширша Європа» — погляд Варшави на розвиток взаємин між ЄС і його майбутніми сусідами. Нагадаємо, що головний акцент у документі робився на необхідності виробити диференційований підхід до України, Білорусі та Молдови. Автори цієї концепції всерйоз сподівалися, що її ключові положення брюссельські колеги візьмуть до уваги в ході підготовки однойменної концепції Єврокомісії. У приватних бесідах польські дипломати не приховують свого розчарування плодом роботи євросоюзівських функціонерів і сподіваються «відігратися» на новому документі ЄС — так званому New Neighborhood Instrument, що вступить у дію ймовірно з 2006 року. З цього приводу поляки вже направили свої пропозиції в Брюссель.

Про монополію Варшави на східний вимір уголос не говорять. Однак натяк на те, що саме РП має належати перша скрипка в його формуванні, звучав ледь не в кожній заяві МЗСівських чиновників. «Якщо Швеція чи Данія можуть претендувати на розробку північного виміру, Іспанія чи Італія — південного (середземноморського), чому Польща не може стати мотором східного виміру?» — запитують у польському зовнішньополітичному відомстві. І відразу роз’яснюють: «Просто краще за нас ніхто в Європі Україну не відчуває».