«Завізовані» приниження

Як розв'язати конфлікти між консульством та громадянином?

Віра КОВТИХА, «День»
№112, 24 червня 2005 http://www.day.kiev.ua

Той, хто хоч раз збирався за кордон, обов'язково відчув на собі всі «приємності» процедури отримання візи. Від збирання необхідних документів і кількагодинного вистоювання черг до часом не дуже ґречного ставлення консульських працівників і, здавалося б, зовсім необґрунтованої відмови у візі. І схоже, що ніякого вирішення цих проблем найближчим часом не передбачається, оскільки процедури отримання віз давно консульствами усталені і навряд чи зміняться. Чому для українця так проблематично отримати візу до європейських країн? Можливо, це «податок» громадян за імідж власної держави, яка досі не вважалася впливовою, а її влада — ефективною? Можливо — своєрідний випробувальний щабель, який мають переступити країни центральної та східної Європи задля визнання себе європейцями. Свого часу, до вступу до Європейського Союзу, поляки, приміром, також не без проблем отримували візи, однак сьогодні, коли їх визнано повноправними членами європейської спільноти, вони не мають проблем із пересуванням в межах ЄС. Саме реальна свобода пересування — один із найбільш очевидних бонусів членства в Євросоюзі. За «візовими» буднями трьох посольств — Королівства Бельгії, Федеративної Республіки Німеччина та Республіки Польща — спостерігав кореспондент «Дня».

Перший заступник міністра закордонних справ України Антон Бутейко недавно в інтерв’ю «Дню» розповідав про те, як одного разу вирішив отримати візу до однієї з європейських країн не як VIP-особа і не як добрий знайомий посла цієї країни, але як пересічний громадянин України. Відтак він заздалегідь, знаючи порядки і терміни видачі віз, вистояв чергу і вчасно подав документи. Але в призначений час не зміг її отримати, оскільки спочатку не зміг потрапити до консульства через черги, а пізніше кілька разів йому повідомляли, що віза ще не готова. Відтак пан Бутейко, якому вже конче необхідний був хоча б паспорт, був змушений таки звернутися до посла особисто — і на наступний день віза була готова. А що робити простим громадянам у подібних випадках? Адже таким чином можна не потрапити на важливу зустріч, не говорячи вже про те, що саме стояння в кількаметрових чергах є якщо не принизливим, то як мінімум неприємним.

Можливо, високопосадовим особам варто було б повторити експеримент Антона Бутейка хоча б для того, аби на собі відчути всі проблеми візового питання й отримати якийсь стимул до активнішої роботи з їх розв’язання. Здавалося б, певна робота у цьому напрямку проводиться — з вересня Європейський Союз обіцяв спростити процедуру отримання віз для громадян України. Однак це спрощення знову ж таки стосуватиметься привілейованих категорій громадян — дипломатів, журналістів, студентів, а також туристичних фірм, які й сьогодні користуються певними пільгами і здебільшого проблем із отриманням віз не мають. Натомість пересічні громадяни муситимуть і надалі вистоювати черги, слухати невдоволені репліки консульських працівників і скаржитися. Один одному. Адже консульства на будь- які скарги мають дві відповіді — «у нас такий порядок і правила, які не зміняться» та «не може бути, у нас усі працівники ретельно відбираються і належним чином виконують свої обов’язки».

Поза тим черги біля консульств не зменшуються. Вони є не тільки в часи сезонних робіт, хоча безперечно, в цей період вони значно більші. Але українці не хочуть виїжджати з країни — за останніми соцопитуваннями лише 6% наших громадян хотіли б назавжди залишити Україну. Тоді чому і навіщо українці їдуть за кордон? Які їхні думки стосовно «візових процедур»?

КУДИ Й НАВІЩО?

Нетривалий рейд попід трьома консульствами в центрі Києва — і можемо розділити «візовиків» на три категорії: бізнесмени, що їдуть у справах (80% черги під консульством Бельгії), заробітчани й дрібні торговці (більше половини черги під польським консульством) та «гостівники», які їдуть до родичів чи друзів (левова частка черги під німецьким консульством). Такий ситуативний одноденний розклад, схоже, певною мірою відображає візову політику країн: Бельгія вітає бізнес і журналістів, які раз-по- раз «знайомляться» з європейськими та натовськими структурами, Польща відкрита для дешевої робочої сили, а от Німеччина, вже прийнявши чимало заробітчан та емігрантів, радо вітає здебільшого гостей. Хоча, якщо згадати причини нещодавнього візового скандалу, статус гостя виявляється також відносним.

«Земля обітована» для заробітчан сьогодні перемістилася з Німеччини, яка була надзвичайно популярною в середині 90-х, до Польщі. «Гостівники» з-під німецького консульства твердять, що з роботою в Німеччині з року в рік усе гірше. Зате під польським консульством більшість упевнена, що роботу знайдуть: «А хто там іще буде спину гнути цілий день над полуницями?» Але всі вони готові були б лишитися вдома, якби могли знайти пристойну роботу в Україні: «Де вона тут є, робота? Може, в Києві і є, а в селі нема...» «Домашня» зарплата, яка влаштовувала б українських збирачів полуниць, коливається в межах $200 — для багатьох це «як у раю». Але 30-річна екс-заробітчанка, яка сьогодні їде до Польщі в гості до знайомих, більше не хотіла б там працювати через малу оплату — на тих таки полуницях чи яблуках платять по $100 за місяць. А 36-річний із сільської місцевості «гостівник» під німецьким консульством зовсім не скаржиться на сільське життя — він працює в колгоспі, має поле і, «хоча на Канари не полетиш», але з необхідного все є. Мимоволі згадується приказка, що добре там, де нас нема...

ПРОБЛЕМИ ТА ПРАВИЛА

Найперша й очевидна проблема у процедурі отримання віз — довжелезні черги, на які не впливають навіть погодні умови. Щоправда під консульством Бельгії черга значно коротша, і пошуковувачі віз не особливо скаржаться — кажуть, що коли всі документи належно оформлено, то ніяких проблем немає, з обслуговуванням теж ніби все гаразд. А от під німецьким та польським консульствами — справжній ярмарок. Приміром, під консульством Німеччини, де всі стоять поки що за талонами на співбесіду (після того ще кілька кіл пекла — знову черга вже під центральним консульством, саме співбесіда чи відмова, далі апеляція...) можна отримати талон «без черги» за 150 гривень. Спілкуючись у рамках слідчого експерименту з місцевим дилером, кореспондентові «Дня» вдалося відстежити механізм «миттєвого отримання» — вам просто поступаються місцем у черзі під самою прохідною (дилером вона була зайнята чи не о 7 ранку). Під польським консульством — ті ж самі маніпуляції, тільки ціна послуги коливається залежно від зовнішнього вигляду «клієнта». Працівники консульства кажуть, що навіть їм по дорозі на роботу часто пропонують місце в початку черги — кому за $80, кому за 150 євро. Однак люди, які стоять у чергах, чітко відділяють подібні маніпуляції від хабарів, стверджуючи, що у самих консульствах хабарів не беруть. Особливо наголошують на принциповості німців, однак вважають, що консульство свідомо дозволяє подібним дилерам працювати — стоять же вони тут щодня, і їх певно знають в обличчя. Багато хто скаржиться саме на безлад поза межами консульства. «Там, — жест убік німецького консульства, — бездоганні чіткість і порядок, а тут, під парканом, бардак. Ця брама — як водорозділ».

Іще одна цікавинка під польським консульством — послуга по заповненню анкет. 21-річна дівчина, яка нібито працює на туристичну фірму, за 15 гривень береться правильно заповнити вашу анкету. Чеків за оплату цієї послуги ніхто не видає. Дівчина каже, що гроші вона здає на фірму й отримує відсоток. Клієнтури у неї вистачає. З одного боку — здавалося б, дуже зручно, особливо людям, які не надто розбираються в тому, де знаходиться номер їхніх паспортів чи код міста, в якому вони видані. Але з іншого боку, в результаті такого пасивного заповнення анкети, в подорожніх можуть виникнути проблеми вже на кордоні. «Останнє слово залишається за прикордонником, — говорить перший радник консульства пан Станіслав Гурчинський. — Якщо мета поїздки, задекларована особою, що в’їжджає, не збігається з типом візи, отриманої в результаті заповнення анкети за 15 гривень, то прикордонник відмовляє у в’їзді. Такі випадки останнім часом почастішали. Пасажир просто сам не знає, куди й навіщо їде — в результаті йому протягом року буде заборонено в’їзд до Польщі. І сльози тут не допомагають». «Уся необхідна інформація по заповненню анкет є на стендах перед консульством, — додає віце-консул пані Анна Новаковська. — Люди просто не хочуть читати».

Однак в анкетах є такі пункти, які людині з глибинки справді складно зрозуміти — приміром, далеко не всі знають, що таке «країна транзиту». Відтак чи не варто було б запровадити офіційну платну послугу з оформлення анкет, аби уникнути непорозумінь? «Ми не можемо цього зробити, — говорить пані Новаковська. — 2003 року президентом Польщі було прийнято рішення про те, що всі візи і послуги, з ними пов’язані, для громадян України мають бути безплатними. Саме тому ви можете за один день отримати польську візу. Громадяни інших країн отримують їх за певну суму і протягом чотирьох днів». «Ми не хочемо мати нічого спільного з грошима, — підкреслює пан Гурчинський. — А половина тих людей на тротуарі — шахраї. Зрозумійте, ми несемо відповідальність за те, що відбувається в стінах консульства, за тротуар ми не відповідальні. Це справа української влади та правоохоронних органів. Попередня влада не реагувала на наші скарги. Поки що, як бачите, немає реакції й від нової».

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Проблема видачі віз двобічна, де всі винні і водночас невинні. Винні громадяни, бо дозволяють ошукати себе шахраям, які пропонують оформлення страховки чи анкети на місці, під консульством, тим самим провокуючи подальші проблеми. Вони забувають, що якщо послуги польського консульства безплатні, то оплата за німецьку чи будь-яку іншу візу — це оплата не за неї безпосередньо, а за рішення консула, позитивне чи негативне. Відтак і сума, якщо й повертається у разі відмови, то лише частково. Окрім того, консульство не відповідає за погоду і не може зробити навіси над усіма тротуарами (такі побажання часто можна почути від громадян). Відтак варто було б детальніше розібратися з правилами видачі віз у конкретному консульстві та не висувати безглуздих скарг.

Однак і до консульств є запитання. Приміром, громадяни часто скаржаться, що при оформленні візи обов’язково потрібно подавати документи про страхування, яке, звісно, платне. Натомість у разі відмови у візі ці гроші повернути неможливо. Відтак чи не варто було б оформляти страховку вже після рішення про візу? Зрозуміло, що на сьогодні у консульствах усталено порядок процедури видачі віз, який навряд чи зміниться. Але, можливо, варто було б про це подумати? Окрім того, часом хотілося б і більш ґречного ставлення до громадян. Хотілося б, аби працівники консульств, зокрема і польського, не просто відправляли громадян переписати анкету, а вказували на конкретні помилки, аби не доводилося це робити тричі і, відповідно, тричі вистоювати чергу. Так, польські візи справді можна отримати дуже швидко. У цьому — безперечний привілей київського консульства Республіки Польща. Сюди приїжджають навіть із таких міст, як Луцьк, Харків (де є польські консульства), бо тут процедуру пришвидшено. Однак кореспондент «Дня» особисто був свідком того, що студентці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відмовили у піврічній польській візі, хоча вона мала право як мінімум на річну, оскільки їхала по програмі освітнього обміну, яка дає конкретні привілеї, зокрема і право на довготривалу візу. Тепер їй доведеться переривати навчальний процес і повертатися до Києва, аби продовжити візу. Натомість біля сусіднього віконечка жінка, яка на запитання про мету поїздки відповіла, що їде торгувати, без проблем отримала візу на півроку...