У спільній візовій політиці багато залежить від окремих країн ЄС

Марія Щур

http://ukraine.radiosvoboda.org

Прага, 21 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) – Прага, 21 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) – Трохи більше, ніж через рік нові члени ЄС приєднаються до Шенгенської зони, але і тоді багато у їхній візовій політиці залежатиме від них самих. Про це сьогодні у Празі говорили експерти з питань закордонної політики з Чехії, Польщі, України та Молдови.

Вступ сусідів до Шенгенської зони, де діють спільні митні та прикордонні правила, принесе українцям і добрі, й погані новини. До добрих можна віднести ті, що по всій шенгенській зоні ЄС можна буде подорожувати, маючи лише одну візу. З іншого боку, восени наступного року припиниться період безкоштовних віз, які українці можуть отримати від семи країн-сусідів та Балтійських держав. Та й отримати шенгенську візу значно складніше, ніж національну, наголошує директор київського Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Олександр Сушко:

«У розширенні шенгенської зони є як позитивні, так і негативні моменти, але без загальної лібералізації візової політики Європейського Союзу негативи будуть переважати над позитивами».

Важко сказати, до яких новин віднести ту, що шенгенські візи для українців коштуватимуть 35 євро лише до кінця наступного року. Якщо переговори про лібералізацію візового режиму з ЄС підуть успішно, можна сподіватися, що ця ціна буде закріплена, говорять експерти. В іншому випадку українцям доведеться платити за шенгенські візи 60 євро, як і всім іншим, крім росіян, які вже домоглися для себе цього привілею.

Проте, хоч би якою уніфікованою не була візова політика Брюсселя, дуже багато ще залежить від окремих держав. Дослідження, яке презентували у Празі аналітики з польської Фундації Стефана Баторія, свідчить, що різні країни ЄС мають, наприклад, різні вимоги щодо надання віз для громадян тих самих країн. Скажімо, посольство Фінляндії має короткий і вичерпний список документів, а от вимоги французького посольства можуть виявитися невичерпними. В одному з випадків, працівники посольства вимагали від прохача візи навіть рахунок за сплачену електроенергію, хоч пояснити, для чого він їм потрібен, вони так і не змогли.

Французькі посольства виявилися найгіршими з восьми досліджуваних країн за кількома іншими показниками. Французи наприклад, відмовляють майже 22% прохачів віз, а ті ж фіни лише 3,5. У французів найскладніша процедура отримання візи: людина і на шостий візит до посольства інколи не може в ній розібратися, хоча у посольстві Фінляндії чи Польщі для цього достатньо двох відвідин.

Польські дослідники виявили ще одну важливу різницю: дуже багато залежить від громадянства прохачів. Говорить польська дослідниця Аніта Шимборська:

«Ми помітили, що білорусам відмовляють у візах у 28% випадків, тоді як росіянам лише у 2%. Кількість відмов білорусам виглядає надзвичайно високою, особливо на тлі політичних декларацій, що ЄС підтримуватиме безпосередні людські контакти та через них демократію в Білорусі».

До слова, українцям відмовляють у 14% випадків. А щодо білорусів, то за словами Аніти Шимборської, немає жодних реальних підстав відмовляти їм частіше. На думку інших учасників дискусії, тут йдеться швидше більшу зацікавленість самих європейців у багатих російських бізнесменах та туристах, аніж у бідних білоруських опозиціонерах чи студентах. Загалом, попри заяви, студентів, здається, дискримінують найбільше, в середньому їм відмовляють у 18% випадків, а ті ж згадувані вже французи заносять студентів до однієї категорії з безробітними і відмовляють їм у половині випадків.