Візи за ціною реадмісії

Олена Гетьманчук  (Незалежне аналітичне агентство «Главред»)

Дзеркало тижня, № 29 (608) 29 липня - 4 серпня 2006
http://www.zn.kiev.ua

Після чотирьох раундів повномасштабних переговорів Україна і Європейський Союз наблизилися до підписання Угоди про спрощення візового режиму. І хоча цього разу шансів повторити дипломатичні успіхи Росії у цьому питанні в Києва справді більше, зміст візової угоди, як і раніше, залишається таємницею за сімома печатками. Хоча міністр закордонних справ Борис Тарасюк свого часу вже обіцяв завершити переговори до кінця 2005 (!) року. Та й брюссельські колеги не раз відступали від своїх раніше заявлених позицій.

Утім, оптимізм глави українського зовнішньополітичного відомства можна списати на тодішні переговорні реалії: вони цілком дозволяли наблизитися до підписання угоди ще до парламентських виборів у березні, тим самим давши можливість одній політичній силі продемонструвати реальні результати своєї роботи на євроінтеграційній ниві.

Ситуація кардинально змінилася у двадцятих числах січня. Саме тоді, під час другого раунду переговорів, євросоюзівська сторона (стараннями, за нашою інформацією, французьких і німецьких колег) остаточно і безповоротно нав’язала українським партнерам так званий пакетний варіант: підписання Угоди про спрощення візового режиму з багатостраждальною угодою про реадмісії.

Не можна сказати, що до такого розвитку подій вітчизняні переговірники були не готові — адже цей принцип Євросоюз повсюдно застосовував не лише у випадку з колишніми здобувачами членства на кшталт Польщі або Словаччини, а й щодо Росії.

І якщо замислитися над запитанням, чому під час третього раунду переговорів українці змінили тон на жорсткіший, то відповідь, на думку наших дипломатичних співрозмовників, варто шукати саме в реадмісійній ув’язці, а не, скажімо, у заміні глави української делегації Валентина Наливайченка на Миколу Маймескула.

Та що ж усе-таки в результаті цих переговорних перипетій дістануть громадяни України? По-перше, зазначимо, що учасникам переговорного процесу вдалося остаточно узгодити категорії осіб, візит котрих до будь-якого консульства країни – члена ЄС має увінчатися одержанням багаторазової п’ятирічної візи. До них належать офіційні особи центральних і місцевих органів влади (але не власники дипломатичних паспортів, які мають право безвізового доступу в євросоюзівський простір), постійні члени офіційних делегацій, журналісти, бізнесмени. Крім того, на настійну вимогу української делегації такі привілеї поширяться і на тих українців, які забажають поїхати до ЄС для відвідин батьків чи дітей, котрі проживають на території Євросоюзу на законних підставах. При цьому варто зазначити, що такі візи видаватимуться безкоштовно для всіх згаданих категорій, окрім бізнесменів.

До речі, в оголошеному спецпредставником Росії з відносин із ЄС Сергієм Ястржембським списку категорій російських громадян, на яких поширюються привілеї нового візового режиму, журналісти, наприклад, не значаться. Понад те, експерти, знайомі з текстом російської угоди, одностайно вважають, що в ньому явно зроблено акцент на полегшення в’їзду в шенгенський простір російських урядових мужів і чиновників нижчого рангу.

У категорії осіб, яким оформлятимуться однорічні багаторазові візи, значаться діячі науки і культури (йдеться про учасників різних програм обміну), а також спортсмени, члени екіпажів поїздів, професіональні перевізники. Важливо зазначити, що за відсутності будь-яких порушень у використанні однорічної багаторазової візи протягом двох років представники цієї категорії мають право також розраховувати на одержання п’ятирічної візи.

Під час переговорів удалося відстояти і теперішню суму консульського збору — 35 євро.

Окрім того, глава делегації ЄС на візових переговорах бельгієць Жан Луї Дебрауер дав слово розібратися у досить критичній ситуації, пов’язаній з аж ніяк не лояльним (а часом просто хамським) ставленням до здобувачів європейських віз із боку українського персоналу консульств. Після кількаразового згадування цієї проблеми під час переговорів дипломат пообіцяв зв’язатися з главами дипломатичних представництв ЄС в Україні й обговорити це питання.

Водночас представники усіх вищезгаданих пільгових категорій ризикують опинитися у загальній черзі, якщо зберуться відвідати країни ЄС як звичайні туристи.

Багато експертів висловлюють певний скепсис і стосовно того, що учасники переговорного процесу пішли шляхом упровадження спрощеного порядку видачі віз за професійним принципом, а не за візовими історіями. В останньому випадку перевагами візового режиму міг би скористатися кожен, хто хоч раз побував на території країн ЄС і нічим себе не дискредитував. А так співробітникам євросоюзівських консульств в Україні доведеться витратити певний час, аби дізнатися, хто насправді є журналістом чи науковцем, а хто завчасно «озброївся» потрібною «кірочкою».

Так чи інакше, як стало відомо «ДТ» від учасника переговорного процесу з європейської сторони, аби поставити крапку в підготовці візової угоди, українським дипломатам залишилося з’ясувати ще два моменти: чи готовий ЄС надати безкоштовні візи дітям до 18 років і «залежним особам» до 21 року, а також безкоштовні транзитні візи. Втім, є підстави вважати: якщо за першим пунктом єесівці зроблять поступку, то другий українці самі знімуть із порядку денного.

Інша річ — багатостраждальна угода щодо реадмісії. А точніше, тимчасові рамки набрання чинності її третьою статтею, у якій ідеться про прийом і передачу громадян третіх країн і осіб без громадянства. Українські дипломати, надихнувшись вдалим досвідом російських колег, продовжують наполягати на трирічній відстрочці введення в дію цих положень. Цей перехідний період потрібен Україні, аби підготуватися до такої непростої і надзвичайно витратної процедури. За підрахунками профільних відомств, тільки в перший рік для облаштування адаптаційних центрів за європейськими стандартами Києву знадобиться близько 300 млн. євро. Щоправда, євросоюзівські колеги, наскільки нам відомо, назвали цю цифру завищеною, посилаючись на те, що свого часу поляки також говорили про десятки тисяч нелегалів, із якими їм доведеться боротися сам на сам, але в результаті нежданих гостей виявилося набагато менше.

При цьому в Києві розраховують і на сприяння ЄС у цьому питанні. Принаймні у своєму листі-відповіді на ім’я Бориса Тарасюка єврокомісар Беніта Ферреро-Вальднер дала зрозуміти, що з цією метою можуть бути використані ті щорічні 100 млн. євро, що їх ЄК має намір виділити Україні на вдосконалення прикордонної інфраструктури в рамках політики сусідства.

Про що ж сьогодні говорити справді занадто рано, то це про впровадження для українців безвізового режиму. Брюссельські чиновники в неформальних розмовах називають чотири критерії, виконання яких дозволило б Україні приєднатися до безвізового простору з ЄС. Перший — це надійність паспортної системи (так, щоб одна й та сама людина не могла роз’їжджати по Євросоюзу з кількома паспортами, у кожному з яких інше написання її прізвища). Другий — адекватна міграційна політика. Третій — безпека кордонів. Четвертий — сприйняття країни в Брюсселі. Зрозуміло, що поки українська влада демонструватиме абсолютне безсилля в питанні формування виконавчих органів влади, а місцеві ділки влаштовуватимуть громадянам Бангладеш або Пакистану безповоротні «екстрим-тури» до Словаччини, українській дипломатії доведеться задовольнятися лише зафіксованим у преамбулі візової угоди положенням: «сторони розглядатимуть впровадження безвізового режиму поїздок для громадян України як довгострокову мету». Ще одну?