Під парканом Європи

Тарас ВОЗНЯК

Поступ, 30 квітня 2004 р. http://postup.brama.com

От нарешті і має статися найбільший акт великого європейського об'єднання. До майбутнього найбільшого в світі економічного локомотиву ввійдуть так чи інакше всі без винятку європейські держави + Туреччина. Це стосується і Балканських країн, які вже інкорпоровані в європейський економічний проект. Це стосується і формально незалежних від ЕС Швейцарії та Норвегії -- вони теж вже є складовими саме економічного європейського цілого. Забули тільки загублену в Атлантиці Ісландію.

Так Європа окреслила свої чіткі межі. А тому дивним виглядатиме "європейський баль" у Львові. Може, до нас дійде нарешті, що ЄС не тільки узурпував для себе назву Європа, але, з огляду на стиль, рівень і стандарти життя, і є сучасною Європою. Натомість купи каміння, які колись були еллінськими чи римськими містами в Північній Африці, Європою не є. Може, нам не слід вважати себе європейцями, виходячи тільки з того, що Львів колись входив до Європи, а купи каміння, на які він перетворюється, насправді мають європейське походження?

За межами "великого європейського майбутнього" залишаються "незалежні" Молдова, Білорусь та Україна. Навіть Росія як країна надзвичайно важлива для ЄС має більші успіхи в євроінтеґрації -- принаймні її (саме її, після скандалів з арештом Міхаїла Ходорковського!) визнали в ЄС країною з ринковою економікою. Без Росії ЄС не обійдеться. А от без України -- так. Навіть для Польщі ми нікчемний торговий партнер -- на Україну припадає заледве кілька процентів від торгового обігу Польщі. Не назву цифри, щоб не травмувати і так підупалого патріотичного духу галичан.

Напередодні цього свята добробуту та процвітання для наших сусідів та перед тим, як стрункими лавами рушити на щорічний український ритуал висаджування картоплі, є нагода все ж задуматися над тим, а чим роздертий на етнічні кавалки Кіпр привабливіший для ЄС, ніж Україна? Чому навіть Албанія, край, де насправді й влади жодної немає (вона не контролює ні всієї своєї території, ні тих сфер функціонування суспільства, які їй належить впорядковувати), все ж має реальну європейську перспективу, а Україна -- ні.

Сьогодні багато достойних репрезентантів України бідкається, що Євросоюз нас недолюбив, що ми такі собі винятки з цього великого європейського проекту. Але лукаво недоговорюють, що насправді туди й не прагнули. Бо воно і в Україні незле. Правда, кому?

Однак передусім я ніяк не втямлю, а чому, власне, нас має хтось любити? Ба, навіть більше, я не зовсім розумію, чому до нас мали ставитися так само, як до тих країн, які за кілька днів розділять і добре, і погане, що очікуватиме ЄС?

Любити мали б щонайперше ми себе. Якщо за кільканадцять років незалежності український народ чи народ України не навчився любити себе, то до чого тут ЄС? Або Росія? Ще десять років тому були шанси мобілізації і народу (тепер повальне розчарування та цинізм цього не дозволить), і, що найважливіше, політичної еліти (даруйте за таке неадекватне слово) для здійснення амбітних євроінтеґраційних проектів. Польща, Угорщина, Словаччина та Чехія скористалися з ресурсів давніх членів ЄС, щоб модернізувати своє суспільство, економіку, наблизити їх до цивілізованих стандартів. І тепер ці, в принципі, небагаті країни досягли у кілька разів вищого рівня добробуту, ніж завжди потенційно багата Україна. І прірва між нами збільшуватиметься.

Однак і доморослий політичний клас України виявився нікчемним (з результатів судячи) та неамбітним, якщо його порівняти з численно крихітним політичним класом Естонії. Він навіть не дійшов до розділу "національні інтереси" у своєму політичному "лікнепі". Однак, якщо б дійшов, то не тішився б тими крихтами, які отримав від примітивної приватизації по-українськи. Національні інтереси містять і їхнє (зокрема, особисте) збагачення. До того ж, шансів збагатитися цьому політичному класові в рамках серйозних політичних проектів, як от ЄС, є набагато більше, ніж у євразійських кустарних "подєлках". Про співчуття до народу України я навіть не говоритиму.

Порівнюючи невідповідність масштабів цих проектів, наведу одну цифру -- всі валютні ресурси 10 нових членів ЄС (набагато більші, ніж ресурси України) складають тільки 2% від усіх валютних резервів старих членів ЄС. Натомість наші скоробагатьки нагребли аж 0,000..., чим несказанно тішаться. Однак тішитимуться доти, доки не прийдуть серйозні гравці з великими й потужними грішми, байдуже звідки -- зі сходу чи з заходу. А сумніватися у тому, що вони прийдуть, не варто.

Звичайно, "допомогти" Україні отримати такий результат теж було кому. Однак всі наші "доброзичливці" насправді тільки відстоюють свої інтереси. Натомість наші інтереси ми передаємо в оренду невідомим дядькам. Мо, так і тра?

Як на мене, то висновок з цього всього має зробити народ. Може, пора вже перестати вважати Роксоляну національною героїнею -- десятками чи сотнями тисяч вивозимо їх по закордонах -- користуються попитом. А орда суне і суне (зрештою, як і за їхньої попередниці).