| Заступник міського голови Дрогобича Тарас Метик і завідувач
відділу культури та мистецтв Микола Михаць нарешті визнали, що внаслідок
змови міських чиновників із представниками Інституту Голокосту “Яд Вашем”,
яка спричинилася до вивезення настінних малюнків Бруно Шульца з України
до Ізраїлю, було порушено чинне законодавство.
Вони також попросили пробачення у громадянина Німеччини режисера Беньяміна
Гайслера та його знімальної групи, яка працює у Дрогобичі над створенням
документального фільму “Знайти образи”, за наклеп, зведений на них в одній
із львівських обласних газет.
Таке зізнання стало можливим тільки завдяки активній позиції громадськості,
яка не задовольнилася поясненнями мера Дрогобича Олексія Радзієвського,
мовляв, влада зовсім не причетна до дарування “штукатурки з мальовидлами”,
бо це приватна справа мешканців квартири, де виявили стінопис, тож жодного
криміналу тут бути не може! “Поступ” у численних репортажах із Дрогобича
вже інформував, що в місті панують зовсім інші настрої, і поясненню мера
не ймуть віри насамперед місцеві політики, котрі входять до Координаційної
ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини. Вони вважають, що
органи влади безпосередньо причетні до злочинної акції передачі національної
спадщини України. На жаль, через інертність і байдужість депутатського корпусу
демократичним силам іще не вдалося скликати позачергову сесію міськради,
щоби висловити недовіру владній верхівці міста, але трибуною нищівної критики
став круглий стіл “Чому про Бруно Шульца та Дрогобич заговорила Європа?”,
який організували в середу представники інтелігенції, політичних і громадських
організацій та міської влади.
До участі у круглому столі голова Координаційної ради Блоку національно-демократичних
сил Тимофій Бордуляк запросив професора Михайла Шалату, учня Шульца Альфреда
Шраєра, доктора мистецтвознавства Фаїну Петрякову, представника Асоціації
музеїв України Зиновія Мазурика, редактора журналу “Ї” Андрія Павлишина,
члена ІКОМОСУ Костя Присяжного, а також теле- та радіожурналістів. Один
із них – Роман Пастух, який наполягає на причетності міської влади до злочину,
– переконаний, що “преса, яка є в державних руках, не може писати так, як
вона вважає це за правильне, об’єктивне. Моя колега Анізія Онищак може це
підтвердити. А інші державні ЗМІ, зокрема й електронні, просто змушені відмовчуватися,
хоча їм теж це болить. Я відчуваю, що державне чиновництво тисне на них,
і то, мабуть, не слабо. Просто знімає сюжети чи публікації або їх редагує,
як це собі дозволяють робити деякі чиновники від преси у Дрогобичі”. З цим
погоджується і голова міської та районної організації НРУ Віра Байса: “У
нас таких сотні випадків у Дрогобичі, й нам дуже етично про них говорити!”.
Депутат облради Михайло Ваврин вважає: “Те, що сталося, має отримати юридичну
та моральну оцінку. Юридичну дадуть служби й органи, які мають на це повноваження,
а моральну оцінку повинні дати ми, громадяни міста Дрогобича.
Тут звучало питання: чи піде влада у відставку? Так, у цивілізованих держава
влада йде у відставку. Наша влада в особі міського голови сама у відставку
на піде. Ми змушені послати її самі. І ми це зробимо”. Колегу підтримує
депутат міськради Ігор Логин: “Асоціація депутатів Дрогобича висловлює рішучий
протест із приводу зникнення цих картин. Відповідну заяву ми подали міському
голові, й на нашу вимогу сесія міської ради буде проведена. Учора відбулося
засідання депутатської комісії з питань освіти і культури, й комісія однозначно
підтримала заяву про скликання сесії міськради”.
До речі, саме того дня зі слів Тараса Метика стало відомо, що ця справа
вже підконтрольна місцевій прокуратурі, однак Метик не назвав ані номера
справи, ні проти кого її порушено.
ПРОТЕСТ співробітників Інституту народознавства Національної Академії
Наук України
Травневий інцидент у Дрогобичі, який призвів до руйнації
неординарної мистецько-історичної пам’ятки світового значення – настінних
малярських розписів авторства польського художника єврейського походження
Бруно Шульца – став одним із чергових проявів трагічного фатуму видатного
митця.
Вражає парадоксальність події – крадіжка в ім’я поклоніння, заради їх
збереження. Імітуючи стурбованість за долю нової знахідки, група безвідповідальних
осіб зманіпулювала “рятувальну акцію”, збезчестивши пам’ятку своїми брутальними
діями. Удару завдано самому імені Бруно Шульца, а також численним шанувальникам
його творчості – як в Україні, так і поза її межами.
Нам важко повірити, що за таким антигуманним вчинком може стояти офіційна
інституція Ізраїлю, тим більше така, яка покликана бути на захисті культурних
надбань співвітчизників по всьому світі. Цінною для нас є співпраця з
ізраїльськими фахівцями щодо вивчення пам’яток галицької старовини, які
збережені в Україні у найдраматичніших обставинах Другої світової війни
та більшовицького тоталітаризму. Нам зрозуміла емоційна настанова колег
до всього комплексу юдаїки, яка засвідчує про самобутність культури євреїв
на етнічних українських землях. Спадщина Бруно Шульца – одна із виразних
сторінок культурного минулого Галичини, і тому будь-яка спроба вихоплення
його складових з автентичного геокультурного контексту є дикунською і
безперспективною. Жодні запобіжні реставраційні заходи щодо викрадених
фрагментів не повернуть їм первинного енергетичного субстрату, а сам інцидент
ризикує увійти в історію та світові енциклопедії як один із найбезглуздіших
замахів на пам’ять про талановитого митця.
Інститут народознавства Національної Академії Наук України висловлює свою
стурбованість долею нововідкритої мистецької пам’ятки і вимагає від організаторів
та виконавців розуміння протиправності такого вчинку. Фрагменти поліхромії
Бруно Шульца повинні бути повернені до місця їх створення, а реставраційні
роботи з їх монтажем покриті коштом кривдників.
КОМЕНТАРІ
Роман Пастух, журналіст, краєзнавець
– Хочу нагадати, що є закон, який, на жаль, постійно намагаються забути.
Мер на прес-конференції сказав, що він є гарантом порядку й стабільності
у місті, і хтось би мусив за це нести якусь відповідальність. Відповідальність
може бути різною. Але якщо є гонор, то людина йде у відставку, А якщо
гонору нема, то порушують кримінальну справа і притягують до відповідальності.
У великому інтерв’ю мера в газеті “Галицька зоря” є такі слова: “Депутат
чи міський голова повинен бути підзвітним тільки своїм виборцям і перед
ними – конкретними людьми нести персональну відповідальність за результати
своєї роботи”. Мер сам сказав про себе, що він підзвітний перед виборцями,
тож повинен нести цю відповідальність. Я дотримуюся такої думки: якщо
будь-яке беззаконня не покаране, то це беззаконня завтра повториться в
ще більшому вимірі. І тому я за те, щоби відбулося кримінальне розслідування,
і кожен причетний відповів би за законом.
Беньямін Гайслер, німецький кінодокументаліст
– Я тут, в Україні, не маю що сказати. Але якби ми були в Німеччині, то
в такій ситуації німецькі урядовці подали би у відставку до моменту з’ясування
всіх обставин цієї справи.
Віра Байса, депутат обласної ради
– Зараз тривають спекуляції щодо сім’ї Калюжних. Мовляв, турбують хворих,
немічних, – це абсолютна спекуляція. Я ще маю багато доказів цього, і
пан Шраєр це знає. Нехай влада не спекулює на сім’ї Калюжних. Бачу, що
влада ще й досі не усвідомила, про що ми говоримо, чим ми турбуємося.
Якщо в розмові про розпис Бруно Шульца влада каже: “Знаєте, ми і в 15-й
школі маємо щось там намальоване, і то ще краще”, – то про що ми говоримо?
Маємо таку владу, яку собі самі вибрали...
Михайло Богаченко, заступник голови дрогобицької “Просвіти”
– Ми тут побачили дуже погані справи, які тиражуються, змінюються і відповідно
трактуються нашими людьми. Непоінформовані люди не замислюються, здогадуються,
а виявляється, що й влада домислюється й здогадується. Влада повинна користуватися
фактами і діяти за законом, а не домислюватися. На вулицях говорять дуже
негарні речі. Коли я був за межами Дрогобича, в інших областях, чув, що
там люди нам дорікають: якщо ви не маєте влади, то громадськість повинна
щось робити! Це казали прості селяни, які слухають Бі-Бі-Сі й “Свободу”.
Мені було соромно, що я з Дрогобича. У нас громадськість переконана, що
тут продали, нагріли руки і тепер відпираються, один на другого будуть
валити і будуть відпиратися. Так говорять люди.
Микола Садоха, голова дрогобицької “Просвіти”
– Винні у сприянні викраденню фресок повинні визнати свою вину, а депутати
й громадськість дадуть владі дальшу оцінку й запропонують, що далі робити.
Зеновій Мазурик, представник Асоціації музеїв та галерей
України
– Мене постійно дивує позиція завідувача відділу культури, який вважає,
що все під патронатом Возницького й управління культури, хоч тут безпосередня
посадова особа на місці повинна відповідати від самого початку віднайдення.
Це повинно бути під її контролем. Ця знахідка не була би втрачена, якби
до неї було відповідне компетентне ставлення місцевих органів влади –
від відділу культури до мера міста. Я бачив підпис мера на листі, в якому
Гайслер повідомляв його про значення знахідки, він сам розписався, що
взяв до відома. І переговори між мером міста і Гайслером про можливість
залучення інвестицій таки були. Те, що сталося, – віддзеркалення нашого
рівня культури: як влади, так і громадськості. Далі питання треба вирішувати
з дотриманням рівня культури й етики та моралі. Не намагатися розправитися
з кимось і захопити владу, скориставшись із такої ситуації, а дати належну
оцінку. Кожен повинен для себе зрозуміти тут провину. Я читав останній
протокол експертної ради, в якому було зазначено про можливість перенести
твори до музею. І мене дивує , що про це тут ніхто не знає. Взагалі якась
неузгодженість тут дуже дивна: якісь здогадки, які приводять до таких
сумних справ. Це все від некомпетентності й недостатньої інформації.
Фаїна Петрякова, професор мистецтвознавства
– Наголошу на тому, що питання про перенесення тієї частини, як зараз
говорять, не можна ставити. Адже це певний аналог, тільки не міжнародний,
а місцевого рівня! А треба піти тим шляхом, про який говорили раніше:
треба робити ТУТ міжнародний центр, і курс на заснування музею був обраний
правильно, треба йти ним впевненою ходою!
Зиновій Бервецький, директор музею “Дрогобиччина”
– Хотів би сказати українцям, щоб вони повчилися в євреїв, як ставитися
до збереження своєї культури.
Віктор Соколов, голова дрогобицького осередку НДП
– Ні для кого тут не є секретом, що влада вчинила злочин. Підтвердження
цьому – слова п. Метика, коли йому поставили запитання, чи було порушено
закон. Він визнав: так, закон було порушено. А порушення закону називається
злочином. Чи когось дивує, що такий злочин стався у Дрогобичі? Навряд
чи. Бо ми знаємо, хто в нас є керівником міста і спеціалістом з таких
злочинів, – це колишній перший секретар міськкому КПРС. Пропоную звернутися
до ЗМІ з пропозицією опублікувати лист прес-секретаря “Яд Вашем” Розенберг
в англійському оригіналі з перекладом, щоб Україна знала своїх “героїв”.
На жаль, місцева преса навряд чи це опублікує: вона під контролем міського
голови. Якщо влада вважає, що її звинувачують дарма, – нехай подасть до
суду на “Яд Вашем”.
Політичним партіям, які представлені у Дрогобицькій міськраді, варто терміново
провести засідання своїх керівних органів, на яких зобов’язати депутатів
скликати позачергову сесію, щоб висловити недовіру міському голові за
причетність державних службовців до зникнення фресок. Політичним партіям
слід через ЗМІ звернутися до виборців м. Дрогобича, щоб вони домагалися
на своїх округах проголосувати за недовіру міському голові й іншим керівникам,
причетним до цього злочину.
Борис Возницький, директор Львівської державної галереї
мистецтв
До Калюжних є претензії, бо у помешкання можна було зайти тільки з їх
дозволу, чи в присутності заввідділу культури п. Михаця або когось із
керівників мерії. Тому що, коли було відкриття, між міським відділом культури
і родиною Калюжних уклали угоду про те, що вони мають зберігати фрески,
і туди нікого не повинні пускати, тому юридичні претензії насамперед є
до них. По-перше, це сумнівна дарча. Для того, щоб написати дарчу, її
треба затвердити в нотаріуса. Там ніякого затвердження немає. Це маленька
розписка, яку написала хвора людина після інсульту. Заступник мера і завідувач
відділу культури заперечують, що фрески демонтували в їхній присутності.
“Вмивають” від цього руки...
Андрій Павлишин, редактор журналу “Ї”
“Ї” публікував свого часу переклади творів Шульца, і Шульц для нас є значною
мірою культовою фігурою, знаковою. Ми завжди оберталися в цьому середовищі
і черпали з нього натхнення, як і з багатьох інших джерел. І тому для
нас емоційно дуже важливе все, що відбувається нині в Дрогобичі. Я розумію
запитання, яке поставив Беньямін Гайслер. Можливо, його не розуміють ті,
до кого це запитання було скероване.
Я можу цілком підтвердити дух вчинків Беньяміна Гайслера, тому що він
прийшов насамперед до нашої редакції, радився з нами й з іншими діячами
культури, як йому чинити тут, в Україні. І від першого кроку тут його
постава була такою: діяти законно, діяти в узгодженні з усіма зацікавленими
сторонами і діяти так, щоб це принесло найбільше користі українському
народу і нашій державі в її утвердженні міжнародного іміджу. Ми дуже часто
забуваємо про міжнародний контекст, у якому ми живемо, бо жили в совку
– замкненій інформаційній системі, яка обмежувалася кордонами СРСР і яка
не випускала й не впускала жодних сигналів туди й сюди. І ми вважали,
що інформація, яка є у нас, – це та конечна інформація. Ми були відрізані
від світу і не знали, як сприймають нас. А це дуже важливо з точки зору
співпраці з закордоном, інвестицій, вступу до НАТО чи інших структур,
з якими відчуваємо більшу близькість, аніж з північними сусідами. В утвердженні
цього іміджу дуже важливі такі речі, які робить Беньямін Гайслер. І його
план я вважаю оптимальним, тож треба намагатися його дотриматися.
План цей полягав у тому, що після відкриття настінних зображень варто
було би створити музей у Дрогобичі, на батьківщині Шульца, на батьківщині
великої культури, відомої всьому світу. Бо Дрогобич асоціюється у всьому
великому світі насамперед із цією синтетичною культурою, яка тут виникнула.
Тут, на батьківщині Шульца, на батьківщині великої культури Центральної
Європи, до якої належимо й ми, українці, як теж суттєвий і важливий елемент,
створити його музей! Але цей музей повинен бути не просто мертвим зібранням
якихось зображень чи артефактів – він мусить бути місцем живого спілкування.
Це повинен бути центр поєднання, де дрогобиччани могли би більше дізнатися
про широкий світ, а люди, які приїжджають з-за кордону, – більше дізнатися
про Дрогобич. Це міг би бути невеличкий науково-дослідний центр, готель
для іноземних дослідників, які потім нестимуть добру славу Дрогобича в
світ. І я думаю, що ця ідея ще остаточно не зруйнована. Частина фресок
залишилася. Я дуже сумніваюся, що те, що було вивезено, буде повернуто.
Ізраїль (я не хочу, щоб ми на цю країну експлікували якесь ставлення до
євреїв) – це така ж держава, як і багато інших. І в цій державі багато
вад, притаманних багатьом державам. Вона не визнає екстрадиції, вона не
віддасть тих фресок. Але те, що збереглося, треба довести до пуття спільно
з німецьким, польським та українським міністерствами культури, з міжнародними
фондами на зразок Фонду Круппа, який попередньо запропонував 300 тис.
доларів, і ці гроші готові надійти на рахунок обласного Товариства охорони
пам’яток культури.
А для цього треба, щоби з боку громади і влади Дрогобича був не дрібненький
матеріальний інтерес, не бажання вхопити якийсь мізер, відповзти з ним
у куток і знову залишитися нікому не знаними і всіма зневажуваними. Треба,
щоби було найширше розуміння того, на якій ми землі живемо і яку велику
державу ми представляємо.
|
незалежний
культурологічний часопис «Ї» 