Львівська газета, 11 травня 2005 № 81 (647) http://www.gazeta.lviv.ua

“Ми вшановували німецькі могили"

Минулої неділі в селі Потелич, що в Жовківському районі, відбулася незвичайна урочистість: єпископи та священики чотирьох українських і німецької церков провели екуменічне богослужіння на могилах німецьких, радянських та українських вояків.

Разом із ними молилися місцеві мешканці та численні гості зі Львова й Німеччини.

Саме в Потеличі всім серцем можна відчути трагедію минулої війни. Село має аж два цвинтарі на пагорбах. На південному хоронять місцевих мешканців. Тут є також могила борців за волю України. Праворуч від цвинтаря за радянських часів спорудили пам’ятний знак радянським солдатам. А на західному пагорбі ще 1941 року німці заклали інший цвинтар, на території якого впродовж війни масово ховали вояків вермахту. Сюди останніми роками продовжують привозити останки німецьких солдатів, знайдені в похованнях у містах і селах Західної України. Саме тут, тепер уже навіки, спочивають німецькі вояки, останки яких виявили на території львівського Центрального парку культури та відпочинку імені Б. Хмельницького. Сюди ж, як я довідався цими днями, привезли й останки солдатів фашистської армії, які знайшли в моєму рідному селі Гірники, що на Волині (В.Т.). 

Попри те, що німецького військового цвинтаря в Потеличі офіційно не відкрито й досі, він вражає чистотою та впорядкованістю. Щороку сюди приїжджає чимало родичів тих, хто наклав власною головою за божевільні ідеї фюрера. Декого з них у селі вже зустрічають як рідних.

З-поміж них – і  Фрігітту Мюллер-Браунер із Баварії, якій було два з половиною роки, коли її батька забрали на Східний фронт. Невдовзі він загинув і знайшов вічний спочинок на цвинтарі у селі Потелич.

Фрігітта Мюллер-Браунер пригадує:

– Тато загинув, і спочатку ми півроку не отримували ніяких грошей. Потім нам видавали маленьку пенсію. Моїй матері доводилося дуже важко  з двома дітьми. Бідували без батька, було просто жахливо. Тому я розумію українців, те, скільки біди і страждань вони зазнали. Розумію всіх, хто пережив війну. 

Жінка каже, що дуже вдячна українським людям, які так багато допомогли з упорядкуванням цвинтаря. Для неї це дуже дороге місце. Пані Мюллер-Браунер побувала в Потеличі вже 12 разів, вона сподівається, що діти німців та українців ставитимуться дружньо одне до одного. “Війна закінчилась, а ми залишаємося друзями. Так  має бути”, – каже гостя з Німеччини.   

Ще під час першого приїзду Фрігітти Браунер у Потелич на могилу батька, вона познайомилася з Ярославою Івать. Коли розпочалася Друга світова війна, Ярославі було дев’ять років. Її батька примусово забрали до Радянської Армії. 

Будинок Ярослави Івать був розташований поряд із місцем, де спершу, 1941-го, німці ховали своїх вояків (вони брали воду на подвір’ї  Іватів, щоб  посадити на  могилах квіти). А потім сюди звозили машинами тіла німців уже радянські солдати.

Після війни німецький цвинтар заріс лісом. Саме це і врятувало поховання, про які знали лише місцеві мешканці. Ярослава Івать розповіла, що українці не руйнували цвинтаря. А сама вона разом з іншими дітьми часто  приносила на могили квіти. Сьогодні Ярослава Івать каже: “Ми вшановували ті могили і думали: а  може, настане час – і всі примиряться між собою, стануть друзями. Так нині і є”.

Про потребу завершення Другої світової війни саме в душах народів, які колись ворогували, говорили і представники духовенства, зокрема гість України, єпископ Католицької Церкви із  м. Трір Рейнхард Маркс. Тому Слово Боже лунало того дня над могилами німецьких і радянських солдатів, а також вояків УПА.

Галина Терещук, Радіо “Свобода”,
Василь Терещук, “Газета”