Тарас ВОЗНЯК: Коли позбавити від нервових закінчень

Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК

24 листопада 2005 р. http://postup.brama.com

Політолог, філософ, радник львівського губернатора зі зовнішньоекономічних питань -- Тарас Возняк -- є заодно тим екстраординарним вільнодумним мислителем, якого удостоїли називати одним із головних ідеологів Галичини й усієї Західної України. Тут варто віддати належне дуже серйозному й впливовому проекту, який створив Тарас Возняк. Це незалежний культурологічний часопис "Ї" (існує вже 16 років), на сторінках якого заговорили на весь голос потужні інтелектуальні сили не тільки України, а й дуже багатьох країн світу. Той випадок, коли справді унікальні особистості мають відвагу й талант висловитися на будь-які теми відкрито, сильно й далекоглядно. Якщо ці слова вас не переконують, то переконайтеся самі: www.ji-magazine.lviv.ua

На сайт щодня заходить 600-700 людей -- це надзвичайно багато як для об'ємного інтелектуального часопису. Жодної копійчини -- української (з держбюджету, коштів діаспори тощо) -- у цей проект не вкладено. Незалежний. Цілком. І тим часом готовий до співпраці із авторами, які можуть запропонувати цікаві матеріали, незалежно від того, в якому куточку світу ви перебуваєте і хто ви (один із постійних авторів працює, наприклад, у Вищій дипломатичній школі у Вашинґтоні, писала в "Ї" і школярка зі Славути), бо найважливішим є те, як і що ви мислите.

Не диво, що розмова з Тарасом Возняком не стала ні лімітованою часом, ані обмеженням щодо коректності, актуальності чи оригінальності запитань.

Тарас ВОЗНЯК: Коли позбавити від нервових закінчень

-- Ви і на посаді радника львівського губернатора... Ще не відчули, бува, що руйнуєте стереотип про те, що винятково високоінтелектуальних осіб у колі чиновників у нас нема? Чому Ви тут?

-- Дуже серйозний аванс... (Сміється. -- Авт.). Винятково високоінтелектуальних, я правильно почув?

-- Можете не хвилюватися щодо того, що я про аванс забуду.

-- Щодо того, чому я тут, варто згадати древню історію України. (Сміється. -- Авт.). Насправді мене запросили працювати сюди ще на початках незалежності України, коли був живий В'ячеслав Чорновіл. Власне, річ у тому, що потрібно працювати, і не залежить, тоді чи зараз, і навіть якщо ти вважаєш себе дуже розумним, мудрим і взагалі все знаєш. А щось спробувати змінити в цьому житті? Настільки змінити, наскільки можна змінити на краще. Нехай йдеться про політику менших кроків, зате радикальних кроків. І, на жаль, політична кон'юнктура, точніше, політична захеканість у тому сенсі, що ми постійно перебуваємо поміж різними виборами, які є безкінечними... А вся ця біганина заважає щось спланувати на тривалий час, бо ж людина може щось планувати на рік, на два роки, потім, наприклад, за три місяці каденції, ну або ж за два місяці існування того ж уряду -- чи насправді так багато можна встигнути? Ось у такому разі великі кроки є ефективнішими, ніж політика малих справ, про яку я згадував. Тобто, як на мене, важливішим є той вихід, коли ти щось змінюєш на краще, хоча, ймовірно, так відразу це й не помітно, та й втілюєш задуми не кваплячись.

Але все це я кажу для того, щоб пояснити ось що: коли вилізти на вежу зі слонової кості й чекати там кращих часів, тоді як певні сили опанують не лише простір навколо, -- це не вихід. І мушу повторити один важливий момент: змінити можна те, що можна змінити. Принаймні потрібно намагатися змінювати.

-- Вам затишно у цьому кріслі?

-- Якщо й не затишно, то... це мене не дуже засмутило б. Дуже багато людей, особливо на вершині владної піраміди, почуває себе незатишно: і Ющенко, і Єхануров, а також Олійник etc. І ця "незатишність" -- адекватне сприйняття ситуації. Затишно міг би почувати себе у владі монарх, узурпація влади якого абсолютна, з тою похибкою, що все одно залишається можливість того, що рано чи пізно гаряче дихання народу обпече йому спину -- сильно чи не дуже. Кожен "із власть імущіх" повинен відчувати гаряче дихання народу. Нам, зрештою, цього й потрібно домогтися, щоб ТАМ ніхто ненароком не заснув, бува. Стосовно мене, то, звісно, мені не настільки затишно, як видається на перший погляд, і не все я можу реалізувати з того, що хотів би. Щобільше, як радник можу лише або щось порадити, або скорегувати, або спробувати завадити здійсненню якоїсь дурниці... Я не володію виконавчою владою, я не ухвалюю рішень, а відповідальними, як відомо, є саме ті, хто їх затверджує.

-- Ви наче боєць невидимого фронту.

-- І ті, хто готує рішення для Президента, є бійцями невидимого фронту. Тож нічого дивного: ніхто не буває досконало мудрим, як би не хотілося так думати про себе... Ні Олійник, ні Батенко... Ніхто. Апарат Кабінету Міністрів України -- це ж тисячі людей!

-- А на посаді головного реактора незалежного культурологічного часопису "Ї" які у Вас повноваження?

-- Те ж... Робота певною мірою технічна. Тобто я вирішую технічні, загальні питання. Питання тематики, конкретного наповнення журналу, проведення акцій, участь у якійсь громадській дискусії. Я можу, звичайно ж, зініціювати такий захід, але в нас працює немало людей, на що потрібно зважати.

До нас часто підходять різні люди зі своїми пропозиціями, вважаючи нас за, образно кажучи, майданчик, на якому варто проводити громадські дискусії. Серед тих дискусій, скажімо, така: якого "формату" міський голова мав би бути в місті Львові?

-- У Вас є вже, мабуть, якісь міркування стосовно "формату" нашого майбутнього міського голови?

-- Відповісти на це запитання маю не я. Відповідь за людьми, які передусім повинні замислитися над схожим питанням. Як правило, вибір більшості людей здійснюється у дивний спосіб, щось на кшталт "Я люблю Петра", "А я -- Миколу!"

-- А за що "Петра люблять"..? То знає хіба, мо', сам Петя.

-- (Сміється. -- Авт.) Вам як жінці видніше. Масова свідомість не розуміє випадків, ЧОМУ і ЯКИЙ її вибір. Чи це людина має бути конфліктна-неконфліктна, з досвідом роботи у цій чи іншій галузі, такого віку чи старшою тощо. Що то мається на увазі під словом "формат"? Те, що вибір -- це те, що є мотивованим й усвідомлюваним, усвідомленим урешті-решт. Як редактор "Ї" я підтримую ідею громадської дискусії щодо того, хто такий майбутній мер Львова. Дискусії -- і на сторінках нашого часопису. Тут навіть не потрібно згадувати конкретні прізвища, бо йдеться про інше. Розумієте?

-- Майже.

-- Йдеться про осмислений вибір, а не про дешеві технології, які застосовували, граючи на людських емоціях і почуттях. Бавлячись.

"От я цього ненавиджу, тому голосуватиму за іншого!". І після цього ми маємо ту катастрофу зі своїм містом, яку ми маємо (?) Маємо єдиний випадок в Україні, коли мера відкликали.

-- Останнє не стало несподіванкою для багатьох львів'ян. Чомусь людям рідко буває соромно за свій вибір, бо вони нібито не футурологи. Прагнення до влади різних недостойних -- це данина людській природі?

-- Зважте на те, що людина, яку обрали тим же мером міста, стає, сказати б, більш видимою. Негативи чомусь одразу впадають у вічі, негативи гіпертрофуюються, стають виразнішими в баченні інших людей... Особливо тоді, коли обранець психологічно не готовий до "п'єдесталу", на який піднявся. Не будемо ілюструвати конкретними іменами, найкоректніше в нашому становищі змусити людей думати про своє майбутнє серйозніше. Погодьтеся, якщо хтось "є на місці", то це видно.

-- Складно бути начальником.

-- Чому ж? Легко бути начальником (Сміється. -- Авт.). Тільки те й робиш, що керуєш! Дрімуче незнання, неусвідомлення того, до чого берешся. А треба частіше й уважніше придивлятися до себе в дзеркало (Сміється. -- Авт.). Хтозна, може, тоді самокритики побільшає. "Мене будуть возити дорогим автомобілем, показувати по телевізору, а я свої найрозумніші речі говоритиму в мікрофон (он стоять 50 тисяч і мовчать! Я говорю, значить, я наймудріший) й дозволятиму собі багато чого...". Гарно виглядає. Лобістські групки, а не партії донедавна вирішували, якого лося скубти. І треба ж було, щоб ці групки ще й уміли мімікруватися під політичні партії. І в кожної групки -- свій обранець. Прагнення до влади часом помітно маніакальне...

Але це все девіації, відхилення. Мені здається, до влади мали б іти ті люди, які спроможні відчути всю складність і трагічність того, що вони обрані... Така фігура, як Ющенко, -- глибоко трагічна. І він якраз усвідомлює, який тягар на нього всі поклали. Вибір Ющенка, що показово, став вибором совісті.

-- Як головний редактор часопису "Ї" Ви можете пояснити, чому Ви не хочете збільшити цільову аудиторію й знайти якусь дієву форму впливу на львів'ян, аби вони, по-перше, зрозуміли, якого мера їм потрібно, а по-друге, вчилися б думати. Даруйте, надто прямолінійно. Є якийсь вихід?

-- Ініціювання мисленнєвого процесу не полягає в даванні відповідей і не конче в ставленні запитань. Кожне з чисел "Ї" тематичне. Одне присвячене історичній спадщині Галичини, феномену міста, ґендеру, еросу і порно, геополітиці тощо. Ми передусім хочемо зацікавити читача тою чи іншою темою, не нав'язувати її в жодному разі. Наш читач не повинен залишатися на одному рівні, а рухатися далі, оминаючи долю політично маніпульованої людини. Так, нам найважливіше спровокувати, навчити молоде покоління продукувати свої думки. Свої. Бо українське суспільство позбавлене нервових закінчень: безчуттєвість і безпам'ятство. Коли людина не відчуває болю, то це не може не призвести до таких сумних наслідків, а історія в тому, що нас шматують упродовж століть. У розвинутих суспільствах, навпаки, є рецептори, які реагують на найрізноманітніші подразнення.

-- Рецептори більш чутливі, якщо я правильно розумію, у молодих людей?

-- Ми вирішили впливати на суспільство через тих небагатьох, хто в нашому суспільстві є найосвіченішим, найактивнішим, найперспективнішим тощо. Подумайте про те, скільки коштів розікрали й розкрадають нині на різних рівнях. І безслідно.

Щодо впливовості. Видання, звісно, може перевалювати за 100 000 екземплярів... А проте таких проектів, як "Ґазета Виборча", з кількома мільйонами накладу, в Україні немає. Телебачення для нас надто коштовне задоволення... Тому паперова версія з її невеликим накладом плюс електронна версія "Ї", яка є загальнодоступною, -- такий варіант для нас виявився найприйнятнішим.

-- Можливо, що найбільша біда в освіті, яка не відповідає вимогам часу, як, наприклад, і більшість викладачів у національних університетах. Як ви думаєте, сучасна молодь довго з цим миритиметься?

-- Той же ЛНУ ім. І. Франка -- величезна махіна, яку набагато важче переорієнтувати, ніж маленькі мобільні навчальні заклади (Острозька академія, наприклад), з якими ми співпрацюємо. Скажімо, ми готуємо число на тему маніпуляції свідомістю, а молоді люди працюють над випуском про корупцію як один із елементів цього... Тобто наше молоде покоління авторів робить для себе те, чого потребує. Істотно, що більш інтелектуальними серед наших авторів є якраз не доктори наук, а студенти. Старше покоління мало свого часу зовсім іншу навчальну базу, а молодь навчалася і в оксвордах, і в сорбоннах. І її рівень знань -- не лише іноземних мов -- відчутно вищий, ніж професорів наших університетів. І це потрібно усвідомити нашій шановній професурі і дати можливість молодим людям обійняти належні їм місця в суспільстві.

-- Не секрет, що те, що сталося з нинішньою культурою, визрівало довго й на це не можна було не звернути уваги. У Львові, між іншим, теж постійні скандали: пішов із Театру ім. Курбаса відомий режисер і керівник цього ж театру Володимир Кучинський; в обласному управлінні культури є традиція подавати у відставку...

-- І Кучинський, і Мазурик, роблячи те, що вони робили, були, як я вже казав, на своєму місці. Кучинський -- як блискучий режисер, Мазурик -- як талановитий менеджер від культури, до того ж ідеться не тільки про досвід, освіченість, але й совісність. А коли все життя прагнеш створити авангардовий театр, який мав би стати успішним комерційним проектом, аби творчі люди перебували не на задвірках, а розвивалися достойно, і тобі заважають не тільки фінансові обставини, то будь-яка людина може втомитися привертати увагу, навіть коли ситуація дійшла до катастрофи.

-- Можливо, проблема української культури, як не смішно, в помилках міністерства?

-- Колись міністром культури Франції був Поль Валері. Якщо комусь це прізвище про щось говорить, то воно саме собою говорить. І коли міністром культури є людина, яку, кажучи образно, ні в чому не назвеш Полем Валері, то буде дуже сумно. Тобто це мусить бути людина, котра розуміє щось не тільки у сфері маскульту, хорошого, доброго, простацького, а куди більше...

-- Наш достойний міністр культури і туризму України п. Ігор Ліховий -- це... Поль Валері?

-- (Пауза. -- Авт.). Це не Поль Валері. Ви мене розумієте. Можливо, він хороший чоловік, однак це не та людина, не той рівень. І хоч як не хочеться констатувати цей факт, але... Але...